Вельмишановна пані Світлано!
Сподіваюся, що Ваша чудова газета продовжує успішно видаватися у цей нелегкий час. Щире спасибі Вам за щорічні публікації моїх статей про розкопки Батурина.
Бажаю Вам і Вашій газеті усього найкращого. Безперечно, що зараз вона особливо потрібна українцям.
З повагою
Володимир Мезенцев,
Торонтський університет,
Канада
Хто я? Про це задумався знову, познайомившися з тематичними рубриками в „Україні козацькій”. Мене особисто зацікавили дві: „Ми – козацького роду” та „Мій родовід”. Це тепер, уже в поважному віці, розумію значення названих тем. А в дитинстві на цю справу, на жаль, ніхто не звернув моєї уваги. І в молодості практично нічого не міг дізнатися про це, бо за комуністичного режиму до архівів доступу не було. Знищувалися й церковні реєстраційні книги. Колись мої рідні (а у мене батько й мати мали однакове прізвище) розповідали, що нашим прапращуром був слобожанський козак Лящ, як його називали всі. Чи то був він любителем риболовлі, чи йому більше подобалося смакувати лящатиною – точно не знаю. Тільки до нього всі йшли на пораду. А ось доля моїх дідів та бабусь мені добре відома. Їхні батьки були знані вже як Лященки. Але російські писарі перейменували їх на Лєщенків. Добре, що хоч не на Лєщенкових.
Мої пращури – не герої, але й не злочинці, а звичайні порядні люди. Що ж стосується нашого родоначальника, то я з гордістю замість своїх імені та прізвища нагадую його титул –
Козак Лящ,
Крим
Наше гасло –„Духовність і патріотизм” – відоме не лише реєстровцям. Я особисто впевнений, що кожна порядна і національно свідома людина керується саме ним. Чудове гасло, толерантне і разом з тим піднесене, без зухвальства й посягань на чуже. Саме тому з ним не може не погодитися кожний українець, котрому хоч трохи відомо про етнічну історію формування свого народу, осердя якого – козацтво, що, нарешті, воскресає якщо не з мертвих, то зі стану непритомності, загнаного туди більшовиками...
Маємо по-новому, самокритично перечитати власну історію, починаючи з витоків, щоб, скажімо, не змішувати черкасів з черкесами і козаків, по-російськи „казаков”, з казахами. Тобто не лише проголошувати своє бездоганне гасло, а й керуватися ним у своїй практичній діяльності. Це необхідно вже сьогодні, щоб завтра наші нащадки не страждали так, як ми, - через помилки своїх пращурів. Тоді все вийде і духовно, і патріотично.
Володимир Лещенко, історик, с.Соколине Бахчисарайського району