Допомога дітям вулиці - одне з першочергових завдань благодійного фонду «Карітас-Донецьк» та Українського Реєстрового Козацтва.
Про виникнення й реалізацію цього проекту нашому кореспондентові розповідає виконавчий директор Благодійного фонду «Карітас-Донецьк» Олександр Жилак.
- Пане Олександре, передусім поясніть, будь ласка, назву Проекту і вашого фонду.
- Карітас - це грецьке слово, яке означає «милосердя, дарування». Саме це ми намагаємося проявляти по відношенню до знедолених, принижених і скривджених синів Божих, особливо хворих на СНІД, сиріт, дітей вулиці, в’язнів.
- А звідки прийшла ідея створення такого фонду?
- «Карітас» існує у світі з другої половини 19 століття. А в Україні Міжнародний Благодійний фонд «Карітас України» створений лише по отриманні нашою державою незалежності. Більше розвитку «Карітас» отримав у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій областях, у Києві. У Донецьку ми зареєструвалися 2003 року, трохи пізніше почалася діяльність Фонду в Одесі.
- Як же відбувається ваша діяльність, зокрема стосовно «дітей вулиці»?
- Ця частина проекту складається з двох основних частин: безпосередня робота з дітьми на вулиці, надання їм медико-соціальних послуг і робота у соціальному центрі. Для першої - ми маємо мобільну станцію, яка так і називається - «Допомога дітям вулиці». Що стосується другої, то тут більше планів, ніж реальності. Бо й досі не маємо приміщення. А в ньому ми хочемо впроваджувати гурткову роботу, вчити дітей нехитрих видів прикладного мистецтва, ремесла.
- У чому полягає безпосередня робота на вулиці?
- Ми здійснюємо щоденні виїзди в райони скупчення дітей, до речі, ці місця відомі усім - і владі, й органам опіки, й пересічним громадянам. Там ми вступаємо у контакт з дітьми, годуємо, пропонуємо одяг, взуття. У нас нема права силоміць відвозити дітей до якихось стаціонарних закладів - чи то в лікарню, чи в притулок, або навіть додому, до батьків. Але є випадки, коли після розмов з нашими психологами, лікарями, соціальними працівниками наші пацієнти самі погоджувалися на повернення додому або на переїзд до якогось закладу. Так, одна з наших підопічних Христинка зі свого народження жила на вулиці. А вік її - аж 2 місяці! Зараз вона в лікарні, а от що робити далі - невідомо: її мама, крім підвалів, іншого помешкання не має.
- Хто ж підтримує вас, де берете кошти, чи вистачає їх?
- Головний партнер нашого проекту - це комісія Євросоюзу, яка надає нам грант на діяльність через «Карітас Німеччини». Звідси ми маємо основну матеріальну підтримку, завдяки якій придбали мікроавтобус, переобладнали його в мобільну станцію. Знайшлися також друзі, небайдужі люди, які діляться тим, хто чим багатий. Допомагають нам козаки, серед яких хотів би назвати генерал-хорунжого Олександра Анатолійовича Дьякова і генерал-майора УРК Василя Миколайовича Футулуйчука. Підтримали нас керівництва рекламного агентства «ФАРТ-НЕО», фірм «Оптіма», «Лествіця», «Об’єктив», Донецької філії КБ «Хрещатик». По-різному ставиться до нашої справи населення, але радує те, що більшість розуміє, що не всі діти винні у своєму жалюгідному становищі і їм так потрібні співчуття, розрада, опіка. Звичайно, коштів потрібно набагато більше, ніж ми їх маємо. Та попри всі негаразди, нестатки, ми виконуємо свою роботу. Ми прагнемо врятувати нещасних діточок, подавати їм щоденно руку допомоги, пам’ятаючи заповідь нашого Господа Ісуса Христа: «…усе, що ви зробили одному з братів найменших, - ви мені зробили» (Мт.25,40).