|
|
| Кукла Василина (ткачиха). Буковина. Кукла Анастасия (целительница). Киевское Полесье. Автор скульптуры - Ядвига Василевская. Мастерская Юрия Мельничука |
Винесене в заголовок твердження придумане не мною. Таку назву мав міжнародний симпозіум з проблем іграшкарства, проведений у селі Яворів на Івано-Франківщині. Здавалося б, цей “несерйозний” вид культури насправді надто серйозний, глибинний, відповідальний і обов’язковий для кожного народу. В ньому відображені світогляд, характерні національні особливості, розуміння краси й погляд на довкілля. Справді, яка людина, її ментальність, життєвий простір – така і її лялька!
Відтак іграшка є ефективним засобом виховання молодого покоління, способом збереження та безперервної передачі з роду в рід кращих традицій.
|
|
| Игрушки из соломки |
Можна упевнено констатувати: іграшка виховує не лише дітей, а й їхніх батьків, котрі в цьому спотвореному світі не відають, що роблять. Часто-густо купують для малечі пластмасовий непотріб чи шкідливі електронні вироби, шикарних, але чужих для нас, західних красунь Барбі або із штучного хутра пухнастих звірят, які накопичують пил, мікроби, електростатику. В той час як традиційні іграшки виготовляються з екологічно чистих природних матеріалів і сприяють формуванню здорових фізичних, моральних, духовних якостей у дітей, розвитку національної свідомості та відчуття приналежності до свого народу, прищепленню патріотизму.
Ось чому надзвичайно важливо широко популяризувати українське іграшкарство, піднімати його престиж, якщо хочемо, за великим рахунком, зберегти українську націю та Україну. Майстрів-лялькарів, лялькознавців, дитячих художників, учителів з ручної праці слід підтримувати й заохочувати. Та всіляко сприяти створенню студій, гуртків іграшкарства в дитсадках, школах, інших навчальних закладах, виготовленню та продажу в магазинах традиційних виробів. І, звичайно, необхідно якомога більше проводити виставок на високому, авторитетному рівні. Таких, які влаштовує столичний Національний музей Тараса Шевченка. Українська лялька має стати також і сучасною модерновою, але на нашій традиційній основі.
Уже кілька років поспіль у Шевченковому музеї відбувається художня виставка “Українська традиційна іграшка та лялька”. Нині вона триває майже два зимових місяці за участі Державного музею народної архітектури та побуту НАНУ, Національної спілки майстрів народного мистецтва, ряду дитячих художньо-прикладних гуртків. Автор цього цікавого й актуального проекту - Олексій Доля.
|
|
| Коллекция кукол Александра Найдена и Людмилы Орловой. Киев |
Добре представлені унікальні експонати з приватних колекцій відомих людей в Україні: дослідника, автора раритетних книжок з іграшкарства, котрий свого часу одну з них подарував і мені, Олександра Найдена; мистецтвознавця, філософа, доктора наук Леоніда Сморжа, в домі якого колись побувала й оглянула зібрані ним шедеври, та інших.
Завдяки увазі і дбайливості оберігачів народних скарбів відвідувачі виставок і тепер мають змогу милуватися високими взірцями іграшки з рук українських майстрів XVIII-XIX століть! Такими, як ляльки-мотанки Ткаченко, Руденко, а здебільшого – виробами безіменних селянок, які нашвидкуруч для діток вправно майстрували забавки. Їх навчилися-перейняли у матерів, бабусь, прабабусь…
|
|
| Лошадка. Автор Николай Штец. Днепропетровск |
Протягом тисячоліть людство, наслідуючи Творця-Бога, ліпить із глини, тіста, виготовляє із полотна, соломи, дерева іграшки – за своїм образом і подобою та навколишнього світу. І вкладає в це мистецтво душу, прагнучи, щоб лялька ожила. Іграшкарство стало значною гілкою загальної культури будь-якої нації, зокрема й української. Принаймні фахівці вважають, що в нас з’явилася лялька понад п’ять тисячоліть тому, коли наші пращури почали вирощувати льон.
Традиції іграшки зберігаються в пам’яті, передаються з покоління в покоління на генетичному рівні. Та, як і мова, є ознакою, притаманною тільки даній нації. У кожного народу свої традиційні іграшки. Вони любовно майструються з того кращого матеріалу, що є під руками. І, без сумніву, впливають на дитину, її почуття, кмітливість, фантазію, естетичний смак, дають перші професійні навички тощо. Одне слово, формують людину з дитинства і, головне, пробуджують відчуття рідного кореня.
Цього року аж шість великих залів Шевченкового музею відведено для української традиційної іграшки. З великою старанністю і фаховим умінням дібрані експонати, оформлені куточки, стенди, підвісні ансамблі. Із щемним трепетом входиш у лялькове царство, наче на зустріч із далеким дитинством. Особливо все це близьке тим, хто виріс чи побував у нашому селі.
Ось дерев’яні розмальовані Коники на паличках із коліщатками, он-де – ще й з возиком. А там – Колотушки, Ведмедики-ковалі “кують” по черзі молоточками. Задивилися на них разом із нами, глядачами, Птахи, Півники, Кицьки і Зайчики. Яких либонь дитячих меблів і посуду тут нема! Так і просяться до рук, щоб побавитись. Різьблені з дерева, плетені із соломки, інших сухих рослинок. Захоплюють щирою безпосередністю, простотою, доцільністю і незбагненними вигадками!
|
|
| Богдан Хмельницкий с Анной. Деревянная кукла. Галина Павлив. Запорожье |
Під склом – магічна народна гра із безлічі мініатюрних дерев’яних побутових виробів, які символізують певний “прихід долі”: якщо тому, хто грає, випадає Відерце – на нього чекає велика праця, якщо Хата – зміни в житті, Хліб – буде ситний рік…
Багацько на виставці ляльок з різних матеріалів, різних розмірів, виконавських технік і призначення: ігрові, ритуальні, сувенірні, колекційні. Вони, як і інші іграшки, представляють регіони України. Не лише західні, центральні, але є з Дніпропетровська, Луганщини, Донеччини, Криму і засвідчують, що українські традиції там не вмерли!
|
|
| Свистульки. Керамика |
Вражають великі ляльки – Олеся, Харитина, Олена, Ганна, Марися, Василина, Анастасія… Вони вдягнені в українські строї, властиві Прикарпаттю, Буковині, Поліссю, Поділлю… По вишиванках, мережках, кольоровій гамі лялькового вбрання, віночках дівчат і очіпках молодиць можна вивчати особливості народного мистецтва регіонів України. Те ж саме стосується й чоловічого лялькового одягу – Парубка, Діда, Козака… Є дійові особи з відомих українських прозових творів, цілі вертепи з багатьма персонажами, композиції українського весілля – наче потрапив на виставу народного театру.
А далі – Козаки й Гетьмани приваблюють своєю амуніцією, немов закликають згадати минулу героїчну добу і подвиги запорожців та вдячно пом’янути їх думкою і словом. Майстриня Тетяна Федорова – талановитий інтерпретатор історичних постатей. У неї – велика лялькова галерея, де знайшли гідне місце Байда і Хмельницький, Богун, Мазепа й Орлик…
Найменших відвідувачів із дитсадочків особливо приваблювали лялечки-нитянки і лялечки-мотанки із тканин без виписаних облич. Їх на виставці чимала кількість, виставлених на столах, стендах і в переповнених фігурками кошиках. Колись по селах ці зворушливі забавки уміла робити кожна мати й бабуся, навчаючи доньок, онучок.
До речі, знана майстриня Варвара Мацелла часто приходить до музею Шевченка і працює, показуючи дітям, як треба виготовляти ляльку. Своєрідні уроки дають тут і інші автори іграшок. Бувають також юні учасники студій, роботи котрих прикрашають цю виставку, яку охоче відвідують і дорослі, і зовсім літні люди.
А мені було надзвичайно приємно знову побачити унікальні вироби кращих майстрів України, з якими давно знайома і про яких нариси писала: Івана Приходька і Сергія Танадайчука, Насті Білик-Пошивайло й Олександри Селюченко, Ярослава Ремінецького і Франі Міщенко… Цими іменами слід пишатися нашій державі!
Радісно було відкривати для себе й нові багатющі таланти: землячку-лялькарку із Сумщини Світлану Грибан, чернігівського різьбяра по дереву Сергія Святного, “солом’яних” майстринь - донеччанку Вероніку Мікулеску і волинянку, лауреатку міжнародних виставок, Марію Кравчук. Неможливо усіх назвати, бо повниться українська земля самородками світового рівня!!!
|
|
| Деревянные игрушки. Иван Приходько. Киевская область |
Не хотілося полишати отого казкового світу, що пахнув мені рідним селом. Оглядав би його ще і ще. Доторкнувся б до кожного свистунця, жартівливо-кумедної мініатюри з глини, узяв би у жменю на щастя крихітних Катеринок, роздивлявся б годинами Янголят, які гойдалися на ниточках попід стелею, і картини на дитячі теми, що прикрасили експозицію, - Марії Приймаченко і Михайла Онацька, теж митців-героїв моїх публікацій.
У столиці поталанило нам бачити чудові виставки китайських, японських, грузинських, російських ляльок та інших народів. Але такого яскравого розмаїття, як у нас, національної іграшки й народного мистецтва загалом, немає ніде у світі! Ми до кінця не усвідомлюємо, яким багатством володіємо, яке культурне надбання маємо! І мало гордимося ним та сповна не використовуємо, щоб рятувати і дитячі, і дорослі душі…