15 січня християни вшановують пам’ять Преподобного Серафима – скорого цілителя від бід і хвороб.
Він ріс у заможній купецькій родині в місті Курську і з дитинства мав усе, що заманеться. Але лагідного і сором’язливого хлопця, очевидно, ніхто не розбещував, не пестив надмірно. Це було XVIII століття. І хоч глава сім’ї успішно торгував різним крамом, мав неабиякі статки, але дітей тримав у строгості.
Благочестиві, набожні батьки справно відвідували церкву разом із синами, доньками. Особливо Серафим любив ходити на Божу службу, молитися, слухати церковний спів і багато читав духовних книг. У 17 років смиренного хлопця мати благословила, одягнувши на груди родинний мідний хрест.
Йому було добре, тепло, затишно під батьківським покровом, його любили, не притісняли заборонами. Однак він твердо вирішив залишити рідну домівку і постригтися у ченці. Рано усвідомив, що покликаний служити Богові всім серцем, душею і тілом.
Стежина долі привела його до знаменитої і тоді Києво-Печерської лаври. Два роки він вірою і правдою, ретельною працею й суворими постами служив на українській монастирській землі. Але розміреного життя було йому замало. Серафим прагнув великих подвигів в ім’я Господнє. Тому й подався до Саровської пустині, що в тодішній Тамбовській губернії.
Тисячу днів і ночей провів він у молитві, стоячи на колінах на камені. Без нарікань, нехтуючи нестерпним болем, знуряв тіло, вивільняючи душу в подячній молитві до Бога. Здається, людина не в змозі такого витримати. Спробуймо, скільки хвилин ми простоїмо отак на камені? Дуже мало. А він з Небесною поміччю зумів понад два з половиною роки! Так довго тривали його добровільні муки, що їх сприймав із радістю.
Святе життя Серафима було побачене з Небес: раз у келії його чудом з’явилася Божа Матір з апостолами й мучениками. Розмовляли з ним. Сподобився він і прозорливості. Своїм прозрінням, мудрими порадами й молитвами миттєво зцілював душевні й тілесні недуги.
Пам’ятаймо: тільки через страждання, немочі, випробування, труднощі й перепони даються святі дари людині. Згадаймо Біблійне: “Сила Божа – у слабкості!” На жаль, багато хто цього не хоче розуміти й постійно просить у Господа лише матеріальних і тілесних благ для себе.
У 1833 році в 73-літнього ченця скінчилося земне життя під час молитви, коли він стояв на колінах на камені. Мощі його зберігаються там же, у Саровській пустині. Її назва навічно закарбована в імені Святого.
Серафима Саровського й нині дуже люблять віруючі, ласкаво називаючи Преподобного “Ангел тілесний”, “дорогий Серафимушка”. Він, надто чуйний і добрий до кожного, одержав дар Небесний скорої помочі людям. Його Святий образ є майже в усіх християнських храмах і монастирях. У Фролівській обителі, зокрема, що на Подолі в Києві, величезна стіна посеред двору має фресковий розпис із зображенням Серафима Саровського в молитві на камені. Хто буває тут, завжди уклоняється йому і, підійшовши близенько, тихесенько й душевно просить у Святого підтримки…