(Продовження. Початок в № 21-22)
Яким робом і коли наші предки – червоні русини із своїм червоно-чорним прапором (колір північного і південного Єгипту) – опинились на тепер обжитих територіях? Літопис руський (Іпатіївський) за 1083 і 1084 роки пише:
“1083 р. – прийшов Олег із Греків до Тмутороканя і схопив Давида (Ігоровича) і Володаря Ростиславовича, і сів у Тмуторокані. І посік він хозар, які були радниками, щоб убити брата його Романа і його самого, а Давида і Володаря відпустив; 1084 р. – приходив Ярополк (Ізяславович) у Київ до Всеволода на Великдень. У сей час утекли два Ростиславовичі (Володар і Василько) від Ярополка (із города Перемишля) і, прийшовши до города Володимира, прогнали Ярополка. І послав Всеволод сина свого Володимира, і вигнав він обох Ростиславовичів, і посадив Ярополка у Володимирі”.
Коли вдумливо читати, то побачимо незрозумілий вислів – “і втекли від Ярополка” і “прогнали Ярополка”. Мабуть, останнє є правильною інформацією. Тому підтвердження є в “Поученіях” князя Володимира Всеволодовича – “Мономаха”. Ось що знаходимо там: “…весна 1084 р. А потім (гонили ми) вслід за Ростиславовичами за (город) Микулин, та не настигли їх. І на ту весну (ходив я) до Ярополка зустрічатися, на (город) Броди.
Таким чином, перехід відбувся в зимово-весняний час 1084 блискавично й організовано. На новому місці потрібно було не тільки облаштовуватись, а й захищатись, що й було зроблено. Це завдяки високоосвіченим князям, родовід яких починався з Єгипту (в історичних польських документах їх називають “княжата”). До них належать Вишневецькі, Чарторийські, Сангушки, Острозькі, Збаразькі, Прунські, Друцькі, Соломерецькі, Горські, Массальські, Глинські, Любомирські, Рожинські, Слуцькі, Копильські, Радзивіли. Більшість князів у подальшому не захотіли служити нащадкам київських князів, а, зрадивши їх і свій народ, перейшли на службу до польських королів. А з народом залишилося чимало знатних родів. Серед них згадаю відомих – Шептицьких, Вінницьких, Чайковських, Кульчицьких, Болобанів.
Коли саме переходили інші з Хозарії на нове помешкання, потрібно ще досліджувати.
З’явилися два нові князівства на заході : Перемишльське – перший князь був Рюрик, другий - Володар; Теребовлянське – князь Василько. Всі три князі – правнуки Ярослава Мудрого, сини Ростислава (Михайла) Володимировича, котрий був одружений з дочкою короля Угорщини Бели Першого на ім’я Ланка (Оленка). Додам, що й князь Володар був одружений з княжною з Померанії. Адміністративні центри нових князівств, що одержали назви Перемишль і Теребовля, були залишені через подальше облаштування своїх територій європейськими народами.
Місто Перемишль, попередня назва Прімуш (Прімус), що означало “головне, найкраще”, залишили германські племена. Древній герб міста Примус - зірка Давида і ведмідь з піднятою лівою передньою лапою. Такий ведмідь стоїть у Перемишлі на площі Ринок у фонтані й нині, а його нащадок – це теперішній герб міста Берліна. Герб русинського Перемишля – Лев. Такий герб є і зараз у Народному домі, в залі над сценою, разом із гербом Києва – Архангелом Михаїлом.
Місто Теребовля, на мою думку, мало попередню назву Гнєзно, що відповідало назві ріки Гнєзна, на якій воно розташоване. Це – древня столиця поляків. Нова назва Теребовля походить теж від назви ріки Теребля, що в Закарпатській області. Стару назву Гнєзно одержало місто на території “мазовшан”, куди перейшли ляхи на чолі з князем Казимиром Відновителем за допомогою київського князя Ярослава Мудрого. Це відбулося в 1047 році. На новій території, зайнятій русинами, з’явилися міста й села, що повторили назви з Наддніпрянщини. Наприклад, місто Калат (з 1935 р. – Кіровоград) у Тернопільській області повторилося назвою Скалат (з Калат); Бобринець – Бібрка у Львівській області; Кам’янка – Кам’янки у Тернопільській області; Кременчук – Кременець у Тернопільській області; Звенигородка – Звенигород у Львівській області; Монастирища – Монастириська у Тернопільській області; Тишківка – Тишковичі у Львівській області тощо. Попередні назви – це назви козацького краю – Черкащини і теперішньої Кіровоградщини.
Перехід з Хозарії народів на захід поставив київських князів перед проблемою боротьби з половцями. До цього часу вони грабували хозарів, тепер половці стали грабувати київських русів.
Що стосується єгипетського міста Каза-Сакі, то воно у своїй назві має досить цікаву, на мою думку, інформацію. Санскритське Ка-дух (бог) і Сакі – від індійської назви Шаки або Шак’ї (каста воїнів). Ця назва міста могла означати духи-воїни, або божі воїни. Лев Силенко пояснює цією назвою козацьку посаду “кошовий”.
А якщо слово „казак” розберемо на склади: ка з ак. Де ка, як вже було вище сказано, означає Бог-Дух, з – сполучник, ак – це достойний. При висвяченні у священики співають АК СІ ОС, що означає достойний (достойний так ос).
Є ще цікава інформація в Українській Радянській Енциклопедії, де написано, що „Аксаки (Акшаки) – це українські шляхтичі. Між Новочеркаськом і Ростовом є козацьке місто з назвою Аксай, яке підтверджує, що ця назва відноситься до козацького стану.
Отже, „козак” означає Божий, достойний від Бога, або шляхтич від Бога, Богом вибраний.
Степан Наливайко у своїх дослідженнях “Хто вони, Дажбог і внуки” дає цікаву інформацію про початок шляхетського родоводу воїнів, які “лягали кістьми”, і стверджує, що приналежність до роду воїнства була спадкова.
Хто ж такі індійські кшатарії, божеством яких був Варуна? “Кшатарії” – воїни, друга за значимістю, після жреців-брахманів, каста в давньоіндійській суспільній ієрархії, хоч буддійська та джанайська література відводить їм чільне місце. Зокрема, Будді приписуються слова: “І оскільки кшатарійська варна (тобто воїнський стан – С.Н.) тепер вища, то я буду знову народжуватися представником цієї варни”.
У “Рігведі” сказано, що кшатарії походять від міфічної першолюдини Пуруші. У стародавніх книгах – Ведах – мовиться, що Всесвіт виник з тіла Пуруші, якого боги принесли в жертву на початку світу. Боги розтяли його на частини, і з уст його виникли брахмани (жерці), з рук – кшатарії (воїни), зі стегон – вайш’ї (хлібороби, ремісники і торговці), а зі стопи – шудри, залежні від перших трьох станів” (Степан Наливайко).
Кшатарії, що виникли з рук Пуруші, є Рук синами, або пурушинами (синами). До нас дійшла назва “русини” і “Червона Русь”. Отже, русини, вони ж кшатарії, вони ж саки, вони ж ка саки. Перша й остання назва касти воїнів дожили донині, і, я впевнений, це стосується нас, русинів, козаків. Постійно пам’ятаймо про “козацький рід” – касакський рід!
До цієї гіпотези ще можна долучити таке. Із кшатаріями асоціюється червоний колір. У індійських джерелах підкреслено, що червоний колір – це раджас, звідси раджа – цар, повелитель. Англійське “ред”, очевидно, похідне від першої половини цього слова “рад”. Історія малинового кольору козацького військового прапора сягає багатьох тисячоліть. А наші слова – “рада”, “радити” – похідні від слова раджа. Звідси – козацька Рада. Тут подібна дія похідних слів від слова “казаки” – казати, наказувати.
І тепер мені не видається фантастичною думка про шлях пращурів з Індіі через Ефіопію, Єгипет, Палестину, Кавказ до теперішнього Перемишля і мого села з-під нього – Яксманичі. Але зауважимо, що не всі перейшли на захід. Частина люду залишилася на старих місцях. Інші піднялися на північ. Розділення одноплемінного народу робилося свідомо київськими князями. “Розділяй і володарюй” – давно відомий імперський прийом.
На захід також перейшли священики церкви, яка стала продовжувачем Александрійської, що вийшла з Єгипту в 642 році. У західний Белз був перевезений чудотворний образ Матері Божої, її, за переказами, малював апостол Лука. Цю ікону поляки привласнили, і тепер вона зберігається в Ченстохові, неподалік Кракова, й називається “Ченстоховська Матка Бозка”.
(Продовження у наступному номері)