|
|
Дні пошанування мучениці – 13 лютого, 20 березня, 20 серпня – за старим церковним календарем.
У перекладі з грецької мови ім’я Святої перекладається – світла. І тлумачення цього імені цілком виправдане. Після доленосної зустрічі жінки з Ісусом Христом вона протягом життя з радістю несла людям світло вчення Великого Месії.
Людство познайомилося із самарянкою, яка стала на весь світ знаменитою, із тих далеких пір, як з’явилася Біблія. В Євангелії від Св. Івана Нового Заповіту є глава 4, присвячена саме тій зустрічі Господа із простою жінкою, котра згодом стала святою. Підрозділ глави “Ісус і самарянка” розповідає про щасливе спіткання, що перевернуло, сповна оновило життя жінки, яка була удостоєна розмови із Спасителем і увійшла у всесвітню історію.
Не завадить і нам ще й ще раз згадати ту Біблійну подію.
… Ісус, проповідуючи й оздоровлюючи нужденних, мандрував разом з учнями із Юдеї до Галілеї через Самарію, що розташована між ними. Апостоли дорогою зайшли до самарійського міста Сіхар, щоб купити щось із їжі. А Христос зупинився на околиці, неподалік від відомого поля Якова, яке він вділив своєму синові Йосипу.
Господь, щоб перепочити, сів на краєчок Якової криниці, що її було колись там вирито. Вона й подосі радувала прохолодною чистою водою. Із Письма відомо навіть час, коли те відбулося, - десь близько 12-ї години дня, коли південне сонце пече немилосердно й особливо мучить спрага.
О тій порі до колодязя підійшла із цеберком самарянка і набрала водиці. “Дай напитись Мені!” – попросив Подорожній. Очевидно, вона відразу відгукнулась на прохання, бо доброю була. Та, кинувши на Нього погляд, по одягу і зовнішньому вигляду здогадался, що перед нею – Чужий. І з легкою іронією раптом запитала: “Як же Ти, юдеянин, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо тоді юдеї ніяких стосунків не мали із самарянами, вважаючи їх нижчим від себе народом.
Розумній і з гідністю людською жінці цікаво було почути відповідь Незнайомця, який належав до “вищої раси”. “Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: “Дай напитись Мені”, - ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води”. Лише в одній фразі Ісус сказав їй так багато! Та самарянка, уперше подібне почувши, зрозуміла Його буквально і зауважила, що Той черпака не має і криниця дуже глибока. “Звідки ж маєш Ти воду живу?”
Вона й далі допитливо продовжувала запитувати, немов дорікаючи Йому за нескромність: “Чи Ти більший за нашого Отця Якова, котрий нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?” На це Ісус доброзичливо відповів, пояснюючи: “Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече у життя вічне”.
Жінка пройнялася довірою до Незнайомця, повірила Його словам, відчувши, що перед нею Людина особлива, не схожа на інших. І попросила дати їй тієї води – щоб пити не хотіла і більше не трудилася приходити до криниці.
Тоді Христос звелів покликати до Нього її чоловіка. А самарянка відверто зізналася, що чоловіка не має. На що Він зауважив: “… П’ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, - не муж він тобі. Це ти правду сказала.”
Його слова, як грім серед ясного неба, вразили її у саме сердце. І вона вигукнула: “Пророк Ти!” Та сказала, що знає, що прийде Месія – Христос. Тоді й Ісус відкрився, що це – Він. Господь відразу не полишив жінки, не пішов геть, хоча на Нього чекали великі справи. А продовжив з нею бесіду, пояснюючи, ким є Бог: “Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та правді вклонятись”. І що саме такі богомольці потрібні Богові.
Коли ж прийшли учні Христа, то дуже дивувалися, що він так довго розмовляє із жінкою, та ще й самарянкою…
У Біблії не знаходимо імені самарянки і не дізнаємося про її подальше життя. Але в пізніших церковних книгах розповідається, що звали її Фотинією (Фотиною, Світланою) і життя своє вона поклала на вівтар християнства: просвітництво, поширення Божественного вчення й обертання язичників у віру Христову стало її метою.
За переказом, далі вона проповідувала у Карфагені, де привела до християнства і п’ятьох своїх сестер, і двох своїх синів. Старший, Віктор-переможець, хоробро служив у війську в Італії й ревно проповідував християнство. Не відставав від нього у проповідях і молодший брат Іосія (Йосія, Осія) – порятунок. За сповідування віри усі зазнали найжорстокіших тортур; їх переносили мужньо й гідно.
Після невимовних мук римський імператор Нерон наказав стратити родину. Що й було зроблено. А саму Фотинію, сталося це в 66 році, кинули до глибокої криниці. Криниця набула пророчого символу в її житті: біля криниці Якова під час зустрічі з Ісусом розпочалася Світланина віра, і в бездонній криниці закінчилося подвижницьке життя просвітительки-великомучениці.
Пророчим стало й ім’я Фотинії-Світлани: ХТО РОБИТЬ УСЕ ЗА ПРАВДОЮ, ТОЙ ДО СВІТЛА ЙДЕ!
Пошанування Фотини було надзвичайно благоговійним у Київській Русі. Та і впродовж століть на території нинішніх України, Росії, Білорусі, особливо на низинних і болотяних місцевостях, де люди страждали від лихоманки. Там хворі писали на папірці тропар мучениці й, загорнувши його у тканину, носили на шиї 3-9 діб. А потім ковтали той папірець або, спалюючи разом із ганчірочкою на страсній свічці, з’їдали попіл. І ще обов’язково купували чи замовляли кращим малярам іконку Св. Світлани.
У багатьох церквах спеціально оформляли боковий вівтар мучениці Фотини, де молилися до неї про зцілення.
… Вона мала щастя зустрітися з Ісусом, побачити й почути Його наодинці, коли Він промовляв тільки до неї. Вона пережила Месію аж на 33 роки й ні на мить не забувала Його слів.
Св. Світлана була осяяна Христовим світлом, і її світла душа завжди несла іншим незгасимий дух Віри.