|
|
| Ивано-франковские казаки |
Нещодавно в Заліщиках, мальовничому містечку Тернопілля відбулася виїзна рада отаманів Івано-Франківського обласного козацького товариства ВГО «Українське Реєстрове Козацтво». На цій раді, яку відкрив отаман Івано-Франківського ОКТ, генерал-лейтенант УРК Василь Гринів, прийнято рішення про утворення нового окремого куреня УРК і призначено старшину для його термінового і повноцінного комплектування.
Ідеться про містечко, яке підковою омивають води колись судноплавної і повноводної річки Дністер. «Підкова» Дністра така точна, що ніби хтось навмисне виміряв діаметр півкола. Заліщики – південні ворота Тернопілля, розташовані на лівому березі Дністра, за 125 км від теперішнього обласного центру Тернополя та за 110 км від Івано-Франківська. Може, саме тому заліщанці попросилися «під оруду» Івано-Франківського отамана, але про це далі.
Продовжимо про Заліщики. Назва міста походить від місця проживання перших поселенців: «за лісом». За історичними дослідженнями О. Тура, перші письмові згадки про Заліщики відносяться до 1340 року. У книзі «Першовитоки» історика П.Сіреджука зазначено, що місто засноване в 1469 році.
Серед відомих не тільки в Україні людей є уродженець м. Заліщики М. Гайворонський - головний капельмейстер військ Української Народної Республіки. На Заліщанщині жили й творили патріарх Мстислав (Степан Скрипник), громадські діячі: письменник В. Верига, фізик Т. Гнатюк, один з керівників «Руської трійці» Я.Головацький, О. Ольжич (Кандиба), поет В. Вихрущ, адвокати В. Охримович і В. Бараник. Після створення Західноукраїнської Народної Республіки у листопаді 1918 року в Заліщиках встановлено Українську владу. Багато заліщан вступили тоді до Української Галицької армії, а на початку червня 1919 року у Заліщиках перебував уряд ЗУНР.
Може, саме споконвічна мужність і військова звитяга спонукали заліщан відродити реєстрове козацтво, у свій час не таке й багаточисельне, як в інших містах тодішньої Козацької держави, але все ж своє, рідне. А почалося з того, що отаман Івано-Франківського окремого куреня ім. Івана Богуна підполковник УРК Петро Кирилов, уродженець с. Шутроминці Заліщицького району, звернувся до отамана обласного козацького товариства з проханням створити у його рідному селі козацьку заставу УРК, а то вже проходу немає від односельчан, коли приїжджає у рідне село, щоб засіяти зерном свій фермерський уділ чи просто погостювати. «Пане отамане! Приймайте під свою руку, вірою і правдою будемо служити Господу Богу, народу України і Українському Реєстровому Козацтву».
На Раді отаманів у січні 2007 року одностайно було прийнято рішення про створення Шутроминцівської застави УРК з підпорядкуванням її Івано-Франківському окремому куреню. А далі жителі навколишніх сіл Заліщанщини, довідавшись про створення козацької застави, прямо на засіданнях сільських рад приймали рішення про створення козацьких застав у своїх населених пунктах і просились «під оруду» івано-франківського отамана. На пояснення, що реєстрове козацтво є також у Тернополі, куди їм слід звертатись, відповідь була проста: «Нам до Франківська ближче, та й знаємо ми Петра, який був депутатом Заліщицької районної ради як чесну і порядну людину. Приймайте та й годі!». Так було утворено ще ряд застав реєстрових козаків: Летяче-Дністровську, Устечко-Дністровську, Садківську, Дорогичівську та Хмелівську. Неподалік села Хмелівки Заліщицького району відреставровано хрест, який колись встановив гетьман України Богдан Хмельницький під час відпочинку, йдучи на Львів. Від цього походить назва села. Хоча згідно з штатною структурою козацька застава є найменшим у кількісному плані підрозділом (3-5 чол.), було прийнято рішення приймати до лав козацтва усіх бажаючих - з перспективою утворення окремої сотні чи навіть куреня. «У лютому до обласного штабу, - розповідає наказний отаман, начальник штабу ОКТ Івано-Франківської області, генерал-майор УРК Михайло Гладенький, - із придністровських сіл Заліщанщини поступило двадцять шість заяв про вступ до реєстрового козацтва, і тому, коли на виїзній раді у Заліщиках на початку березня було створено окремий Заліщанський курінь УРК з дислокацією у районному центрі, мною було внесено раді отаманів пропозицію про створення у складі куреня Дністровської сотні, куди б увійшли усі застави із штабом у с. Шутроминцях, де, крім стройового підрозділу планується започаткувати козацький промисел «Шутроминцівські каменярі» з видобутку і виготовлення червоного облицювального каменю та артіль «Козацька - Реєстрова» з розливу столової мінеральної води із місцевих джерел».
Продовжуючи розповідь про виїзну раду отаманів, слід відзначити, що отаманом Заліщицького окремого куреня УРК Івано-Франківського обласного козацького товариства одностайно обрано Ярослава Мацьківа з присвоєнням йому козацько-військового звання – підполковник УРК. На думку ради, таке громадське доручення - очолити стройовий підрозділ реєстрового козацтва - заступнику голови Заліщицької районної ради багато клопотів не завдасть, навпаки, до нього, як справжнього патріота України, люди записуватимуться у козацтво залюбки. Тим більше, що наказним отаманом, начальником штабу окремого куреня обрано з присвоєнням козацько-військового звання капітан УРК - Михайла Короля, інженера районного споживчого товариства, який довгий час очолював «Народний рух» Заліщанщини. Радником отамана обласного козацького товариства по Заліщицькому району обрано Миколу Харука, голову районного споживчого товариства, який теж добре обізнаний з активістами і патріотами району .
З теплими словами побажань творчих успіхів відродженому на Заліщанщині реєстровому козацтву до новообраної старшини окремого куреня звернулися: отаман Івано-Франківського ОКТ генерал-лейтенант УРК Василь Гринів, наказний отаман, начальник штабу ОКТ, генерал-майор УРК Михайло Гладенький, начальник інспекції штабу ОКТ підполковник УРК Степан Вульчин та отаман Івано-Франківського окремого куреня УРК ім. Івана Богуна, підполковник УРК Петро Кирилов. У добру путь, козаченьки!
Хочеться завершити свою коротку розповідь такими словами Я. Гояна: «Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розп’ята на хресті історії, але свята. Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».
Встаньмо з колін, розірвемо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведемо голови, як це одвіку було написано нам на роду.