Звичайно ж, усі знають, що піч – це споруда з цегли або каменю, призначена для опалення приміщення, випікання хліба, варіння страв, напоїв тощо.
А чи кожному відомо, яку роль вона виконувала в українській хаті, які традиції були пов’язані з нею?
Як правило, піч займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до вікон.
У різних районах України печі мали неоднакову форму. Найдавніший вид печі – „курник”, дим від неї ішов просто в хату. Пізніше почали робити печі з комином, через який дим виходив назовні. Піч обмазували глиною, білили, розмальовували квітами у тих оселях, де жила дівчина.
У давні часи піч символізувала хатнє вогнище і вважалася опікункою дому. Люди були переконані, що оселю тримають три речі – піч, покуть і пікна діжа. У хаті не можна було лаятися, щоб не образити піч. Вважали, що огонь у печі очищав дім, не дозволяв проникнути у нього „нечистій силі”. Коли не було вогню, отвір у печі затуляли заслінкою.
Піч мала й обрядове значення. У деяких місцевостях новонароджену дитину підносили до печі, щоб росла здоровою. Коли дитя несли хрестити, у пелюшку замотували кусочок печини. Біля печі дівчата ворожили. Якщо сватали дівчину, вона повинна була стояти коло печі й колупати її. Переходячи жити до чоловіка в нову хату, жінка брала з собою шматочок цегли з батьківської печі, щоб подружнє життя було щасливим.
Гуцули колись відзначали спеціальне свято печі – так зване „женіння печі”.
За давнім звичаєм, гості, що заходили до хати, знімали головні убори, кланялися покутю, образам і печі.
„Піч” – символ материнського начала, непорушності сім’ї, неперервності життя українського народу, рідної хати.
Про піч народ склав чимало прислів’їв, загадок, як-от:
Сказав би, та піч у хаті.
Як піч не згуртує, то лихий запанує.
Бабуся біла, сива, зимою всім мила,
А як літо наступає, бабусю забувають.