|
|
| Анатолій Шевченко, Гетьман Українського Реєстрового Козацтва |
Кореспондент: Анатолію Івановичу, після поїздки делегації Українського Реєстрового Козацтва до Ватикану до редакції газети „Україна козацька” надходять листи й телефонні дзвінки з проханням пояснити, чому українське козацтво, котре в усі часи боронило православну віру, зараз почало налагоджувати стосунки з іншими релігійними конфесіями, зокрема з католицькою церквою.
Анатолій Шевченко: Це дійсно так, бо в нашому Статуті, затвердженому Великою Радою Українського Реєстрового Козацтва підкреслено: „Українське Реєстрове Козацтво, що історично належить до українського православ’я, виступає за співробітництво традиційних українських церков, які щиро стоять на засадах відродження, розбудови та розвитку національної державності України. Українське Реєстрове Козацтво прагне створення єдиної Української Апостольської Християнської Церкви із центром у місті Києві”. Я хотів би зазначити, що сьогодні надворі не 16, а 21 століття. Сучасна віруюча, розумна й інтелектуальна людина усвідомлює, що цивілізація 21 століття повинна будувати свої стосунки з людьми інших національностей, з людьми іншого кольору шкіри, інших релігійних переконань на ґрунті любові, добра та правди.
На превеликий жаль, серед козаків є ще такі, які цього не розуміють, мабуть тому, що їхній розвиток загальмувався на рівні 16 століття. Свої переконання сьогодні треба відстоювати не за допомогою шаблі, списа або рушниці, а за допомогою свого інтелекту. Господь Бог, який щиро надав сучасній людині інтелект, чекає від неї дій, побудованих на вірі й розумі. Не випадково основною заповіддю, яку залишив нам Господь через Ісуса Христа – полюби Бога усім своїм серцем, усією душею й усім розумом – тобто інтелектом.
Якщо людина не користується подарованим їй інтелектом, Бог його відбирає, бо, очевидно, він людині не потрібен. Якщо Бог хоче покарати людину, Він теж відбирає в неї розум.
На своїх козацьких радах ми пропонуємо козакам з любов’ю ставитися до всіх людей і, зокрема, козаків, до яких би козацьких і релігійних організацій вони не належали.
Наш же останній візит до Ватикану носив зовсім не релігійний характер, тому що під час зустрічі розглядалися питання співпраці в освітянській і науковій галузях, питання злагоди, єднання людей і любові. Нам приємно, що вперше в історії на весь світ пролунали вітальні слова Глави держави Ватикан Україні й українському козацтву.
Усі члени делегації, яка налічувала 16 осіб, належать до православної віри. Захищаючи православну церкву, якщо вона потребує захисту від когось, ми не маємо права ображати людей іншої віри. Нам треба пам’ятати, що усі ми – і українці, і росіяни, і американці, і німці, й індуси, як і всі мешканці Землі є дітьми Божими. І як Божі діти ми не повинні ображати інших дітей Божих, наших братів і сестер, які мають відмінні від наших релігійні переконання. Якщо ми будемо ображати людей іншої віри, то це означає, що ми діємо проти самого Бога через Його дітей.
Тому козаки Українського Реєстрового Козацтва, які є православними, повинні відстоювати свої переконання не через зло та бійку, а через любов і добро, показуючи красу православ’я, щоб інші люди зрозуміли й відчули серцем, що через православ’я вони можуть швидше наблизитися до Бога.
Але щоб показати іншим людям правильний шлях до Бога, сьогодні мало мати лише віру, необхідно мати сучасну освіту, інтелект і любов. Тому що, як казав великий апостол Павло, „якщо я не маю любові, я як мідь, що дзвенить”, тобто моє життя на Землі марне, в майбутньому мене ніхто не згадає, та й до Бога я не рухаюсь, бо Бог сам є Любов.
Кореспондент: Як Ви особисто ставитеся до людей, які належать до інших, не християнських, конфесій?
Анатолій Шевченко: Я з великою любов’ю ставлюся до мусульман і до їх вічної та Святої книги „Коран”; до юдеїв і до їх вічних книг законів, пророків, поетичних книг, що їх християни включили до складу Біблії у „Старий заповіт”; до східних релігій і їх вічної книги „Веди” та й до усіх людей Землі, незалежно від їхніх релігійних переконань.
Кореспондент: Анатолію Івановичу, розкажіть про особливості духовної роботи, що проводиться в Українському Реєстровому Козацтві?
Анатолій Шевченко: З козаками, які розуміють основні принципи любові, ми працюємо по-християнськи, тобто керуючись законами „Нового заповіту”, отже законами любові та жертовності заради людей.
З козаками, які можуть, але не хочуть розуміти, що сьогодні взаємини між людьми повинні будуватися за принципами любові, і які намагаються ці взаємини будувати за принципами зла й омани, ми працюємо згідно з їхнім інтелектуальним рівнем і рівнем їхньої духовності, тобто керуючись законами „Старого заповіту”.
Тих козаків, які не хочуть розуміти ні законів Нового заповіту, ні законів Старого заповіту, ми змушені виключати із лав нашого козацтва, але робимо це лише після того, коли використані вже всі можливості направити людину на шлях, котрий веде до Бога, до Христа, Його любові й жертовності заради інших людей.
Це стосується тільки тих козаків, які не хочуть злагоди в суспільстві, а зловживають окремими історичними фактами, вирваними із контексту загальної історії, знаходячи мотиви, щоб помститися сучасним людям, як вони говорять, за страждання своїх батьків.
Сьогодні переважна більшість людей розуміє, що не можна мстити, наприклад, французам, які колись у давні часи захопили наші території, або німцям за те, що в роки Великої Вітчизняної війни загинуло понад 7 мільйонів українців. До речі, більшість німецьких вояків була католиками чи протестантами. Невже сьогодні нам необхідно католикам або протестантам мстити за це?
Наші батьки завжди прагнули, щоб ми, їхні діти, жили краще, ніж вони. Вони вогнем і мечем відстоювали для нас право жити в мирі та злагоді, щоб ми ніколи не бачили війни, щоб наша земля не страждала від пролитої крові. Сьогодні ми вдячні нашим батькам і дідам за те, що вони створили для нас державу й мирне життя. І ми, їхні діти, онуки, правнуки, не маємо ніякого права руйнувати цей крихкий мир своїми непродуманими та нерозважливими діями.
Ті ж люди, в тому числі й козаки, які цього не розуміють і роблять усе навпаки, повинні знати, що вони діють не лише проти світлої пам’яті своїх батьків, не лише проти мирного життя сучасних людей, але й проти самого Господа.