(Продовження. Початок у №№ 3-6)
|
|
| Казак на посту. С.И. Васильковский. 1890-1900 гг. |
Продовжимо опис нашого Борисфену і скажемо, що за милю вище Києва, з протилежного боку, в Борисфен впадає річка Десна. За півмилі нижче Києва видно село Печерськ, у якому є великий монастир – резиденція митрополита чи патріарха. Біля підніжжя гори, неподалік від монастиря, є багато печер, схожих на шахтні, заповнених численними тілами, що зберігаються тут понад півтори тисячі років на зразок єгипетських мумій.
Ще нижче лежить Трахтемирівський монастир руських ченців, він височить серед провалля, оточений недоступними скелями. Сюди козаки звозять усе найцінніше, що мають. За милю, на протилежному боці, бачимо Переяслав, місто, певне, дуже давнє. Місто має 6000 коминів. Тут стоїть один козацький полк.
Ще нижче, з руського боку, - стародавнє місто і фортеця Канів, де також постійно стоїть один козацький полк.
Ще нижче лежать Черкаси, старовинне місто, з добрим розташуванням; його неважко було б укріпити. Я бачив це місто в усій його величі, сюди сходилися козаки після бойових походів; тут навіть проживає їхній гетьман. Але ми спалили місто 18 грудня 1637 року, через два дні після переможної битви з козаками, з якими ми були у стані війни. Козаки тримають тут також один свій полк.
Ще нижче, але з боку Московії, видно Кременчук; є тут руїни давно зруйнованого замку, де року 1635 я накреслив план замку. Це гарне і зручне місце для проживання. А крім того, це й останнє місто, бо далі тягнеться безлюдний край.
За милю звідси є гирло Псла, ріки дуже багатої на рибу. Велика і багата на рибу ріка Ворскла, що впадає у Дніпро, а також з того ж самого боку ріка Орель, де риби більше, ніж у попередніх водоймах. Я бачив, як у гирлі цієї ріки одним неводом витягли понад дві тисячі рибин, найменші з яких мали одну стопу в довжину. На протилежному боці є кілька озер, дуже багатих на рибу; від великої кількості риби, яка аж задихається через нестачу води в застояній водоймі, здіймається нестерпний сморід. Ця місцина зветься Самоткань. Довкола них я бачив карликові вишневі дерева. Плоди їхні ніжні на смак, великі, як сливи, але повністю дозрівають лише на початку серпня. Тут видно багато гаїв, густо порослих вишневими деревами.
Вище цих місць пливе маленька річка, що зветься Домоткань, у ній повно раків, які сягають понад дев’ять дюймів завдовжки.
Опускаючись далі, у низів’я ріки, ви надибуєте Романів, великий пагорб, на якому інколи збираються козаки, щоб провести свою раду і зібрати військо. Це місце дуже гарне і зручне для спорудження міста.
Далі бачимо Кінський острів, що має майже три чверті милі довжини і чверть милі ширини у верхній своїй частині. Він рясно вкритий лісом, болотистий і навесні затоплюється водою. Є на цьому острові рибалки, які за браком солі зберігать рибу у попелі, засушуючи її дуже багато. Вони ловлять рибу в річці Самарі, яка з другого боку впадає у Дніпро. Річка Самара разом із своїми берегами дуже значна не лише тому, що в ній водиться багато риби; тут є віск, мед, дичина і будівельний ліс, його тут більше, ніж у будь-якій місцевості.
Нижче від Кінського острова є Князів острів, скелястий острів, який приблизно 500-600 кроків завдовжки і 100 кроків завширшки. Так само, як і Козацький острів, що лежить нижче за течією, його не заливає весняна повінь.
На відстані гарматного пострілу лежить Кодак, перший з порогів скелястої гряди, що простягається впоперек ріки, затруднюючи плавання човнами. Є тут фортеця, яку я розпочав будувати в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Сулима, гетьман повсталих козаків, вертаючись з морського походу і побачивши, що фортеця заважає їм досягти рідного краю, зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь коло 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник був французом. Оволодівши фортецею і захопивши велику здобич, Сулима вернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій) під командуванням відомого Конецпольського, каштеляна краківського, ударили на фортецю і здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних козаків був полонений і разом із своїми спільниками його перевезли до Варшави і там прилюдно четвертували. Відтоді поляки цю фортецю занедбали, а козаки знахабніли, їм відкрився шлях до бунту, який і спалахнув 1637 року.
(Продовження у наступному номері)