|
|
|
|
|
| Василий и Мирослава Беркещук третий год принимают в своем доме детей из Донбасса |
Філософія людяності
А по році по Новім
Йде Різдво у кожен дім.
В день народження Христа
Хай хата буде не пуста.
Здоров’я, спокій, радість, сміх
На довгий і щасливий вік.
Щасливу зустріч Нового року і Різдва Христового подарувала Івано-Франківщина групі козаків і берегинь Першого студентського полку Українського Реєстрового Козацтва.
Двадцятеро юнаків і дівчат з Донецька їхали на Західну Україну вперше, так - наче на невідому планету. Розповіді друзів про красу, гостинність Прикарпатського краю і затерті стереотипи, клоновані певними політичними силами, вступали в явні протиріччя. І хоч виду ніхто не подавав, та все ж, певно, перетинаючи всю Україну, розмірковували, як воно буде там, у Карпатах.
Несподіванки почалися вже в Чернівцях – перша неприємна: за сто двадцять кілометрів до місця призначення, міста Надвірна, і кільканадцять годин до Нового року зламався автобус. Друга неочікувана - свою допомогу водію та замерзаючим студентам запропонувало чимало незнайомих людей. Одні запросили погрітися, інші попити чаю.
Зворушлива, щира людяність і гостинність супроводжували донеччан усі десять днів перебування в Карпатах. Численні зустрічі і розмови, екскурсії, концерти засвідчили: для патріота України, для Людини зовсім не важливо, з якого вона регіону чи хто за професією, головне в іншому – мати в душі Бога, не піддаватися брехні, бути чесним із самим собою та іншими.
|
|
| Встреча казаков и берегинь УРК с учащимися общеобразовательной школы в селе Новый Кропивник Дрогобычского района Львовской области |
Ой, ішла колядка вулицями міста
У стрічках сріблястих, в срібному намисті.
Іскорки веселі на сніг розсипала,
„Божий син родився!” – усіх сповіщала.
Стукала у вікна: „Відчиняйте двері,
Будем колядувати вам на Святу Вечерю!”
З самого ранку, хоч і зустріч була призначена на 11-ту годину, чекали донецьких студентів у школі гірського села Новий Кропивник на Львівщині. З Надвірної до Дрогобиччини дорога далека, майже двісті кілометрів, і, хоч ми запізнювалися, у школі ніхто не розходився.
Тільки-но автобус із донецькими номерами зупинився біля школи, на поріг висипали й учні, і їх батьки та вчителі з посмішками й веселими колядками. Різдвяний вертеп, з якого почалася зустріч школярів, котрі ще десять років тому створили у Новому Кропивнику козацьку республіку й нещодавно усією республікою увійшли до УРК, та студентів-реєстровців, завдав тон щирому спілкуванню. Директор школи Ольга Олексіївна Савчин та її вихованці багато розповідали про себе, про те, як у селі власними силами будують нову школу, а ще більше цікавилися життям студентів Донецького державного інституту штучного інтелекту. Делегація козаків, у складі якої були отаман Івано-Франківської обласної організації УРК Василь Гринів, начальник штабу товариства і його заступник Михайло Гладенький та Степан Вульчин, отаман Дрогобицької організації УРК Богдан Прокопишак, отаман Надвірнянської організації УРК Іван Бурій, голова ради берегинь УРК Валентина Фурманюк, реєстровці Іван Кормілець і Роман Мулик, представники студентського полку, приїхала в гості не лише з подарунками для колядників – солодощами, наборами канцтоварів та бібліотечкою духовної літератури, а й великим концертом. Коли хор духовного співу ДонДІШІ виконував „Молитву за Україну”, коли студентський козацький театр „Берегиня” показав виставу „Булава”, у багатьох зволожилися очі. Ольга Олексіївна потім зізналася: ледве стримала сльози, так радісно було слухати молоді, красиві, щирі голоси, що славили Бога й Україну.
Ні бездоганного володіння рідною українською, ні такого знання народних звичаїв і традицій, ні такого патріотизму, що звучав у „Булаві”, з якою представники Донбасу виходили на сцену Народного дому „Просвіта” в Івано-Франківську, будинку культури Надвірнянського автомобільного коледжу Національного транспортного університету, від них тут просто не чекали.
У програмі знайомства з Івано-Франківщиною було й село Гвізд Надвірнянського району. Перед зустріччю з сільським головою Миколою Ярославовичем Кравчуком та громадою студенти зайшли до місцевої церкви, збудованої на початку 17 століття. Зустрічав гостей, що в переддень Різдва Христового приїхали з колядками, отець Миколай. Йому було що розповісти про історію села й храму, прекрасний іконостас та ікони, написані майже триста років тому. Хотів повідати ще й про свято Різдва Христового, та після колядок зрозумів – на Сході, як і на Заході, шанують Сина Божого, ходять до церкви, святкують Різдво.
- Шкода, що ми мало знаємо вас, а ви нас, - сказав отець Миколай під час розмови, з якої з’ясувалося, що маємо спільного знайомого – отця Василя Пантелюка з Донецька. – Тож просто необхідний такий обмін молодіжними групами, більше народної дипломатії, і тоді ніхто не зможе розіграти карту розбрату та непорозуміння, як це вже було в нас.
На прощання ми обмінялися електронними адресами.
Об’єднувати країну – важлива справа
|
|
| Коломыйский музей писанки – единственный в мире |
На високій ноті щирості й взаємоповаги пройшла зустріч донецької делегації з педагогічним колективом Надвірнянського автомобільного коледжу. У цьому навчальному закладі, який гостинно зустрічав молодих реєстровців, навчаються 1200 учнів. Більшість з них активно працює в громадських організаціях, бере участь у роботі творчих та художніх колективів, літературної студії. Про таланти надвірнянської молоді свідчать десятки дипломів, завойованих на різноманітних фестивалях та конкурсах. Тож під час зустрічі господарям краю та гостям було про що поговорити. Ще однією зв’язуючою ниточкою став спільний концерт – викладачі технікуму Світлана Павлишин, Руслан і Наталія Сенів зачарували нас своїми голосами, як і гості - господарів.
- Такі зустрічі, під час яких можемо дивитися один одному в очі, говорити, дуже потрібні, - сказав директор коледжу Ростислав Васильович Нагорний. – Лише через спільні міркування можемо довести один одному й державним мужам, що ми український народ, незалежно від того, проживаємо в Карпатах чи на берегах Сіверського Дінця.
А ще, звертаючись до керівника делегації, Берегині УРК Валентини Фурманюк, додав: „Ви нас здивували й порадували. Бо ми побачили, що зі Сходу до нас приїхали справжні українці, які роблять надзвичайно важливу справу – об’єднують країну. Сподіваюся, що наші зв’язки будуть міцніти та розширюватися”.
|
|
| На Прикарпатье почитают Пресвятую Богородицу и в каждом селе воздвигают часовни в ее честь |
Пахне світлиця медом і сіном.
Рветься назовні з печі вогонь.
Батько заходитьу хату із дідом
І на покутті ставить його.
Пахне кутею, пахне узваром.
Пахне грибами, воском свічок.
Вечір зимовий дихає чарами,
Нині ж бо, нині родиться Бог.
Незабутні враження залишилися у донецьких студентів від перебування у родинах села Гвізд, які запросили їх на святу вечерю. Вражало все: і те, з яким трепетом у Прикарпатті готуються до святої вечері і Різдва, і те, як тут бережуть глибинні народні традиції, і те, як шанобливо й гостинно зустрічали у кожному домі гостей з Донеччини. Коли настав час прощатися, біля нашого автобуса зібралося трохи не півсела. Усі разом співали пісень, один одному колядували, бажали у новому році щастя й здоров’я, хто не встиг – обмінювалися подарунками. А ще молоді реєстровці повезли з собою цілу купу запрошень відвідати Прикарпаття влітку чи на наступні новорічні свята.
Ісусик маленький не спить, не дрімає -
Руками своїми весь світ обнімає.
І вашу родину, і вашу дитину,
І вашу хатину, й усю УКРАЇНУ.
Добрі та щирі люди, готові завжди допомогти, траплялися нам і під час поїздки до Манявського Скиту, у Коломию і Косів, Яремчу, Верховину, Ворохту, Крилос і Галич. А відбулася подорож по Галичині завдяки підтримці Гетьмана УРК Анатолія Шевченка й отамана Івано-Франківської обласної організації УРК, генерал-майора УРК Василя Гриніва.
ЩИРО ДЯКУЄМО
за організацію відпочинку в Карпатах групи козаків і берегинь Першої студентської дивізії УРК та щедру, гостинну, щиру зустріч на Прикарпатській землі
|
|
|
|
|
|
а також голові Івано-Франківської обласної організації ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, заслуженому працівнику культури України Петру Арсеничу, директору Народного дому „Просвіта” ім. Тараса Шевченка Михайлині Боднар, реєстровим козакам Михайлу Гладенькому, Степану Вульчину, Івану Кормільцю, Наталії Синиці з Івано-Франківська, Ірині Угринюк з Надвірної, Богдану Ходану з Косова, Мирославі та Василю Беркещукам з Коломиї та багатьом-багатьом іншим.