(Продовження. Початок у №№ 5-8)
В Іржавецькій церкві хрестили Дмитра та Левка Ревуцьких, там вінчався Левко Миколайович з Софією Андріївною і хрестив свого сина Євгена. У записах Іржавецької сільської громади 1890-1900-х років читаємо, що благоустрій, порядок і чистота дороги до храму чудотворної ікони «на попеченіі» родини Ревуцьких!
По Україні розійшлося багато невеликих копій ікони - «списків» - для хатнього вжитку; одна з них (бронзовий овал з емаллю) все життя була з Л.М. Ревуцьким (у 1990-ті роки висіла у його меморіальному кабінеті).
А що за вишукана краса був той образ: м’яке жіноче українське обличчя, зосереджений і зажурений погляд малого дитяти з Євангелією у руці (цей тип ікон називають Одигітрією), навколо коштовний бароковий оклад зі срібла з позолотою (згадайте сонячні промінці, що осяяли лик у келії Густинського монастиря), разки перлів і дорогоцінного каміння - дарунки прихожан. Вочевидь, цей оклад було зроблено минулого століття, спочатку образ був без оздоби, потім на пожертви вдячних за зцілення прихожан була зроблена срібна з позолотою риза. Однак 1800 року грабіжники-фальшивомонетники обікрали храм, забрали всі цінні речі - насамперед срібні оклади книг та ікон, із Богородиці зірвали ризу і здійснили акт святотатства: уважно придивившись, можна побачити на шиї чудотворної ікони ножову рану (злодіїв невдовзі спіймали й передали до рук правосуддя). Нову ризу було зроблено напрочуд красиво, з великою ювелірною майстерністю (на неї пішло півпуда срібла).
З часом Іржавецький храм став знаменитим і збагатився щедрими дарами прихожан - маленьким образом св. Миколи з червоного золота з німбом із діамантів, часткою древа животворящого хреста, вставленого в мініатюрний золотий хрестик, аршинної висоти (71 см) Євангелією у срібній оправі (1 пуд і 13 фунтів срібла); була і значна релігійна бібліотека, а також спеціальна книга, куди записувалися історія чудотворної ікони Богородиці та всі нею зцілені (хворі були з різних місцевостей України).
Сьогодні ми повинні щиросердно завдячувати видатному філологу Сергію Івановичу Маслову, котрий зберіг для нас фотозображення чудотворної ікони. Він був товаришем і однокурсником Дмитра Ревуцького (хрещеним батьком його сина Валеріяна, нині відомого вченого-театрознавця, якого доля закинула до Ванкувера, Канада) і разом із Дмитром Миколайовичем готував коментарі до Шевченківського видання. У зв’язку з цим він їздив до села, сфотографував і храм, і образ Богоматері. Тоді він, мабуть, і гадки не мав, який святий подвиг випало йому здійснити.
Доля шанованого протягом століть образу трагічна. Те, що не знищила петровська навала, знищила сталінська. 1932 року комсомольці, члени сільського осередку «Безбожник», почали масово палити ікони. Тягли образи з батьківських хат, кидали у вогнище. А найзавзятіша - активістка Настя З. - на очах у закам’янілих односельців власноруч кинула в полум’я образ Пречистої. Згодом зруйнували і Свято-Троїцький храм (по війні його каміння використали на будівництві Іваницького райкому).
Та не хочеться на такій сумній ноті закінчувати цю статтю. Бо є надія, що селяни нинішнього, збудженого від довгого тяжкого сну Іржавця заново зведуть храм таким, яким він був раніше, адже 1999 р. почала діяти в селі церква (нехай поки що у приміщенні колишньої сільської їдальні). І сподіваймося попри все, що не згоріла в тому диявольському полум’ї українська святиня, що знову з’явиться чудотворний образ Іржавецької Богоматері.