Рисунок Владимира Ермакова |
Уже небагато залишилось героїв Майдану, в яких не втратив віри. Серед тієї прекрасної меншості – артист-патріот Сергій Фоменко та його гурт “Мандри”. Сценічне ім’я музиканта – Фома. Це він написав і виконує чудовий власний твір “Не спи, моя рідна Земля, прокинься, моя Україно!” Пісня, що її співають тисячі й тисячі людей, стала візитною карткою молодого митця і була ще одним мелодійним гімном, на рівні Державного, в помаранчеві дні. Будила сумління людей, кликала не коритися несправедливості.
На одній із художніх виставок у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” ми познайомились із Сергієм і я вручив йому фотознімки, зроблені мною під час його виступу на головній сцені Помаранчевої революції. З’ясувалось, що він теж народився в Києві, тут живе, працює, шанує рідну культуру, мову і на чужу не переходить, хоча знає російську, зрозуміло, на рівні української.
Він і ансамбль “Мандри” спокійно й послідовно роблять свою патріотичну справу – мистецтвом. Бо воно – велика сила, творить або ж руйнує, вселяє надію або знищує її, піднімає дух або пригнічує. І масово народжує послідовників позитивних чи негативних поглядів. Мистецтво Фоми і “Мандрів” кличе до світлого й чистого, правдивого в житі. Та допомагає розвивати це в людях.
Їхня творчість – національно свідома, публіцистична та водночас мелодійно-лірична і торкається найтонших струн людської душі. В цьому – суть та успіх Сергія і гурту.
Без зайвого галасу, без шикарної реклами хлопці мандрують регіонами України і збирають повні зали слухачів, несучи їм українське слово, національну мелодику й тепло своїх сердець. З оцих складових і виростає їхня висока майстерність, а нею вони запалюють і масових шанувальників. Наслідок маємо втішний: уже багато хто співає їхні пісні українські та у спілкуванні переходить на рідну мову.
Понад те, молоді музиканти з “Мандрів” разом з гуртами “Мотор’ролла”, “ФлайZzZа”, “От вінта”, “Гуляйгород”, “Гайдамаки”, “Тартак”, а також відомими артистами Ніною Матвієнко, Володимиром Кушпетою, Сергієм Захарцем, іншими громадянами України утворили громадський рух “Не будь байдужим” (www.nbb.com.u). Понад рік під гаслом “Ні – Малоросії! Зробимо країну Україною!” цей рух проводить регулярні концерти по містах, переважно центральної України, з метою мовою сучасного мистецтва переконувати місцевих мешканців розбудовувати цивілізовану й самодостатню Україну. Та дарують школам українські книжки.
Волонтери звертаються до всіх охочих ставати учасниками й консультантами цього руху. До них приєднався і знаменитий Олег Скрипка та гурт “ВВ”. Нещодавно спільними зусиллями випустили у світ своєрідний посібник для киян “Зроби Україні подарунок до Нового року! З 2007-го переходь на українську!”
Книжка, яскраво кольорова, ілюстрована, на крейдяному папері, містить чотири запропоновані варіанти переходу на рідну мову: “Максимум”, “Чемний”, “Симпатик”, “Мінімум”. І розтлумачує, як і які конкретні кроки допоможуть перейти на українську.
Ось як передмова посібника викладає мету даної акції: “Ми хочемо допомогти людям, які живуть у Києві й бажають розмовляти українською, але не наважуються, бо соромляться російськомовної більшості.
Ми з Тобою спробуємо розірвати замкнене коло – “я не розмовляю українською, бо ніхто не розмовляє”. Всі, хто хоче, зможуть одночасно перейти на українську – в перші дні січня. Разом ми подолаємо страх, лінощі та станемо сильнішими!»
За статистикою, сьогодні з чотирьох столичних школярів, які вдома розмовляють українською, лише один продовжує говорити по-українськи на вулиці. Інші троє переходять на російську. Це в Києві, де українською говорили споконвічно і з якого українська мова була витіснена в останні століття.
Наша мета – спілкуватися українською мовою в Києві так само легко, як і російською. Київ є столицею України, і від патріотизму киян залежить доля незалежної України.
З Нового року ми з новою силою будуватимемо конкурентноздатну українську спільноту, мета і місія якої – культурно та економічно стати на один рівень з країнами Європи. Увійти в коло країн, які є світовими лідерами. Довести, що не лише, скажімо, Франція, Італія чи Англія мають бути цікавими для України. Але й ми колись зможемо закохати в Україну цілий світ. А наші діти спілкуватимуться зі світом на рівних.
У посібнику висловив свою думку й Олег Скрипка. Він вважає, що для того, щоб існувала сучасна розвинута Україна, мова необхідна. “Без розвинутої мови не може бути розвинутої економіки. Якщо у нас не буде розвинутої держави, ми годуватимемо інші держави – це економічний закон… Ми маємо формувати елітарне україномовне суспільство. І роль Києва як столиці в цьому процесі дуже велика”…
Олег на ділі доводить істинність свого переконання. Згадаймо, як з його ініціативи і за активною участю проводяться український фестиваль “Країна мрій”, “Українські вечорниці”, інші популярні заходи. Мені доводилось не раз із ним розмовляти, щоб усвідомити, який він справжній патріот. Якби ж усі наші кумири залучилися до справи українства, як ця молодь, то результат був би, гадаю, вражаючим.
Кожен із нас, українців, має знати напам’ять свою мовну історію. І відкривати її правдивість іншим, не втомлюючись, повторювати усно й письмово у ЗМІ.
Наприкінці видання надрукований список установ і закладів, де йде українське культурне і “тусовочне”, життя. Це – ряд музеїв, театрів, книгарень, будинків культури і творчих спілок. Відрадно, що цей перелік немалий!
Цю книжку якраз напередодні Нового року безплатно роздавали волонтери перехожим на Майдані, Хрещатику, інших вулицях. І тягнулися до них небайдужі руки, щоб уважно прочитати й засвоїти написане.
Добру благородну справу зробила й робить українська молодь для нашого суспільства! Не нарікаючи на темряву, запалює свої свічки! Книгу цю або подібні посібники слід було б розповсюджувати в усіх регіонах України. З презентаціями та обговорюваннями. Звісно, краплі камінь точать!
Для широкого загалу у книжці подана “біографія” української мови:
VI ст.н.е. – Початок розпаду праслов’янської мови та виокремлення з неї окремих слов’янських мов (чеської, болгарської, української, російської тощо).
988 р. – Заснування першої школи в Києві.
1015-1016 – Укладення першого звіту законів на Русі – “Руської правди” Ярослава Мудрого.
1037 р. – Князь Ярослав Мудрий заснував першу на Русі бібліотеку та скрипторій у Софійському соборі в Києві.
Поч. XIV ст. – “Руська” (українська) мова стає офіційною мовою Литовсько-Руської держави.
1491 р. – У краківській друкарні видано кириличні книжки слов’янською мовою з елементами живої української мови. Це найдавніші кириличні книжки, що дійшли до нашого часу.
1576 р. – Відкрито першу січову школу, чим започатковано мережу навчальних закладів, утримуваних Військом Запорізьким.
1581 р. – Видано Острозьку Біблію, в одному з примірників якої було знайдено рукописний додаток – “Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ” – перший відомий слов’яно-український словник невідомого автора.
1654 р. – Переяславська Рада – фактичне приєднання України до Росії.
1672 р. – Початок цензури українських книжок у Московській державі. Патріарх Іоаким наказав видирати з українських книжок сторінки, бо вони “несходны с книгами московскими”.
1798 р. – Видано “Енеїду” Котляревського. До неї додано словничок “Собрание малороссийских слов” (972 слова).
1834 р. – Заснування Університету св. Володимира у Києві.
1863 р. – Таємний “Валуєвський циркуляр”. Заборонено видавати українською мовою книжки релігійного змісту, навчальні та призначені до початкового читання народу.
1876 р. – М.Драгоманов у Женеві створює Українське видавництво. Воно друкувало позацензурні твори української літератури, їх таємно пересилали в Російську імперію.
1918 р. – Четвертий Універсал Центральної Ради проголошує незалежну і самостійну Українську Народну Республіку. Затверджується Конституція УНР, написана українською мовою. В цьому ж році Міністерство освіти при державі Скоропадського затверджує “Найголовніші правила українського правопису”, розроблені Іваном Огієнком.
1926 р. – Раднарком видав книжку декретів і директив “Українізація радянських установ”. Вона містила текст “Положення про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української культури”. Державні службовці повинні були повністю перейти на українську мову або піти з посад.
1930 р. – Виступ Сталіна на XVІ з’їзді ВКП (б): “Треба дати національним культурам розвинутися і розгорнутися, виявивши всі свої потенції, щоб створити умови для злиття їх в одну спільну культуру з однією спільною мовою”. Ліквідовано Інститут української наукової мови і комісії з видання українських словників.
1933 р. – Пік голодомору в Україні. Щоб поповнити нестачу робочої сили в спустілих селах, радянське керівництво переселяє до них селян з інших регіонів СРСР, здебільшого з центральних районів Росії.
1934 р. – Кампанія проти “шкідників на мовному фронті” – боротьба з націоналізмом у науковій і технічній українській термінології. Припинення видання словників, нищення існуючих та переробка українського правопису під російський.
1965 р. – Іван Дзюба написав видатну працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, що розкривала загарбницьку імперську сутність російської політики стосовно України. Книжка активно розповсюджувалася у самвидаві й була причиною тривалих переслідувань автора.
1971 р. - У доповіді на XXIV з’їзді КПРС Л. Брежнєв оголосив про формування нової історичної спільноти - радянського народу. Один з головних напрямків здійснення цієї формули - зросійщення усіх народів СРСР.
1989 р. - Верховна Рада УРСР ухвалила закон «Про мови в Українській РСР». Українській мові надано статус державної мови. Затверджено Український правопис 1989 року (п’яту редакцію правопису 1933 р.).
1991 р. - Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України.
1996 р. - Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій затверджено статус української як єдиної державної мови.