|
|
(Продовження. Початок у №№ 3-8)
Після його поразки (битва під Кумейками 1637 р. - ред.) гетьман наказав оглянути місцевість до останнього порога. Я мав нагоду оглянути водоспади тринадцяти порогів і покласти їх на карту. Я бачив і оглянув усі тринадцять порогів і переплив усі ті водоспади в єдиному човні вгору за течією. Це видається неймовірним, бо серед цих порогів трапляються такі, що мають висоту 7 чи 8 стіп. Серед козаків жоден не вважатиметься справжнім козаком, поки не перейде всіх тих порогів. Отже, за їх звичаєм, я й себе можу вважати козаком, і саме в цьому – моя слава, яку я здобув тією мандрівкою.
Аби ви краще розуміли, що таке пороги, скажу вам, що це слово означає скеля. Пороги тягнуться кам’яною грядою впоперек ріки, деякі з них під водою, інші на рівні води; є й такі, що виступають на 9 чи 10 стіп над водою і виглядають, наче якісь будинки. Пороги лежать неподалік один від одного, це виглядає так, ніби гребля чи загата, що перетинає течію ріки. Навесні, коли тануть сніги, усі пороги вкриваються водою, окрім сьомого, названого Ненаситцем. Лише він один у таку пору заважає плаванню човнів. Від першого й до останнього порога я бачив лише два острови, які не затоплювались водою. Перший острів лежить насупроти четвертого порога і називається Стрільчий. Другий набагато більший, має близько 2000 кроків завдовжки і називається Таволжанський, як і одинадцятий поріг. Трохи вище, на гарматний постріл звідсіль, лежить скелястий острівець, який козаки називають Кашоварниця. Це означає приблизно те саме, що „варити куліш”; козаки немовби висловлюють радість, що щасливо минули всі пороги. З цієї нагоди справляють тут учту, а треба нагадати, що в своїх походах вони споживають саме просо.
Трохи нижче ріки Чортом-лик, майже посередині Дніпра, лежить досить великий острів з якимись давніми руїнами. Острів оточений десятком тисяч розкинених то тут, то там острівців. Їхнє розташування хаотичне, нерівне, заплутане; одні з них безводні, інші болотисті. А крім того, порослі вони товстим, наче списи, очеретом, що ховає від людського ока протоки, які розділяють ці острови. Саме в цьому хаотичному місці козаки мають своє пристанище, яке зветься Військова Скарбниця. Всі ці острови навесні затоплюються водою, і лише та частина, де руїни, лишається сухою. Саме тут є місця, де нічого не могли б удіяти і всі турецькі сили. Не одна їхня галера тут загинула, коли переслідувала козаків, що поверталися з чорноморського походу. Запливши в ті лабіринти, вони не могли знайти дорогу назад, а козаки завдали їм доброго прочухана, стріляючи в них з очерету. З того часу турецькі галери запливають лише на 4 чи 5 миль від гирла. Подейкують, що тут, у Військовій Скарбниці, козаки заховали у протоках безліч гармат, і жоден поляк не може дізнатися про це місце. Та це й зрозуміло, бо самі вони тут не бувають, а ті козаки, які знають цю таємницю, її не видадуть. Та й з-посеред козаків мало хто знає це місце. Всі гармати, здобуті в турків, вони опускають під воду, навіть гроші там переховують, і витягають їх тоді, коли потребують. Кожен козак має свій власний сховок, бо, повернувшись з походу на турків, вони ділять здобич, і кожен з них ховає свій нехитрий маєток під воду і, зрозуміло, ховає те, що у воді не псується.
У Військовій Скарбниці козаки будують свої човни для морських походів. Човни ці довгі на 60 стіп, широкі на 10-12 стіп, глибокі на 8, мають два стерна.
Опис Криму, або татарської землі
Крим – це великий півострів на Чорному морі, який лежить на південь від Московії. Острів густо заселений татарами – вихідцями з Великої Татарії. Мають свого короля, якого називають ханом. Він підлягає турецькому султанові. Це ті татари, які так часто чинять набіги на Польщу і Московію своїм численним, майже 80- тисячним військом. Вони палять і нищать усе, що тільки стрінуть на своєму шляху, женуть у свій край 50 чи навіть 60 тисяч руських бранців і там продають їх на галери. Бо той татарський люд живе тільки грабунками.
Кафа – головне місто Криму. Править ним турок, наставлений великим візиром. Татар живе тут мало, більшість мешканців християни, які послуговують тут рабами. Купують їх у татар, які приганяють цих невільників з Польщі та Московії. Є у цьому місті 12 грецьких церков, 32 вірменські і католицький храм Святого Петра. Місто може мати 5 чи 6 тисяч дворів, а невільників тут понад 30 тисяч, бо в цьому краї мають лише невільних слуг. Кафа є великим ринковим містом, торгує як з Константинополем, Трапезундом, Синопом, так і з іншими містами Чорномор’я, усього архіпелагу, з країнами Леванту, по всьому Чорному морі.
Кримські татари
Оскільки ми вже опинилися у татарському краї, то не завадить кількома словами описати їхні звичаї, життя, те, як вони воюють, яким чином здійснюють свої військові походи.
Прийшовши на світ, татарин кілька днів не може розплющити очі; так буває у собак та інших тварин; найвищі з них не перевищують наших людей середнього зросту, зате опецькуваті й кремезні. Лоби в них широкі, очі дуже чорні і з сильним розрізом, ніс короткий, шкіра смаглява, волосся дуже чорне й жорстке, наче кінська грива. Одне слово, вони не схожі на хрещений люд.
Вони сміливі, витривалі воїни, легко переносять втому й зміни погоди. Бо як уже в семирічному віці покидають свої оселі, поставлені на двоколісних возах, то відтоді сплять лише під дахом зоряного неба! Від цього віку вони їдять лише те, що самі собі вполюють з лука; таким чином татари вчать своїх дітей влучно стріляти. Коли ж татарин досягне дванадцяти років, його беруть у військовий похід. Малих дітей матері ретельно купають раз на день у підсоленій воді, аби стверділа їхня шкіра і вони були відпорні до холоду, коли перепливатимуть уплав ріки в зимову пору.
Татарські воїни озброєні шаблями, луками й сагайдаками з 18-20 стрілами; до пояса мають причеплені кинджали, вогнива, аби викрешувати вогонь, і шила з 5-6 сажнями сириці, аби в’язати бранців, яких вдається піймати в степу.
Народ цей дуже стриманий щодо їжі, вживає мало солі, зате додає багато прянощів, між іншим, перцю.
Татари просуваються вперед невеликими денними переходами, вибираючи дороги по глибоких балках; почувають себе там безпечніше, бо приховують своє просування і не дозволяють викрити себе козакам, які по різним місцям несуть варту, чигаючи на татар, щоб виявити, куди ті прямують, і зняти у своєму краї тривогу. Татари розтягуються фронтом на 800-1000 стіп, а в глибину на 800-1000 коней, що займає понад три великі милі. Це дивне видовище: з 80 тисячами татар скаче 200 тисяч коней; менше дерев у лісі, ніж їхніх коней у степу. Коли бачиш їх здалека, то видається, ніби суне з видноколу.
Коли вторгаються в чужий край, поки не заглибляться на 60-80 миль, не заподіюють жодної шкоди. Як тільки починають вертатися назад, грабують і палять, убивають усіх, хто чинить їм опір, а інших женуть із собою; не тільки чоловіків, жінок з немовлятами, а й також худобу – коней, волів, корів, баранів, кіз. Щодо свиней, то ввечері всіх зганяють в якусь стайню чи іншу будівлю і з чотирьох боків підпалюють, настільки великий страх відчувають до цих тварин.
Про козаків
Залишається нам описати ще, як козаки вибирають свого отамана. Скликавши усіх шановних старих полковників і старих козаків, які мають у них авторитет, кожен з них віддає голос за того, кого вважає найбільш відповідним, і той вибирається більшістю голосів. Якщо той, кого обрали, не погоджується добровільно, пояснюючи свою відмову невмінням, браком досвіду чи похилим віком, ніщо йому не допомагає. Кажуть, лишень, що він, отже, не гідний їхньої честі, і на місці вбивають його як зрадника, хоча самі при цьому чинять злочин. (Як свідчать інші джерела, твердження Боплана про вбивство за відмову прийняти виборну посаду кошового отамана не відповідає дійсності). Якщо ж обраний козак погоджується бути отаманом, то дякує раді за ту виявлену йому честь, хоча додає, що не гідний цього і не спроможний таку посаду обійняти. Незважаючи на відмову, обіцяє, що своїми вчинками і розумними ділами, як значними, так і буденними, старатиметься гідно їм служити, а життя своє завжди готовий покласти за своїх братів (так вони себе називають).
(Продовження у наступному номері)