Головний проект, величний палац останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського з двома бічними флігелями (1799 - 1803 рр.), лишається недобудованим. Фінансування програми відродження Батурина здійснюється головним чином Благодійним фондом «Гетьманська столиця», створеним за ініціативи Президента. Його директор Микола Бутко та голова наглядової ради Фонду, голова ради директорів корпорації «Індустріальний союз Донбасу» Сергій Тарута запевняють, що реконструкцію палацу буде завершено, однак не вказують, коли це відбудеться. Очевидно, що не цього року.

Цитадель батуринской крепости XVII ст. Тут и дальше реконструкции В. Коваленко, рисунки С. Дмитриенко, 2006 г.

Завдяки клопотанням Президента, продовжується відбудова кількох менш значних споруд Батурина XVII-XX ст. До літа 2006 р. скінчили реставрацію судової палати (1670-х рр.), яка з 1700 р. стала приватною резиденцією генерального судді Василя Кочубея. Там розмістився музей Батуринського державного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” і вже має багато відвідувачів. Заповідник почав видавати газету “Батуринське слово”. Завершується реставрація Воскресінської церкви (1803 р.) та сусідньої парафіяльної школи початку XX ст. Цього року в приміщенні останньої планують створити археологічний музей, де виставлять численні знахідки з розкопок Батурина 1995 - 2006 рр.

Портрет-гравюра гетмана Ивана Мазепы. Опубликован в престижном немецком издании 1704 г. Украинская Свободная Академия Наук в Нью-Йорке

Археологи давно пропонують дослідити і реставрувати склеп-мавзолей з похованням гетьмана Кирила Розумовського (помер 1803 р.) у підвалі Воскресінської церкви, яку він збудував. У 1927 р. радянські чиновники відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, частина яких зникла, а склеп засипали. Досі не відомо, чи збереглись рештки похованого. Необхідно також реконструювати розбитий у сталінські роки мармуровий надгробок Кирила Розумовського, твір талановитого українського скульптора Івана Мартоса, і встановити його на первинному почесному місці - в наосі-залі Воскресінської церкви. Це обіцяли зробити ще 2004 р. за Кучми.

Прийнята державна постанова про встановлення у Батурині пам’ятника гетьманові в еміграції Пилипу Орлику (1672 - 1742 рр.), відомому мазепинцю й автору першої української конституції. Проект підготував Анатолій Куш та скульптор Олексій Стукалов. Цей пам’ятник встановлять біля гранітного монумента-хреста у пам’ять розорення гетьманської столиці 1708 р. (скульптор Анатолій Гайдамака), який височіє над кручами Сейму з 2004 р. Дивно, що у Батурині та Києві ще немає пам’ятників видатному гетьманові Івану Мазепі (1639 - 1709 рр.), хоч такі плани обговорюються у державних відомствах. Нещодавно вулицю Січневого повстання на Печерську в Києві перейменували на вулицю Гетьмана Мазепи. Але досі немає вулиць ім. Мазепи та Орлика у Батурині.

Ще не прийнято постанову про відзначення на державному рівні 300-ліття батуринської трагедії у 2008 р. 2005 р. д-р Володимир Коваленко (Чернігівський університет) підготував відкритий лист до Президента України, де пропонується програма відродження Батурина, реконструкції його фортеці, мурованих церков і палат, встановлення пам’ятників гетьманам, розбудови туризму, проведення більш масштабних розкопок і конференцій, ювілейних видань та заходів для вшанування світлої пам’яті жертв трагедії.

Благодійний фонд „Гетьманська столиця” надав дотацію на розкопки Батурина лише позаминулого року, після Помаранчевої революції. На жаль, у 2006 році археологічні досліди там провадились без фінансової допомоги від цього Фонду, виключно на кошти спонсорів Батуринського проекту та пожертви від українських установ та приватних осіб у Канаді та США.

Проте не зникає інтерес преси до цієї теми. Минулого року автори опублікували разом понад 30 академічних і науково-популярних статей про археологічні відкриття в столиці Гетьманщини в Україні, Канаді, Америці, Англії, Австралії, Польщі та Угорщині. Як і раніше, популярні газети та журнали Києва, Чернігівщини, Сумщини, Вінниччини, а також Донеччини і Криму охоче друкують наші повідомлення про нові розкопки. Декан історичного факультету Чернігівського університету проф. Олександр Коваленко, знаний дослідник біографії Кирила Розумовського та його доби, готує до публікації збірку статей та документів (з перевиданням важливих газетних матеріалів) про історико-археологічні студії гетьманської столиці. Вона вийде у світ восени цього року. Користуємось нагодою подякувати деканові за організацію видання такої збірки, а також за сприяння Батуринській археологічній експедиції і відрядження до неї кожного літа найбільшої кількості студентів-істориків з Чернігівського університету.

Каменная сокровищница на гетманском дворе (до 1687 г.)

У 2005 р. розкопки Батурина відвідав австрійський спеціаліст з археології та історії козаччини професор д-р Гаральд Стадлер з університету м. Інсбрук. Він був науковим консультантом кіногрупи з німецького телебачення (Гамбург), яка знімала польові досліди та старожитності Батурина для документального фільму про козаків, що показали на європейських телеекранах навесні 2006 р. За рекомендацією Стадлера, студентка археології Катаріна-Анна Саліцітес з університету м. Грац (Австрія) взяла участь у наших торішніх розкопках.

Боковой фасад гетманского дворца в цитадели (1670-е гг.). Реконструкция В.Коваленко, рисунок С. Дмитриенко. 2006 г.

На запрошення проф. Стадлера та австрійських україністів у листопаді 2006 р. д-р Володимир Мезенцев (Торонтський університет) прочитав лекції з історії, археології та архітектури Батурина козацької доби в Інституті археології Інсбрукського університету та Інституті історії Східної Європи Віденського університету для науковців і представників українських громад Австрії. Мезенцев також зробив подібну доповідь на Товаристві Української Культури в Угорщині у Будапешті. Сподіваємось і надалі співпрацювати з австрійськими та іншими західними вченими у дослідженні Батурина й козаччини та заохочувати їх до участі у наших розкопках та збірках статей.

У Відні д-р Мезенцев зустрівся з нащадками гетьмана Кирила Розумовського Марією та Григорієм Розумовськими. Їх родина мешкає там з 1946 р. Вони відвідували Батурин і цікавляться розкопками міста та відновленням історико-культурних пам’яток Гетьманату, особливо палацу їх знаменитого предка. Пані Марія опублікувала книгу з життєписом Кирила Розумовського. Її племінник, пан Григорій, брав участь у демонстраціях у Києві за встановлення незалежної України в 1990-х рр. Він має намір заснувати фонд для збору пожертв на добудову і опорядження батуринського палацу Розумовського. До створення такого фонду під патронатом Григорія Розумовського закликає відомий спеціаліст з лікування онкологічних захворювань, громадський діяч і меценат, д-р Ярослав-Василь Новицький, власник ”Nowicky Pharma” у Відні.

1669 р. Батурин став столицею козацько-гетьманської держави і динамічно розвивався, особливо за правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1708 рр.). У 1708 р., під час повстання Мазепи в союзі зі шведським королем Карлом ХІІ проти влади Москви на Лівобережній Україні, російське військо захопило місто. За наказом царя Петра І, воно знищило 6-7 тисяч козаків, які обороняли Батурин, та приблизно таку кількість міщан, пограбувало й спалило його дотла. Підрахунки, проведені чернігівським істориком Сергієм Павленком, переконливо показують, що разом у Батурині загинуло до 14 тисяч військовиків та цивільного населення. Ця трагедія лишила тяжкий спомин у народі.

Майже 40 років “покарана” Мазепина столиця стояла в руїнах і запустінні. Високоосвічений гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) привласнив і відбудував місто та відновив його статус гетьманської столиці. Воно пережило нове, хоч і короткочасне і менш блискуче піднесення, ніж за Мазепи. 1764 р. російська імператриця Катерина ІІ скасувала гетьманську державу і примусила Розумовського зректись булави. Однак зречений гетьман згодом повернувся до Батурина і продовжив там широке будівництво своїм коштом. Лише після смерті автократичної Катерини ІІ у 1796 р. він зміг спорудити свій амбітний батуринський палац у 1799-1803 рр. Після смерті Кирила Розумовського у 1803 р. місто занепало і перетворилось на невеличке містечко протягом ХІХ-ХХ ст. “Анафема”, проголошена повсталому гетьманові Івану Мазепі, переносилась імперськими властями і на його столицю, дослідження якої було політичним табу до часу встановлення незалежної України. 2006 р. Юрій Коваленко та фотограф Юрій Москаленко (Глухів) здійснили аерофотографування території Батурина. Фото, зроблені з літака, допоможуть удосконалити реконструктивні плани старого міста та досліджувати його планування й забудову. Розкопки залишків напільних укріплень цитаделі фортеці XVII ст. показали, що вони складалися з двох ровів, валів з внутрішніми дерев’яними конструкціями, земляних бастіонів (больверків), стін та веж з дубових зрубів, забитих глиною. Такі традиційні дерево-земляні козацькі оборонні споруди краще витримували гарматний обстріл, ніж муровані.

Дворец гетмана Кирилла Разумовского в Батурине (1799-1803 гг.) до реконструкции 2005-2007 гг.

Спеціалісту з польових розвідок Юрію Коваленкові належить відкриття місця розташування головного храму гетьманської столиці, собору Живоначальної Трійці, у північній частині колишньої фортеці. 2005 р. цей дослідник віднайшов його здавна забутий цвинтар. Відомо, що Іван Мазепа видав 20 тисяч золотих на будівництво й опорядження цього собору між 1687 та 1692 рр. і спорудив поруч високу дзвіницю, яка називалась у народі “Мазепин стовп” (вежа). Церква була пограбована і поруйнована за московської навали. Руїни храму й дзвіниці стояли у запустінні до кінця XVIII ст., коли, за наказом Кирила Розумовського, їх розібрали, а цеглу використали для побудови його усипальниці - Воскресінської церкви. З того часу місце собору Св. Трійці і навколишнього цвинтаря зайняли приватними садибами й городами, і про них забули навіть місцеві мешканці, здебільшого новосельці.

Дворец Ивана Мазепы на окраине Гончаровки под Батурином (около 1700 г.)

Торішнього літа експедиція розкопала частину підмурків цього собору. Його печі-груби чи стіни прикрашали керамічні кахлі з рельєфним рослинним орнаментом, вкриті колоритною червоною і жовтою поливою. Фрагменти таких плиток виявлені в Батурині уперше. Вчені гадають, що це був масивний хрещатий у плані, центричний, п’ятибанний чи семибанний храм. Цегляні хрещато-п’ятибанні церкви поширились на центральній Україні в XVII-XVIII ст. і походять від народних дерев’яних прототипів. Повне розкриття решток Троїцького собору в наступні роки дозволить встановити план, розміри, архітектуру й декор споруди та перевірити й поточнити попередні уявлення про її дизайн.

Центральний палац, зведений гетьманами Дем’яном Многогрішним (1669-72 рр.) та Іваном Самойловичем (1672-1687 рр.) у цитаделі, згорів дотла під час погрому Батурина у 1708 р. Дослідники завершили розкопки залишків цієї кам’яниці та графічно реконструювали її об’єм і пишне зовнішне оформлення. На ті часи це була велика (25 х 21 м) одноповерхова споруда, типова для резиденцій козацької верхівки та полкових канцелярій Гетьманщини й побудована за стилем самобутнього козацького бароко. Палата ділилась коридором на дві частини: у більшій могли знаходитись покої і приймальні гетьмана, а в меншій - господарчі приміщення з кухнею.

Історичні джерела згадують “кам’яну скарбницю в гетьманському дворі” на цитаделі за правління Самойловича та Мазепи. Там зберігався державний і військовий скарб Гетьманату. Опубліковані листи Мазепи від 1688 р. зі скаргами до російських воєвод про крадіжку московськими стрільцями значної суми грошей зі скарбниці батуринської фортеці. Решток цієї споруди ще не знайдено, але дослідники припускають, що саме її зображено на малюнку “Руїни будинку Івана Мазепи в Батурині” ХІХ ст. На основі цього малюнка, який часто приписують пензлю Тараса Шевченка, Володимир Коваленко графічно реконструював гетьманську скарбницю.

Експедиція продовжила розкопки фундаментів і розвалів цегляних стін Мазепиної резиденції (близько 1700 р.) на околиці Гончарівці. За останніми дослідами, цей унікальний палац разом з прибудовою мав розміри 20 х 14,5 м, глибокий підквадратний підвал з чотирма кімнатами, три наземні поверхи та мансарду з вальмовим дахом. В його плані не виявлено поділу коридором чи вестибюлем на дві частини, що властиво кам’яницям українського бароко. Головний фасад членували напівколони з капітелями коринфського чи композитного ордеру. Знайдені масивні напівкруглі цегли, що вживали для їх мурування. Це є найраніша відома світська споруда на Наддніпрянській Україні, побудована й оздоблена в цілому у стилі римського бароко, можливо, з модифікаціями архітектурної школи Вільно. У 1670-90-х рр. західні мистецькі впливи поширювались на Гетьманщину через Литву.

Портрет гетмана Кирилла Разумовского (1750-64 гг.), опубликованный Марией Разумовской в 2004 г.

Початкові спроби графічної реконструкції палацу на Гончарівці, запропоновані археологами Чернігова, помилково представляють його екстер’єр у чисто італійському бароковому стилі. Вони не враховують важливих археологічних свідчень про використання регіонального прийому українського бароко - керамічних багатокольорових полив’яних розеток, які прикрашали фризи палацу. Це був популярний метод опорядження фасадів ранньомодерних мурованих споруд у Києві та Середній Наддніпрянщині. Тож Мазепина вілла під Батурином є першим прикладом застосування комбінації декоративних елементів італійського (римського) та українського бароко у цивільній архітектурі козацької держави. Зруйнування міста у 1708 р. рано перервало розвій цього своєрідного синкретичного палацового стилю в Україні. Розкопки та спроби достовірно відтворити вигляд столичної резиденції Мазепи будуть продовжені.

Ця визначна державна будова вражала сучасників і була возвеличена в українській поезії високого бароко. Так, у поетичному описі гетьманської палати в Батурині та діянь Мазепи, створеному Іваном Орновським на початку XVIII ст., її пишномовно названо “палацом слави - вічною пам’яткою Твоєї справи, гетьмане.” Рідка на той час у Гетьманщині багатоярусність і монументальність резиденції художньо гіперболізується поетом у вислові: “…гетьманський палац височіє до небес.”

На посаді фортеці досліджено рештки багатого дерев’яного житла представника козацької старшини, яке загинуло у пожежі 1708 р. Там виявили дорогий литий бронзовий посріблений пояс XVII ст. з майстерним реалістичним зображенням вершника у броні на пряжці. Вірогідно, це був військовий трофей чи торговий імпорт з Польщі. У домівці козака також відкрили гральну кість (астрагал з насічками) та уламки ошатного парадного чи декоративного керамічного посуду, вкритого барвистою поливою з соковитими народними рослинними і геометричними візерунками місцевого виробництва.

На цитаделі, посаді й околиці Гончарівці знайдено 13 срібних і мідяних монет Речі Посполитої та Московії, срібний талер, карбований у Базелі в 1622 р., свинцеву товарну пломбу 1669 р. з Бреслау (Вроцлав), бронзове кільце з гербом, три мідяні натільні хрести, гудзик, поясну пряжку і застібку, мініатюрну литу орнаментовану посудинку чи підсвічник, мабуть, від церковного начиння, довізну полив’яну кахлю з латинськими літерами та шкіряну ладанку з хрестом, оздоблену скляними намистинами XVII-XVIII століть. Ці археологічні знахідки свідчать про заможність і культуру побуту козацької еліти, про високий розвиток ремесла, особливо ливарництва та обробки кольорових металів, гончарства, кахлярства, склоробства і народного малярства у техніці поліхромної поливи, в гетьманській столиці, а також про її широкі комерційні та культурні контакти з Західною й Східною Європою. Дотепер тільки в цьому центрі козацької держави за Мазепиної доби виявляються західноєвропейські впливи на барокову палацову архітектуру і керамічне мистецтво (декоративні мотиви та сюжети деяких кахлів).

2006 р. на терені цитаделі та фортеці експедиція розкопала 46 поховань мешканців XVII-XVIII ст. З них 17 кістяків дітей, віком від одного до дванадцяти років, поховані у мілких ямах без трун, відносяться до жертв різанини 1708 р. Загалом за літні сезони 1996-97 рр. та 2001-06 рр. археологи дослідили 138 поховань, датованих XVII-XVIII ст. Близько половини з них, щонайменше 65 поховань, належить переважно дітям, жінкам та літнім людям, які були знищені нападниками разом з козацькою залогою Батурина.

За встановленою традицією, після дослідження поховань місцевий священник УПЦ Київського патріархату о. Роман Кривко відправив заупокійну службу по загиблих від московської навали. Після цього могили було засипано.

Кожний сезон розкопок збагачує наші знання про славну історію і культуру столиці Гетьманщини та приносить цінні археологічні матеріали про драматичну загибель цього велелюдного і квітучого українського міста від каральної акції царя Петра.

Українсько-канадська археологічна експедиція готується продовжити розкопки Батурина улітку 2007 р. З 2001 р. цей проект спонсорують Програма дослідження Східної України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій, Наукове товариство ім. Шевченка в Америці та Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету. Автори статті щиро дякують за дотації, які 2006 р. надали на досліди гетьманської столиці та підготовку публікацій з цієї теми Фонд українських студій (Гарвардський університет, США), Меморіальний Фонд ім. Марусі Онищук та Іванка Харука (КІУС), Фундація “Прометей” (Торонто) та Фонд “Поміч Україні” (Монреаль, Канада). Тих добродіїв в Україні, які бажають підтримати подальші розкопки у Батурині, просимо переказувати пожертви в гривнях на спеціальний рахунок Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка № 35220006000127 в ГУДКУ в Чернігівській обл., код 02125674 МФО 853592 (Дослідження гетьманської столиці).