Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

Леся Українка

У вічність, як у вирій

Серце крається, коли говоримо: вона була, ще вчора ходила інститутськими коридорами, вона сміялась, кохала, раділа сонцю і маленькій квіточці-донечці. Вона була поряд з нами, і тепер її немає. Вона була привітною і щирою, лагідною й турботливою, життєрадісною і талановитою. Її любили батьки й рідні, друзі, колеги і студенти. Любили усі, хто її знав.

Серце крається, коли говоримо про неї у минулому часі. Говоримо у минулому, бо ні теперішнього, ні майбутнього у неї вже немає. І ніколи не буде.

Вона пішла у вічність, залишивши сиротою не тільки кохану донечку, а й чоловіка, усю велику рідню, цілий білий світ, у якому без неї поменшало доброти. Без неї, Елли Анатоліївни Золкіної.

Втрата така тяжка, така гірка, непоправна… Втрата, яку, ніби особисту, переживає багато людей. Не лише тому, що вона з відомої, шанованої родини, донька Світлани Яківни і Анатолія Івановича Шевченка, Гетьмана Українського Реєстрового Козацтва. А скоріше тому, що сама вона була особистістю, творчою, цілеспрямованою людиною, яка мала мету у житті і натхненно працювала задля її досягнення. Тому, що мала багато друзів, які любили і поважали її за скромність і душевність, відсутність „зоряної хвороби”, за простоту, за те, що поряд з нею було легко й цікаво.

Усього в житті Елла (Еллою Анатоліївною її називали лише студенти, було ж їй тільки 32 роки) досягла сама, власною працею, власним розумом. У 1997 закінчила біологічний факультет Донецького національного університету і вступила до аспірантури ДонНУ. Навчалася за спеціальністю „біофізика”, цікавою і перспективною. Наукові дослідження в галузі розвитку штучного інтелекту, зокрема вивчення властивостей головного мозку людини і пошуки нових закономірностей його діяльності, мріяла застосувати у розробці інтелектуальних систем, робототехніці.

Дисертація аспірантки „Моделі та методи оцінювання й розпізнання двовимірних зображень в інтелектуальній діяльності людини”, яка вже на перших етапах наукової діяльності проявила і хист, і волю, і прозорливість, викликала неабиякий інтерес у наукових колах. Тож у 2003 році Елла Золкіна в спеціалізованій вченій раді Харківського національного університету радіоелектроніки блискуче захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук зі спеціальності „Системи та засоби штучного інтелекту”.

Уже як кандидат наук вона продовжує виступати з науковими статтями в спеціалізованих виданнях, на міжнародних наукових конференціях. Тема наукових досліджень незмінна - вивчення функцій мозку людини з метою створення сучасних інтелектуальних систем і роботів нового покоління.

Наукову роботу молодий учений плідно поєднує з викладацькою діяльністю в Інституті штучного інтелекту. Лекції Елли Золкіної студенти намагалися не пропускати, бо такого матеріалу, як подавала викладачка, треба було шукати в десяти бібліотеках, та й подавався лекційний матеріал просто, доступно, словом, талановито. Для своїх студентів Елла Анатоліївна підготувала й методичний посібник, який днями виходить з друку. На розгляді вченої ради інституту знаходилися і матеріали про присвоєння Е. Золкіній вченого звання „доцент кафедри системного аналізу і моделювання”.

Не встигла. Не зробила. Недолюбила. Недомріяла.

Не судилося...

Элла Золкина во время защиты кандидатской диссертации в Харьковском университете радиоэлектроники

Чому вбили доньку Гетьмана?

Того вечора Елла вийшла з дому провести до автобусної зупинки викладачку музики своєї донечки. Вийшла на кілька хвилин, не взявши з собою ні ключів від будинку, ні мобільного телефона - лише сумочку та невеличкі гроші, щоб у сусідній крамничці купити пакет соку. Вийшла і не повернулася...

Останній раз живою її бачили о 18.30 біля каси крамниці. А згідно з висновками експертизи, смерть наступила о 19 годині, через 30 хвилин після виходу з дому. Тіло молодої жінки з двома ножовими ранами (один сильний удар, професійний, прямісінько у серце) знайшли біля дороги, якою вона поверталася додому.

Місцева преса відгукнулася на трагедію численними публікаціями, у яких було більше запитань, ніж відповідей.

На дев’ятий день з дня вбивства Елли Золкіної підозрюваного у злочині затримали за фотороботом, який допомогли скласти покупці крамниці, де той (раніше засуджений за вбивство й амністований через одинадцять років) примітив сумочку своєї жертви. За офіційною версією міліції, сумочку він справді забрав (її правоохоронці потім знайшли вдома у підозрюваного), а ось ні золотих прикрас, ні сімдесяти гривень, що були в кишені куртки Елли, не взяв.

Після затримання підозрюваного начальник Донецького міського відділу міліції провів прес-конференцію для ЗМІ, повідомив, що міліція проводить слідчі дії, відповів на запитання журналістів. І все ж питання „чому, по суті, серед білого дня (пів на сьому наприкінці березня лише смеркається), поблизу будинків, на респектабельній вулиці одного з центральних районів міста вбито молоду людину ” - залишається. Чому???

Останнім часом місцеві газети, телеефір переповнені кримінальною хронікою. Читати й слухати просто страшно. У Пролетарському районі Донецька серед білого дня злочинець зґвалтував двох малолітніх хлопчаків, які гралися на вулиці, у Краматорську 33-річний батько забив до смерті півторамісячного сина і викинув того у вікно, у Докучаєвську невідомий стріляв у двох дачників, у Горлівці 45-річний син сокирою зарубав своїх батьків. За офіційними даними, тільки 10 квітня нинішнього року за одну добу у Донецькій області скоєно 533 злочини - з них 5 убивств, 3 тяжких тілесних пошкодження, 10 розбійних нападів. Як визнав у інтерв’ю 1 грудня 2006 року обласний прокурор Віталій Мурза, Донеччина посідає перше місце в країні за кількістю вбивств. І знову ж виникає питання: чому? Чому хвиля злочинності на наших очах перетворюється на цунамі, яке жорстоко і безглуздо вириває з життя молодих, красивих, квітучих, талановитих, потрібних родині й країні?

Чи ж справді стало в світі менше доброти? І що тому причина, і чия у тому вина?

С доченькой

Вона пішла у розквіті весни...

Еллу Золкіну відспівували у новій церкві, збудованій коштом реєстрових козаків та багатьох жертводавців. Храм відкрили й освятили на цьогорічне Різдво. Тут уже йшли служби Божі, і церква, наче розквітаюча квітка, своїми банями лиш тільки починає вдивлятися в небеса. Тут би вінчати закоханих та хрестити дітей. А натомість гіркого березневого дня батьки і рідні, колеги і друзі, козаки (козацькі делегації приїхали з Києва, Львова, Тернополя, Криму, Маріуполя, Макіївки...), сусіди, однокурсники Елли Анатоліївни Золкіної зібралися відспівати її і провести в останню путь.

День був напрочуд сонячний, сповнений пахощами розквітаючої весни і такого невчасного, непоправного горя, яке пережити - все одно, що перейти вбрід море, що одному здолати розпечену пустелю.

Ціною власного життя, щастя, яке могло бути і не збулося, Елла Золкіна застерігає нас від байдужості й бездуховності. Щоб подібне не повторилося, не дайте зачерствіти серцю, не проходьте мимо того, хто потребує допомоги, будьте добрішими, любіть світ у всій його красі. Любіть щиро і беззавітно, як заповідав нам Господь Бог.