|
|
| Петро Сагайдачный |
Саме тут у 1615 р. почала свою діяльність друкарня. Її фундатор архімандрит Єлисей Плетенецький (бл. 1550-1624 рр.) згуртував навколо себе патріотично налаштованих високоосвічених духовних і культурних діячів. Вони добре усвідомлювали свою місію і глибоко розуміли значення друкованого слова. Шляхетська Польща, під владою якої знаходилась у той час значна частина українських земель, намагалася всіляко використати ідеологічний чинник у своїх далекосяжних амбіційних планах щодо посилення тут свого панування. Простий православний люд України чинив рішучий опір сваволі панів і ксьондзів. Ширився, дужчав козацький рух. Гострій шаблі і пістолю приходить на підмогу наснажене силою народної правди рідне слово. Палко мовлене на велелюдному майдані, закарбоване на папері духовними провідниками-просвітителями, воно - яскравий живий свідок того буремного часу, часто мінливої вітчизняної історії.
Для спорудження лаврської друкарні було обране почесне місце - недалеко за олтарною стіною знаменитого Успенського собору, зведеного ще в ХІ столітті. Собор вистояв протягом багатьох віків, пережив навалу татаро-монголів, підступні заміри уніатів та зазнав страшного руйнування від варварів ХХ століття у перший рік війни, коли німецько-фашистська орда захопила Київ.
Нещодавно собор відновлено майже у первісному вигляді. На сонці знову засяяли його увінчані хрестами золоті куполи. Знову до святого храму прямують люди. Вони щиро схвильовані побаченим і почутим.
Лаврська друкарня безперервно працювала понад триста років - з початку ХVІІ ст. і до 20-х років минулого століття - унікальне явище в історії друкарства. Закрита була за розпорядженням більшовицьких властей, які затято боролися з релігією та з усім тим, що з нею пов’язано. Але ж відомо, що друкарні судилося відіграти важливу роль не тільки у справі оборони і зміцнення віри, а й у розвитку культури, освіти, мистецтва українського народу. Безумовно, лаврські друки ХVІІ - ХVІІІ ст. здебільшого релігійного змісту, богослужбового призначення. Неабияких зусиль до творення української книги доклали відомі церковні діячі й талановиті вітчизняні митці, письменники. Це передусім Єлисей Плетенецький та Захарія Копистенський, Петро Могила та Інокентій Гізель, Дмитро Ростовський (Туптало) та Євгеній Болховитінов, а також самовіддані трудівники, високопрофесійні майстри книжкової справи, інтролігатори, художники - Памва Беринда, Тимофій Вербицький, Лаврентій Зизаній, Григорій Левицький і багато інших. Завдяки їм, лаврські стародруки відзначилися високою мистецькою якістю зовнішнього та внутрішнього оформлення й викликали захоплення у цінителів книги. Вони мали попит не лише в Україні, але й далеко за її межами. Це - справжній скарб нашої національної культури.
Цілком логічним, закономірним є те, що у будинку колишньої лаврської друкарні тепер розміщено Музей книги і друкарства України. 1972 рік ЮНЕСКО оголосило Міжнародним роком книги. В березні того ж року уряд УРСР прийняв постанову про створення республіканського Музею книги і друкарства. Коли постало питання розміщення, було вирішено зробити це в будинку друкарні. В наступні три роки здійснили капітальний ремонт і створили експозицію. У квітні 1975 року Музей відкрив свої двері для відвідувачів.
|
|
| Герб Войска Запорожского |
Нині у фондах Музею зібрано близько 60 тисяч одиниць зберігання. Це в основному книги, книжкова графіка, зразки друкарської і поліграфічної техніки, шрифтів, паперу і т. ін. Експозиція має багатоаспектний універсальний характер. У ній висвітлюється історія книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів. Мовою експонатів розповідається про створення писемності у східних слов’ян, рукописну книгу X-XVI ст., зародження друкарства в Європі, початок і розвиток кириличного книгодрукування, видавничу діяльність Івана Федорова, інших видатних творців української книги XVI-XVIII ст., про Києво-Печерську лавру, Львівську, Острозьку, Почаївську, Чернігівську та інші друкарні. Представлені різноманітні видання XIX-початку XXI віку з багатьох галузей знань, науки, техніки, класична художня література, періодика, матеріали про відомих видавців, художників, які прислужилися книзі. Особливу увагу привертають книги, оздоблені карбуванням по золоту, сріблу, в ошатних оправах із шкіри, оксамиту, з фініфтевими прикрасами. Показано розвиток історичних форм книги (сувій, кодекс, а також нинішні електронні носії інформації). Експонуються видання, відзначені високими нагородами Міжнародних і Республіканських виставок мистецтва книги, мініатюрні книжки, видавничі марки, екслібриси, документи самвидаву, видання української діаспори з багатьох країн світу.
Серед книжок, присвячених історії України, немало видань, що висвітлюють її далеке минуле, а також питання національно-визвольного руху і, зокрема, козацтва. Книга «Синопсис» (Огляд), уперше видана 1674 р. лаврською друкарнею (потім багато років перевидавалася), аж до 1836 р. використовувалась як офіційний підручник з історії України і Росії. В ній подано систематизований опис подій з давніх часів і до останньої чверті XVII ст. Ймовірно, автором її був І.Гізель (бл. 1600-1683 рр.) - архімандрит, історик, освітній і культурний діяч.
Цікава наукова праця Дмитра Бантиш-Каменського «История Малой России» (1822). У своєму джерелознавчому та історіографічному сенсі вона не втратила значення й сьогодні.
Про драматичні події середини XVII ст. в Україні писав, як безпосередній їх учасник, козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Можливо, він є автором «Літопису Самовидця» - унікальної історичної і культурної пам’ятки того часу. Вперше її було опубліковано в 1878 р. Київською Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів разом з додатком і трьома українськими хроніками. У ній розповідається саме про період 1648-1702 рр.
Опису народної визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького присвячений історичний трактат - «Літопис» гадяцького полковника Григорія Граб’янки. Прикметно, що в ньому проводиться думка про історичну, правову і суспільно-політичну самобутність українців-козаків.
Козацькою тематикою насичена українська народна творчість, фольклор, різноманітні усні оповіді, пісні, думки. До них часто зверталися наші письменники, вчені, численні шанувальники, збирачі старовини. Про це свідчать наукові дослідження, мемуаристика і літературні твори Осипа Бодянського, Якова Марковича, Семена Гулака-Артемовського, Івана Котляревського, Миколи Маркевича, Миколи Костомарова, Михайла Максимовича, Михайла Старицького та інших.
Особливо багато писали на козацькі теми Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш. Останній, як відомо, створив перший український роман «Чорна рада» (1857), що прославив ім’я молодого автора. Є в П.Куліша і низка наукових публікацій, щоправда, в інтерпретації козацького духу досить суб’єктивного, суперечливого характеру.
Козацтво, історія Запорозької Січі були провідною темою у творчості видатного історика-академіка, багатолітнього директора Музею старожитностей в Катеринославі (м. Дніпропетровськ) Дмитра Яворницького. Його фундаментальна праця «История Запорожских казаков» (3 томи) вперше видана в 1892-1897 рр. у Петербурзі. В перекладі українською мовою (переклад І.Сварника, упорядкування О.Апанович, оформлення В.Дозорця) її було опубліковано вперше 1990 р. у Львові. А в 90-ті роки у Москві вийшов гарно оформлений, з ілюстраціями художників С.Васильківського і М.Самокиша альбом «Из Украинской старины» з двомовним (російським і французьким) текстовим матеріалом Д.Яворницького. В ньому багато місця відведено козацтву, його історії, традиціям, побуту, звичаям. Як відомо, за радянських часів не заохочувалось «замилування старовиною». Було упереджене ставлення і до козацької тематики. Якщо й виходили твори, присвячені козацтву, то нерідко в скороченому варіанті, часто спотворені у своїй суті, з відповідного змісту коментарями. Багато чого і зовсім замовчувалось.
Лише в останні півтора десятка років, коли Україна стала незалежною, опубліковані історичні твори Володимира Антоновича, Миколи Аркаса, Михайла Грушевського та багатьох інших саме такими, якими вони вийшли з-під пера автора. Українці змогли нарешті прочитати справжню свою історію, узнати правду про долю своїх гетьманів - Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Івана Виговського, Пилипа Орлика, останнього кошового отамана війська Запорозького Петра Калнишевського, про зруйнування Січі, ліквідацію козацького устрою, про ставлення царських і радянських центральних властей до України.
Повернулись із небуття замовчувані, а то й заборонені твори, зокрема ті, що видрукувані за кордоном українцями в діаспорі. Здебільшого в них ідеться про національно-визвольні змагання в Україні XX ст.
Слід зазначити, що тема козацтва широко відображена в художній літературі. Свого часу привернув увагу химерний роман Олександра Ільченка «Козацькому роду - нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця», а недавно побачили світ роман «Наливайко» Миколи Вінграновського, поема «Мазепа» Володимира Сосюри, що тривалий час не могла бути опублікована, романи у віршах Ліни Костенко, Леоніда Горлача, поетичні та прозові твори на історичну тематику Івана Драча, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Сергія Плачинди, Валерія Шевчука та інших. Почесне місце посіли такі нові книги: «Із досліджень про державу Богдана Хмельницького» Лариси Пріцик (Харків, «Акта»), «Українське козацтво. Мала енциклопедія» («Запоріжжя, «Прем’єр»), «Козацькі вожді України» Богдана Сушинського (2 томи, Одеса, «ЯВФ»), Генеалогія українського козацтва» Володимира Кривошеї, «Гетьман Кирило Розумовський» (роман-хроніка) Миколи Лозорського.
Яскраво вражаючими є багато сторінок образотворчого мистецтва. Хвилюють серце художні твори, в яких у повній мірі розкривається талант Михайла Дерегуса, Анатолія Базилевича, Олександра Данченка та інших митців, що постійно зверталися до теми козацтва.
Можна сказати, що ця багатоаспектна важлива історична тема червоною ниткою проходить через увесь масив представлених в експозиції книжок та інших матеріалів.
Вагомо збагатила її і щойно подарована музею видавництвом «Емма» прекрасна книга «Україна - козацька держава». Автор унікального проекту, він же упорядник, художник, фотограф та ілюстратор, Володимир Недяк, директор проекту Людмила Клочан і директор видавництва Микола Черкащенко справді сотворили справжнє диво - новітній пам’ятник козацтву у формі книги. Вона має 1216 великоформатних сторінок, у ній вміщено 5175 фотосвітлин, зроблених з оригіналів документів, стародруків, карт, творів мистецтва, предметів військового знаряддя і побутового вжитку. Минулого року ця книга гідно відзначена високою нагородою - Національною премією України ім. Т.Шевченка за глибокий зміст енциклопедичного характеру та неперевершене мистецьке оформлення і поліграфічне виконання. Саме такі книги є переконливим свідченням нев’янучої любові до історичного феномена - українського козацтва, що назавжди з нами.