Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини

Новини козацтва

Головна
Новини УРК
Фото та відеосюжети

Документи УРК

Статут
Положення
Присяга
Гімн УРК
Однострій
Законодавство
Накази, розпорядження
Угоди

Організація УРК

Генеральна старшина
Керівництво
Умови прийому
Газета "Україна Козацька"
Козацька музика
Діаспора
Історія
Наша адреса

Посилання

ВПДП
Інститут проблем
штучного інтелекту
МОН і НАН України
Сайти організацій та
представництв УРК
Наші колеги

Печать
Преподобні Зосима і Марія Єгипетська

Нажмите для увеличения

Свої подвиги вони вчинили в VІ столітті, за царювання імператора Юстина Старшого. І у вічність відійшли, залишившись у пам’яті людській подячно.

…Тоді завойовницька Римська імперія розрослася далеко на Схід. У Палестині, в одному з монастирів, перебував старець, знаний на ім’я Зосима. Прийшов він туди юнаком і аж 50 років подвизався у постах і молитвах, за що й одержав від Господа дар прозорливості й чудотворення.

Зосима прагнув досконалості. Здавалося б, дістав він від Неба багато – як рідко хто: живи собі тихо, сумирно й допомагай людям. Але його серце бажало ще більшого взірця для себе, перебуваючи у роздумах і пошуках. А хто шукає, звісно, тому й дається.

Одного разу з’явився йому Янгол і сказав: “Знайдеш новий шлях спасіння у монастирі на річці Йордан”. Тому Зосима полишив свій монастир і попрямував до Йордану. І справді надибав на обитель, де у ченців було надзвичайно суворе життя. Вони не дбали про достаток і зручності, а тільки про умертвління плоті. Постилися і співали псалми. Його і прийняли до себе брати по вірі.

У них був давній непорушний звичай: в останню неділю перед початком Великого посту, прийнявши Святі Тайни, по спільній трапезі, всі збиралися у храмі. Помолившись, просили один в одного прощення. Затим розчинялася брама, і ченці виходили з обителі зі співом: “Господь, Просвітитель мій і Спаситель мій, - кого убоюся!”

Переправившись через Йордан, братія розпорошувалась по одному в пустелі. Протягом Великого посту вони не бачились один з одним, майже нічого не їли, лише живилися якимись скудними рослинками, на які зрідка і випадково натрапляли. Молитва і псалмоспіви підтримували їхній дух. Це було серйозне випробування для ченців. Тільки на Вербну неділю поверталися до монастиря.

Звичайно, і Зосима пішов у пустелю, де щиро й без утоми молився. В один із своїх усамітнених днів, у полудень по молитві, він здалеку побачив якогось дивного чоловіка: худющого, лише кістки і шкіра, тіло угеть спечене південним сонцем і зовсім оголене, а волосся на голові - наче сніг. Чернець зрозумів, що то - святий, і з радістю побіг до нього, щоб перейняти його досвід. Але незнайомець почав тікати, перестрибнувши пересохле гирло ріки.

Коли ж Зосима наблизився до того місця, чоловік з іншого берега гукнув: “Блаженний Зосимо, не підходь, я - жінка. А хочеш говорити зо мною - кинь свого плаща!” Чернець виконав її прохання. Прикривши наготу, вона підійшла і попросила благословення. Зосима відповів, що не гідний благословляти святу. Та жінка наполягала, сказавши, що він - пресвітер і має те зробити.

Отже, пустельниця, яку він бачив уперше, назвала і його ім’я, і свячений сан. Це підтвердило Зосимове прозорливе видіння, що перед ним - свята. Благословивши, чернець попросив її помолитися за увесь світ.

Вона довго і щиросердно молилася. Та раптом її постать піднялася над землею – більш, ніж на лікоть. Вражений, бо таке відбувається із надзвичайними святими, Зосима упав на коліна і вигукнув: “Ісусе Христе, помилуй мене грішного!”. А тоді попросив пустельницю розповісти про себе.

Від неї дізнався, що вона, Марія, родом із Єгипту. У 12 років втекла від батьків аж в Александрію, де розпочала бурхливе розпусне життя. І не з потреби грошей, а з похоті – ненаситно міняла коханців. Цілих 17 шалених років до нестями віддавалася жахливому розтлінню душі й тіла.

Одного дня, коли Марії виповнилося вже 29 років, гуляючи на набережній, вона побачила, як багато людей із Єгипту та Лівії сідають на корабель. Розпитала і дізналася, що вони відпливають до Палестини, щоб відзначити там свято Воздвиження Хреста Господнього. Заради цікавості з натовпом пройшла на корабель і вона. Ні квитка, ні грошей, ні харчів у неї не було. Але упевнена була: принадливість дасть їй усе. Вона безсоромно грішила і в дорозі, і в Єрусалимі, коли туди прибула.

Розпочалося свято у великому найкрасивішому храмі. До нього разом з іншими попрямувала й Марія. Проте зненацька невидима сила відштовхнула її від входу. Це дуже здивувало. Та вона не звикла відступати, якщо чогось бажала. Не звикла до заборон. Спробувала увійти до церкви вдруге. І знову невидима рука відкинула її на площу. Чотири рази вона піднімалася й робила спроби увійти. Але щоразу хтось невидимо відволікував її од дверей.

Служба Божа йшла у храмі. Усі люди були всередині його. А вона, нікому не потрібна, сиділа на паперті зовсім одна. В її душі кипіла буря: образа і злість, приниження й розпач були такими, як ніколи. Від безсилля уперше занило серце, й Марія залилася гіркими сльозами. А коли вщухла, зрозуміла причину відторгнення її від Господнього дому: мерзенність власного життя!

Довго била себе в груди й каялась, з молінням звернулася до Божої Матері - просила змилостивитися над нею, грішною. І тоді ніби хтось підняв її і вивів до храмових дверей. Вона сором’язливо, уперше в житті, увійшла всередину церкви і вклонилася Животворящому Хресту. Отож Маріїна молитва не залишилася без уваги. А коли служба скінчилася і вона виходила, то почула голос: “Перейди Йордан і там знайдеш спокій”.

Не вагаючись, не сумніваючись, вона й пішла за цим покликом, опинившись у пустелі, де вже перебуває 47 років!

Досягти спокою було найбільшою метою. Та йому передувала довга, нестерпно виснажлива боротьба протягом років, де кожний день здавався століттям. Її боротьба тривала по всіх фронтах: за фізичне виживання, із великими стражданнями від невимовних голоду, спраги і спеки або ж нічного холоду. Хто не був у пустелі, той до кінця не може уявити мук жінки.

А як збагнути боротьбу пустельниці із маревом смачних страв, вишуканих вин, із спокусливими спогадами про ситні столи! А битву із злими духами, що змушували її молоде тіло згадувати пестощі коханців, блудні зваби і пісні!

Одяг її перетворювався у лахміття, розповзався, розсипався, оголюючи тіло. Доводилося відганяти й видіння свого колись ошатного вбрання, дорогих прикрас, розкоші оселі…

Вона плакала, стогнала, качалася безсило по піску, стискала голову руками. А тисячі демонічних спокус поверталися й поверталися до неї ще сильнішими, страшнішими. Тільки сила духу й волі тримали її напівживою. І щогодинно молилася до Пресвятої Богородиці, Ісусові Христові – не залишати її без допомоги.

Пресвяті спасли Марію, без Них вона не витримала б тих нелюдських випробувань, не вижила б у пустелі.

…Наостанок сказала ченцеві: “Я живлюся їжею нетлінною - надією…” Вона просила Зосиму нічого не розповідати про неї, поки вона жива. Наступного року попросила старця не виходити з обителі разом з усіма на початку Великого посту. “Та й не зможеш ти вийти”, - зауважила. А у Великий Четвер, додала, щоб прийшов на берег Йордану із сосудом з Тілом і Кров’ю Христа - вона хотіла причаститися святих Тайн.

Через рік, як завжди, ченці вирушили у дорогу, а Зосима лежав хворий, згадуючи пророчу сповідь пустельниці. Проте у Великий Четвер видужав і вчинив, як просила жінка. Увечері, чекаючи на визначеному місці, побачив її на протилежному березі ріки. Вона перстом навхрест осінила воду і пішла по ній - як по суходолу. Причастившись із рук ченця, прочитала молитву “Нині відпускавши”. І знову попросила через рік прийти. Та й пішла по воді, зникаючи.

І третього року Зосима прийшов на зустріч із Марією. Та побачив мертве тіло праведниці. А на піску прочитав накреслене нею послання до нього: “Зосимо! Поховай тут тіло бідної Марії… і молись за ту, яка відходить до Господа”.

Чернець розхвилювався і знітився: адже абсолютно не було чим викопати могилу в пустелі. Дуже засмутився. Та раптом із глибини пустелі прибіг лев і, не звертаючи уваги на чоловіка, почав швидко рити лапами яму. Коли вже та була досить глибока, лев побіг назад у далечінь, а старець передав тіло преподобної землі, засипав його і пом’янув Марію. А сталося це 522 року по Різдву Христовому.

Коли повернувся до монастиря, то розповів усе братії й описав цю дивовижну подію у своєму рукописному труді.

А як склалася доля відтоді в Зосими? Відомо тільки, що він прожив іще довгих 38 років після того, як поховав Марію, і в столітньому віці відійшов на той світ - у 560 році.

Чернець на шляху духовного очищення не уникав труднощів, а шукав їх, як уже згадувалося в цій розповіді. Та коли він потрапив до обителі із надто суворим статутом, його душа заспокоїлась, задовольнилася відчуттям того, що це і є ті подвиги, яких він прагнув. Забувши, що на стежині вдосконалення меж немає і зупинки не повинно бути…

Зустріч із Марією, її муки, страждання засоромили й показали, що його терпіння - ніщо у порівнянні з Маріїним. Вона перевернула його тихий спокій, запалила новим вогнем дух його сходження до Небесних вершин. Далі - у постах, молитвах, помочі людям старець безупинно намагався перевершити самого себе. Тільки ця дорога вірна, істинна!

Преподобна Марія Єгипетська стала прикладом і для Зосими, і всіх нас, християн. Вона показала, що каяття - лише початок. До нового життя веде велика боротьба з гріхами, аж до перемоги їх. З Божою поміччю преподобна досягла високого рівня святості.

Контакти

НАША АДРЕСА:
01001, Україна, Київ,
вул. Мала Житомирська,
буд. 11 офiс 5а
Тел./факс:
+38 (044) 2783759
Vodafone:
+38 (050) 0710120
НАШ E-MAIL:
urk.ukraine@gmail.com
Вiдвiдувачiв сьогоднi 11.08.2022 : 104
Вiдвiдувачiв з 17.03.2003 : 2258782

Copyright © 2003-2022 Українське Реєстрове Козацтво

Усi права на матерiали, якi знаходяться на сайтi Українського Реєстрового Козацтва, захищаються у вiдповiдностi до Законодавства України. Використання матерiалiв дозволяється у випадку посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.kozatstvo.org.ua. <

Проблеми/коментарiї? Пишiть