Якщо раніше терористичні організації фінансувалися тими чи іншими країнами (усередині держави - партіями) і захищали їхні інтереси, то тепер вони часто діють самостійно, ставлячи під сумнів авторитет держав у внутрішній і зовнішній політиці. Це стало можливим з багатьох причин, серед яких є три головні: розвиток засобів масової інформації, що інформують громадськість про будь-який теракт; посилення міжнародної злочинності, за своєю організаційною структурою багато в чому подібної до терористичних організацій; розвиток науки і техніки, що породив нові мобільні зразки зброї.
Терористичні організації діють як у країнах з низькою політичною культурою, так і в тих, що мають давні парламентські традиції.
Поява тероризму призводить до масових людських жертв, руйнує духовні, матеріальні, культурні цінності. Він породжує ненависть і недовіру між соціальними і національними групами. Терористичні акти призвели до необхідності створення міжнародної системи боротьби з ним. Для деяких осіб, груп, орга-нізацій, тероризм став засобом вирішення політичних, релігійних, національних, а іноді й особистих проблем. Тероризм відноситься до тих видів злочинного насильства, жертвами якого можуть стати безневинні люди.
Подолати тероризм відразу навряд чи можливо. Навіть в обстановці відносної політичної стабільності виключити ексцеси тероризму дуже непросто. Пояснюється це як живучістю терористичної психології окремих соціальних шарів, що не знайшли свого місця в соціальній структурі суспільства, так і вмінням терористичних лідерів реагувати і використовувати у своїх інтересах незадоволеність людей негативним соціально-економічним становищем, що може стати чинником руйнування суспільства як системи.
У зв‘язку з цим необхідно чітко визначити і назвати джерела і детермінанти терористичних проявів, до числа яких можуть бути віднесені падіння життєвого рівня населення, зниження ступеня соціального захисту, правовий нігілізм у суспільстві, загострення політичної боротьби, зростання екстремістського націоналізму і сепаратизму, недосконалість законодавства тощо.
Для розробки адекватної концепції боротьби з тероризмом чи з проявами терористичної поведінки необхідно виявити:
а) чинники, що призводять до дестабілізації процесів у суспільній системі;
б) організації, інституції чи соціальні інститути, які можуть виступати механізмами попередження, амортизації або активної боротьби з проявами тероризму.
Причини тероризму слід шукати у суспільних протиріччях – передусім соціально-економічного характеру. Сьогодні в Україні сфера соціально-економічних відносин, тобто сфера ринку праці, – це середовище, в якому концентрується майже весь спектр конфліктного потенціалу суспільства. Тут різні суспільні групи розведені неприпустимими рівнями диференціації доходів та якості життя, що на фоні низького стану суспільної зрілості, економічної та правової свідомості, проявів безнормативної зони може призвести до соціального вибуху, найбільш вірогідним проявом якого є терористична поведінка чи організовані терористичні дії. Крім того, ці групи, незважаючи на різницю між ними, можуть бути охарактеризовані як такі, що знаходяться у нестабільному чи кризовому стані. Тобто загальна оцінка настрою в них – крайня невпевненість та нестабільність. Механізмом протидії цьому можуть виступати державні структури та недержавні об’єднання громадян, члени яких:
- усвідомлюють групову проблему;
- корегують особистісний інтерес з інтересами своєї групи;
- розуміють право інших груп на власний інтерес.
Сьогодні такими механізмами мають бути:
- Національна Рада соціального партнерства при Президентові України. Цей консультативно-дорадчий орган було засновано у 1993 році з метою вирішення протиріч саме соціально-економічного характеру. Але сьогодні, враховуючи те, що конфліктний потенціал накопичується майже в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства, слід говорити про поширення впливу Ради. До неї мають увійти представники різноманітних громадських структур, що виражають інтереси різних груп та в переговорному процесі мають досягати консенсусу, що перетворює конфліктний потенціал на стабілізуючий;
- профспілки, завданням яких сьогодні виступає не тільки декларований „захист соціально-економічних прав трудящих”, але й організація економічно активного населення (як найманих працівників, так і роботодавців) на конструктивні відносини, що є необхідним елементом створення гнучкої системи регулювання об’єктивно існуючих конфліктів та надання соціальній системі стійкості. Це є одна з умов боротьби з конфліктною чи конфронтаційною агресивною поведінкою, що за певних умов може перерости в організовані терористичні дії. До речі, під терористичною поведінкою розуміються усі дії (усвідомлені чи ні), які загрожують нормальному функціонуванню будь-якої системи. Це може бути агресивна поведінка роботодавця; неадекватно проведені акції протесту чи стихійні страйки, а також прояви побутового криміналу, основою якого є невирішеність соціально-економічних проблем;
- крім того, об’єднаннями, що виконують означені вище функції, мають бути структури козацького руху. Але слід зазначити, що специфікою їх дій у цьому напрямку мають бути превентивні, попереджувальні дії, що базуються на створенні адекватної інтересам різних груп правової системи. Завдання цих структур у даному напрямі визначені у Статуті Українського Реєстрового Козацтва, зокрема в статті 2.1. – „Напрямки та форми діяльності Українського Реєстрового Козацтва”. Серед цих напрямків основними є такі: духовно-ідеологічний; економічний, спрямований на відродження економіки України; соціальний, спрямований на створення цілісно повної соціальної структури, яка складається з різних (але соціально захищених) прошарків населення; військовий як комплекс агітаційних і виховних заходів. Таким чином, козацький рух має відігравати одну з ключових ролей у попередженні розвитку терористичної поведінки та стабілізації суспільних відносин.
Тероризм пов’язаний також із протиріччями загального етно-територіально-конфесійного характеру. Суспільство може бути розірвано за такими ознаками:
- територіальна, яка характеризує неузгодженість дій у чотирьох різних за своєю специфікою, демографічною, екологічною, ресурсною та мовною ситуацією регіонах;
- національна, яка характеризує сьогодні не гостру, але в перспективі небезпечну ситуацію;
- мовна, яка пов’язана з позиціями двох основних мовних груп – української та російської;
- ізоляціонізм титульних конфесій України та екстраполяція суто релігійних відносин у політичну площину.
Ці ознаки характеризують провокаційний комплекс, який сьогодні є одним з головних чинників дестабілізації суспільних відносин в Україні. Механізмами протидії цьому мають бути різноманітні релігійні та національні організації, які виконують інституціональні функції формування громадської думки та суспільної свідомості.
Нарешті, не слід забувати про протиріччя інформаційні. Сьогодні говорячи про глобальний характер тероризму, необхідно подати соціологічну характеристику сучасного суспільства: це інформаційне суспільство, в якому основною рушійною силою є не промислові відносини, а інформаційні зв’язки, що прямо впливають на рівень свідомості та формують сучасні моделі поведінки. Актуальною стає модель деструктивної поведінки, яка має різноманітні прояви – від усвідомленого протесту (що призвело до зростання тероризму в Європі наприкінці 60-х – у середині 70-х років ХХ століття) до позасвідомої агресії, яку намагається пояснити тільки вузьке коло фахівців, перш за все, психологів. Якщо перший – це регульована поведінка, яку можна прогнозувати, то друга – це прояв безлічі наслідків „інформаційної засміченості” – від розмитого нормативного комплексу, що виявляється у так званому „кліповому мисленні”. Це надає велику можливість маніпуляцій з метою формування терористичної поведінки як норми та подальшої організації тероризму, який може бути інструментом не тільки політичної чи ідеологічної боротьби, а й інструментом економічного впливу.
Механізмами протидії тут мають бути:
- суб’єкти соціалізації, починаючи з інституту родини та інституту освіти, в яких формується початкове нормативне уявлення людини та групи. Наприклад, шахіди - терористи-самогубці - з’являються, перш за все, в середовищі, де така поведінка не вважається аномальною, популяризується;
- ЗМІ, основна мета яких полягає в інформуванні про нормативну поведінку;
- державні та недержавні органи, які діють за умов „відкритої інформації”.
Означені групи протиріч та механізмів їх подолання можуть стати основою сучасної української концепції антитероризму, яка має комплексний характер та містить у собі не тільки дії спеціальних установ безпеки, що діють переважно за фактом проблеми, але й ті, які базуються на ґрунті соціальної, культурної та інформаційної політики.