|
|
“Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечності вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу…”
Це думка полковника армії УНР Євгена Коновальця (1891-1938), одного з організаторів корпусу Січових Стрільців і Української Військової Організації Українських Націоналістів, яку той висловив 1929 року у Відні. Він ще за життя став символом національно-визвольного руху за Українську державу, та зіткнувся з багатьма проблемами непорозумінь між галичанами і наддніпрянцями в спільній боротьбі за нашу соборність і незалежність. Розділені географічно, історично, генетично, але попри спільне минуле, вони не змогли об’єднатись у могутню силу. Тоді діяла якась “третя сила”, подібна нинішнім, що за красивими гаслами єдності патріотів України торішньої осені пропонувала конфедерацію і навіть виміряла шлях до Московії в 40 км…
Українців єднає держава, мова, історія. На мій погляд, основою досліджень для нас має стати історія козацтва і наше історичне походження. Якщо уважно аналізувати історію козацтва, то побачимо, що воно невід’ємно пов’язане не тільки з центральною Україною і Слобожанщиною, а й Західною Україною. У вітчизняному гімні не випадково є слова “від Сяну до Дону” і “що ми козацького роду”.
На західній Україні з великою пошаною ставляться до всього, що пов’язане з козацтвом. Армія ЗУНР була названа Січові Стрільці, що взято із історії козацтва. “Січчю”, відомо, називалась територія й оборонні споруди, де був постій козаків (тобто військове місто). Таких “Січей”, крім Запорізької на Хортиці, було ще сім.
Після революційних змагань 1917-1921 рр. на Західній Україні потужно почали працювати Просвіта і ОУН. По містах і селах створювали політичні організації, народні доми і читальні, бібліотеки, де вивчалась історія України, козацтва. При читальнях діяли хори, театральні гуртки. Ідеї “східняка” Дмитра Донцова знайшли в них сприятливі умови для втілення в життя. Все це дало великий поштовх для прозріння національної свідомості населення. Військова підпільна структура УПА в своїх званнях використала майже повністю козацькі: бунчужний, хорунжий, курінний, рій та інші.
Так звідки походить назва козак? Чи можемо зупинитись остаточно на якійсь існуючій версії?
Кандидат історичних наук Леонід Головешка у книзі “Україна – козацький край” наводить десять версій, що пояснюють назву та походження козацтва. Зверну увагу на ті, що, на мою думку, варті особливої уваги та дослідження.
Перша за його списком стоїть “Хозарська”, що ототожнює козаків із давнішніми народами – хозарами. Істориками доведено, що в Хозарській державі жили різні народи. Були там і наші предки. Ця держава оформилась на території між Волгою і Дніпром і була залежна від Візантії. Це відбулося у 775 – 780 роках за царювання імператора Візантії Лева Хозара, і називали її Хозарська або Хозарія. А народи, які населяли державу, прийшли з території Єгипту і Палестини, тікаючи від натиску “агарян” і “сарацинів”. Остаточний вихід тих народів організовано відбувся восени 642 р. – це дата здачі Александрії.
Книга “Нариси з історії України” 1939 р. (видавництво Академії наук УРСР, ст. 34) подає наступну інформацію: “З розгромом гунів, далі з відходом на північ і на захід головної маси болгарських орд, уже з шостого століття, Придоння, західний берег Каспійського моря і середню течію Волги зайняло нове об’єднання різних тюркських і тюрксько-фінських орд - хозари”. І ще: “В Ітілі (столиці) було сім суддів для представників різних релігій і народів, там існували поруч найрізноманітніші релігії, хоч як офіційна була прийнята кінець кінцем іудейська (судді – два для мусульман, два для християн, два для євреїв і один для поган)”.
Друга версія походження назви “козак” – “Черкаська”. За нею, “виникнення” козацтва вважається одним із наслідків процесу міграції в Подніпров’я черкесів (черкасів, косогів), які до того проживали в Арсанії, Фанагорії – Танагорії. Тому в Москві козаків називали черкесами, вони носили особливий одяг і головний убір – черкаски.
Історик Татищев висунув гіпотезу: “В Єгипті було місто Черказ; людність його перебралась на Кавказ і стала називатися тут косаками; татари примусили її перебратись на придніпрянські землі, де вона стає відомою під назвою “козаків”. Додам до цього, що в Єгипті є місто, сучасна назва його “Ель-Кес”, а давня – “Каза-Сака”, і розміщене воно на західному березі Нілу у Верхньому Єгипті.
Мождиво, жителів міста “Каза-Сакі” і звали “казакі”…
На нові території народи перенесли із собою багато назв із попередніх місць проживання. Ось декілька міст, назви яких повторились у назвах на нашій європейській території: Александрія – Олександрія, Олександрія Нова, Самара – Самара, Версавія – Варшава, Мина – Мінськ, Перея – Переяслав (Переяславів), Рабба (Равва) – Рава Руська, Медина – Меденичі, Медика, Гамалія – Гамаліївка. Список можна продовжити.
Отже, велика загадка нашого походження захована в історичних подіях, що стосувалися хозар, серед яких ніби мирно співіснували християни, євреї і мусульмани.
Київські князі Святослав і син Володимир ходили воювати на хозарів. Обидва верталися з перемогою.
Історик М. Берлинський стисло описав діяльність князя Святослава: “Сей государь почти все время провел с войсками в поле, провождая с ними самую грубую воинскую жизнь, однако не пренебрегал старания своей матери о распространении столицы и умножении ее жителей. В первых годах его княжения, по уничтожению власти хазарской, победив косогов и ясов, и вятичей, поселил многих отборнейших из них внутри и передместиях города (журнал “Київська старовина”, 1972 р., стор. 92).
Після походу Володимира продовжувалося переселення людності з цієї території. Літопис фіксує події 981 року: “Пішов Володимир до ляхів і зайняв городи їх – Перемишль, Червен та інші, які є й до сьогодні під Руссю. Сього ж року і в’ятичів переміг, і поклав на них данину”. Якщо уважно вивчити інформацію літопису, а також уявити відстані між сьогоднішнім Перемишлем і територією в’ятичів на Волзі і знати, що в той час Перемишль теперішній мав назву Прімуш, то можна зробити деякі висновки:
- після походу на Хозарію в 988 з’являється на заході нове князівство Володимиро-Волинське і князь Володимир настановляє туди сина свого Всеволода. Додаткова назва “Волинськ” повторилась від попередньої назви міста на території Хозарії – Волинь;
- Хозарія – поліетнічна держава, утворена за сприяння Візантії у важкий час боротьби з войовничими арабами. Можливо, відтоді і Візантійський орел став двоголовим;
- ляхи, про яких іде мова, і міста Перемишль та Червен географічно на той час містилися на іншій території, ніж нині;
- назви міст Перемишль і Червоне повторилися на новообжитій території Західної України, що тепер під Польщею.
Отже, в Хозарії були русини (рутени – червоні русини), білі руси, волиняни, берендеї, торки, черкеси, греки, яси, марійці та інші. Це чекає на серйозні дослідження.
Продовження у наступному номері.