Тарас Шевченко

Трахтемирів … На мапі України нині й не відшукаєш такого населеного пункту. Якихось дві-три хати, де доживають віку “останні із могікан” - кілька старих бабусь і дід… Без електричного світла, при свічках, в умовах суцільного бездоріжжя.

Усе життя мріялось, а не доводилося бувати на цій священній землі, “українській голгофі”. Скільки про неї прочитано, передумано… І ось трапився випадок - запрошення до участі в експедиції.

Зона спустошення

Дорогою в село зустрілася стара жінка, їхала від дітей, які живуть у Києві. Розговорилися… У молодості була вчителькою, а нині – з торбою за плечима.

Показувала бліндажі часів останньої війни. Провела до свого подвір’я. Власне, й подвір’я ніякого немає. Одна старенька з призьбою хатина і шматок грядки коло неї. Усе порозказувала з місцевої історії, що бачила у свої юні комсомольські роки, коли ще не було Канівського водосховища… Який тут був обшир, барвисті луки, яка риба водилась у Дніпрі! Як вирувало життя, скільки було люду… І всі при роботі, зайняті ділом. У себе вдома, а не десь там, як зараз – покоївкою в Генуї, поварихою в «Ішпанії».

- До хати, - каже, - Вас не запрошую, бо соромно за свої злидні, нічого показувати і нічим пригощати. А ось грушу візьміть.

Показала дорогу до новозбудованого “замку” пана Слонєвського (чи його патрона Бакая). Плутаючись стежками, зарослими бур’яном і чагарником, виходжу до кількох старих-престарих хат. Покинуті, ніким не обжиті… Дивляться на мене німо пустими вікнами. Заглядаю (як у людську душу) через мутні шибки всередину… Там залишені порожні пляшки з-під вина, холодно, як у буцегарні.

Важко на серці… Де ж ви, нащадки славних козаків-запорожців, що тут колись панували? Де ви, заможні українські господарі, що тут родючу землю орали, дітей ростили?

…17 лютого 2000 року депутати Київської, а 26 лютого того ж року Черкаської облрад голосують за створення регіонального ландшафтного парку “Трахтемирів” на приватній основі, де засновник - Київське АТЗТ “АЕО “Трахтемирів”. Потрібно зауважити - на території історико-культурного заповідника “Трахтемирів”, створеного постановою уряду ще 1994 року. Щоправда, в заповідника й досі немає державного акта на право постійного користування землею.

Трохи засадничих пояснень

Регіональні ландшафтні парки (РЛП) належать до об’єктів природно-заповідного фонду України з пріоритетною (нарівні з національними природними парками) рекреаційно-освітньою функцією. Вони організовуються в мальовничих ландшафтних місцевостях, у чарівних куточках природи, для задоволення оздоровчих, пізнавальних, культурно-естетичних та інших рекреаційних потреб відвідувачів.

Іще 1959 року Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів розробила принципи організації і розмежування функцій національних і природних парків світу, за якими головним завданням національних парків є охорона природи, а науково-пізнавальний туризм, тим більше класична (оздоровча) рекреація в них відіграють підпорядковану й обмежену роль. Основна ж функція природних парків полягає в організації умов для рекреації, туризму.

Крім вище зазначених, одним із основних функціональних завдань регіональних ландшафтних парків я вважав би і вкорінення в громадській свідомості інтелектуально-гуманістичного світобачення (тобто розуміння, що доля кожної людини нерозривна з долею її землі), виховання патріотичного ставлення до національної природної і культурної спадщини, до історії великої і малої батьківщини.

Для зцілення тіла й душі, для кращого пізнання своїх історичних коренів людина прагне побувати в сакральних місцях своєї землі, де сконцентровано енергетику нації. Таких місць в Україні і багато, і мало… Назвемо лиш окремі з них: Святі Гори на Сіверському Дінці, заповідні Шацькі озера на Волині, кам’яна казка Карадагу в Криму, Зарваниця на Тернопільщині, історичне урочище Бузький Гард на річці Південний Буг, свята Запорізька Хортиця…

Не втратьмо себе

У наш час екологічного лихоліття українському етносу (і загалом людству) для виживання треба зберегти контроль над власним природним середовищем. Що це значить? Протягом тривалої еволюції існувала взаємна гармонія, чи екологічна рівновага природи і людини. Нині екологічну рівновагу порушено. Отож дуже важливо використати місцини з величезною концентрацією позитивної енергетики для того, аби виправити екологічну ситуацію. Якщо Чорнобиль, ота “зірка Полин”, став прообразом українських негараздів і бід, то Трахтемирів може вважатися символом спасіння титульної нації, корінного етносу в Україні.

Можна стверджувати, що сучасні ландшафти одночасно є історичними територіями. У кожному ландшафтному комплексі, на кожному п’ятачку нашої української землі зберігається історична пам’ять народу. Там кістки і могили наших дідів-прадідів, славних прапращурів.

Новим “власникам” Трахтемирова треба усвідомлювати і постійно не забувати - на якій землі вони знаходяться і господарюють. У Трахтемирові зберігається Дух української землі, який може стати порятунком для цілої нації. Там своєрідна духовна атмосфера, де людина найбільш гостро відчуває естетичну досконалість живої природи і своє поєднання з нею. Коли пройтися пішки канівськими горами, як пише відома дослідниця Трахтемирова, вчений-археолог В. Петрашенко, то відчуєте на собі всю силу очищення, ви переконаєтесь, що саме тут вічно співіснують добро, істина і краса.

Тому, якщо втратимо історичне і природне середовище Трахтемирова, то може припинитися процес ідентифікації українського етносу до своєї землі. Ми перестанемо бути українцями, станемо вже іншими… Остаточно перерветься зв’язок з історією, нашим прадавнім глибинним корінням. Нерозумно віддавати трахтемирівські землі під вольєри для кабанів.

Що потрібно?

Поки Бакай «у бігах», треба приєднувати ландшафтний парк «Трахтемирів» (і з ним історико-культурний заповідник) до розміщеного поряд Канівського природного заповідника.

Навіть більше. Згідно з Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та підвищення якості питної води, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., планувалося створення Середньодніпровського національного природного парку площею аж 300 тис. га, а Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки передбачається створити Український лісостеповий біосферний заповідник площею 50 тис. га (до 2010-2012 років) і Трахтемирівський НПП (до 2008 –2010 років).

Історичний екскурс

А був Трахтемирів у кращі часи першою козацькою столицею (себто ще до Чигирина, Батурина, Глухова). При православному Зарубському Успенському монастирі (з кінця XV ст. - Трахтемирівський) існував військовий шпиталь, куди йшли доживати віку козарлюги-запорожці, коли вже шаблюку в руці тримати не могли.

Золотий, козацький, вік Трахтемирова почався з 1578 р., коли польський король Стефан Баторій офіційно передав його січовикам. До речі, в ті часи місто звалось Терехтемирів, а назва Трахтемирів з’явилася пізніше, десь у другій половині ХVII cт. Тут був потужний тиловий військовий центр (база), де зберігали зброю, порох, провіант. У Трахтемирові часто збирались козацькі ради, де обирали полковників, українських гетьманів…

На зорі козацької доби Терехтемирів (із замком) знаходився у володінні великого литовського князя, київського воєводи, польського короля. У часи Руської держави на території Канівського Подніпров’я особливого розвою (XI-XІI cт.) набули феодальні замки, міста-фортеці: Заруб на Батуриній горі, Родень на Княжій горі, Канів, а також Терехтемирів.

На Батуриній горі, що біля зниклого села Зарубинці, археологи розкопали могильник зарубинецької культури. Уздовж узбережжя Канівського водосховища досліджено також городища Пилипенкова гора, Монастирок, могильник Дідів Шпиль. Люди цієї матеріальної культури жили на рубежі нашої ери (до ІІ ст. після Різдва Христового) і належали до ранніх слов’ян. Хронологічно вони передували антам, які жили на українських землях в ІІ-VІ cт. після Р.Х. і, за М.С. Грушевським, є нашими кровними пращурами.