«До церковного сану не приходять. До нього призиває Господь»
|
|
| Икона святого Николая, уцелевшая во время пожара на корабле |
Металеве тіло потужної військової машини здригалося від дотиків розпеченого полум’я. Це було страшно, незрозуміло і якось навіть нелогічно — пожарище серед води. Обвуглилося, почорніло від виснажливої боротьби з вогнем усе. І тільки лик святителя Миколая на вигорілій (навіть під іконою!) стіні залишався сяючо-неушкодженим. Коли на одному з кораблів ВМС України сталося це чудо, навіть бувалі «морські вовки» увірували в силу й заступництво св. Миколая.
Розповідаючи про це й інші чудеса Господні, мій співрозмовник о. Димитрій випромінював особливу врочистість, і було зрозуміло: його душа - то щирий світоч віри.
Не даремно говорять: не пройди повз своє щастя. Ось так і Дмитро. Ще 11-літнім хлопчиком якось завітав до сімферопольського храму, поруч з яким ходив до цього сотні разів. Запах ладану, пісні, особливий молитовний стан уразили й захопили юного Дмитра. Мабуть, саме тоді прийшов його час злитися з життям церкви. «У той момент я закохався у православ’я», - скаже він через 17 років. І що б Дмитро не робив відтоді у церкві - прибирав, чистив свічники, пік проскури, читав на криласі, дзвонив у дзвони Свято-Троїцького кафедрального собору (нині жіночого монастиря), був паламарем, уставником, - він знав, що йде саме своєю дорогою.
На шлях до сану священнослужителя хлопчика благословив владика Василій, коли запропонував йому допомагати у вівтарі. Якийсь час Дмитро служив іподияконом у митрополита Лазаря. Далі був Свято-Тихонівський богословський інститут у Москві. А нещодавно виповнилося сім років перебування Дмитра в сані священика.
Навіть зі своєю майбутньою дружиною він познайомився в храмі. Спочатку запропонував їй співати в церковному хорі, а згодом - об’єднати свої долі й разом іти по шляху служіння Богу й людям. Сьогодні в їхньому сімейному гніздечку щебечуть двоє прекрасних малят: синочки Захарій та Серафим.
«Православ’я багато чим зобов’язане козацтву»
|
|
| Освящение штаба Южнобережной дивизии УРК в г.Алуште |
Нащадок кубанського козака, кілька років з волі Божої о.Димитрій є духівником Українського Реєстрового Козацтва. Але вже рік співробітництво з козаками є і його функціональними обов’язками як керівника відділу щодо взаємодії зі Збройними силами, МВС, МНС, Департаментом з виконання покарань, козацтвом та іншими силовими структурами Сімферопольської Кримської єпархії.
Що означає бути духівником козаків? Насамперед, бути відповідальним за те, щоб діяння й рішення козаків не суперечили Божим заповідям і канонам православної церкви, поєднувалися з календарем релігійних свят. Якщо на козацькому колі не буде духівника, рішення кола можуть бути визнані нелегітимними. Здавна слово священика було вирішальним на козацькій раді. Духівник благословляє молитвою не тільки раду, але й будь-яку справу за участю козаків.
- Козаки завжди стояли за віру православну, і я вважаю, що православ’я багато чим зобов’язане козацтву, - говорить о. Димитрій. -Тому церква й сьогодні намагається допомогти козакам у вихованні патріотизму, любові до віри, у якій вони народилися, але й повазі до представників інших релігій. Мені подобається сама ідея козацтва. Зараз козацьких формувань наплодилося дуже багато, але я обрав те, що відповідає справжньому ідеалу козацтва, яке існувало ще до революції 1917 року. Мені приємно, що склалися особисті теплі взаємини між Гетьманом УРК Анатолієм Івановичем Шевченком і командуючим ВМС ЗС України Ігорем Васильовичем Тенюхом. Тепер їхня дружба повинна перерости в співдружність армії, зокрема флоту, й козацтва. Допомагати знаходити їм точки дотику, можливості об’єднання зусиль - одне із завдань, що я бачу перед собою і своїм відділом єпархії.
«Отець — духовного фронту боєць»
|
|
| О.Димитрий, духовник УРК в Крыму (УПЦ Московского патриархата), с молитвы начинает встречу с личным составом военного корабля «Славутич» |
Вертикаль підлеглих о.Димитрія є в кожному благочинії (це адміністративно-територіальна одиниця єпархії). Усього в Криму священиків, які окормляють військові частини, тобто підлеглих о.Димитрія, - близько сотні. Священнослужитель закріплений за кожною військовою частиною, що дислокується в Криму. Є храми в обох в’язницях Військової служби правопорядку, і в Сімферополі, і в Керчі (у них утримуються військово-службовці, що переступили закон або військовий устав). Молитовні кімнати створені в Сімферопольському СІЗО (одна для обслуговуючого персоналу, інша - для неповнолітніх, що перебувають у слідчому ізоляторі). Закріплено священиків і за військовими кораблями Збройних сил України й Чорноморського флоту Російської Федерації. Так продовжується традиція інституту військових капеланів, що існувала до 1917 р. і навіть була на військовому жалуванні, передбачала військові пільги. А навчалися військові капелани у свій час у Георгіївському монастирі на мисі Фіолен.
Робота в частинах - це не тільки святкові Богослужіння, освячення приміщень і техніки, благословення навчань, створення бібліотечок релігійної літератури. Насамперед, це духовно-патріотичні, спасенні бесіди з військовослужбовцями. Загальне спілкування на теми суїцидів, наркоманії, алкоголізму, дисциплінарних порушень, нестатутних відносин часто перетікають в одкровення віч-на-віч.
28-літньому священикові солдати відкривають свою душу у найскладніші для них моменти, довіряють свої найважчі думки. Вони шукають і знаходять ту підтримку, якої їм не вистачає серед чужих людей, у нових, іноді екстремальних умовах військової служби. Разом з тим священики, які окормляють військові частини, залучають до допомоги військовим своїх парафіян. Привнести в життя молодих солдатів разом з ароматом гарячих домашніх пиріжків або млинців дух дому, батьківської турботи - хіба не це реальний спосіб показати, що народ і армія єдині?
У спілкуванні з парафіянами, які від чистого серця шефствують над військовими частинами, солдати бачать і розуміють, у чому полягає їхній «почесний обов’язок», кого вони покликані захищати. А разом з тим зменшується страх перед армією у молоді й батьків, які бояться відпускати своїх дітей на армійську службу. Скорочувати дистанцію відчуження й іронічного ставлення до військових, піднімати авторитет збройних сил і престижність військової служби - у цьому завдання відділу о.Димитрія. До речі, серед його колег-священиків чимало колишніх військових, співробітників силових структур або випускників військових навчальних закладів. Є такі, що загартовані реальною війною.
Убивати - це смертний гріх. Чому ж церква благословляє воїнів і зброю? Отець Димитрій відповів на це так:
- Справді, убивство - один з найстрашніших гріхів. Але ми благословляємо не на це воїнів, не на війну, а на захист своєї Батьківщини. А полягти в бою за Батьківщину й за други своя - це честь і великий подвиг. Адже напевно не один десяток супротивників згинув від рук Олександра Невського або Дмитра Донського, канонізованих церквою. Тобто у випадку з військовими як захисниками гріх убивства є виправданим. Як і самогубство з метою збереження військових відомостей (наприклад, підірвав себе гранатою, щоб не потрапити до рук ворога).
Два з половиною роки о. Димитрій окормляв Сімферопольський онкологічний диспансер, причащав, сповідував, охрещував безпосередньо в палатах хворих, які сподівалися вже тільки на Бога. Були то ніч-опівніч, злива або сніжна хуртовина - прийти для відпущення гріхів до умираючого, полегшити його душу перед зустріччю з Вічним спокоєм - один з неписаних законів для священика.
Коли Бог бажає нам допомогти, підтримати, підказати щось, Він подає нам символічні знаки. І потрібно лише зуміти побачити їх, захотіти прислухатися до них. Недаремно о. Димитрію випало відновлювати церкву Святої Великомучениці Варвари й служити в ній у селі Добре! Тільки з добром належить священикові йти до людей, доносити милість Божу до зневірених серць.