Про знакову, епохальну постать великого гетьмана Богдана Хмельницького може розповісти, більше чи менше, майже кожен свідомий українець. Про його перемоги у національно-визвольній війні 1648-1654 років, про блискучу дипломатію, котра за кілька років перетворила Україну у знану в Європі країну. Однак про особисте життя творця козацької держави відомо не так уже й багато. Між тим, жінки у долі нескореного Богдана відіграли чи не вирішальну роль...

Ганна Сомківна

Розумний і відважний син козацького сотника Михайла Хмеля з юності вправно тримав у руках рало, шаблю і перо. Здобувши у Львівському єзуїтському колегіумі добру освіту, Богдан-Зіновій господарював на батьківському хуторі Суботів, а в часи лицарських походів сідав на коня і рушав на герць. З історичних джерел достовірно відомо, що на початку польсько-турецької війни 1620-го року 25-літній сотниченко разом з батьком брав участь у запеклій Цецорській битві. У цій жорстокій січі хоробрий Михайло Хмель наклав своєю головою, а Богдан, рубаючись з «невірними» до знемоги, потрапив у турецький полон.

Як стверджував історик І. Крип’якевич, за одними відомостями, з полону Богдана викупила його мати. За іншими - запорожці обміняли його на турецьких бранців, «вдячно згадуючи батька». Повернувся осиротілий Хмельницький у час, коли батькове господарство занепало. Вступивши на службу до Чигиринського реєстрового полку, завзятий молодий сотник зі знанням справи взявся до роботи у Суботові. Невдовзі хутір перетворився у заможне господарство, розквітле поселення.

Зростанню добробуту власника Суботова сприяло й одруження, яке відбулося 1630 року. 35-літній Богдан взяв у дружини гарну і розсудливу дівчину Ганну Сомківну, доньку багатого переяславського купця. Після смерті батька Ганна росла під опікою свого брата, Якима Сомка, котрий приятелював з суботівським сотником. Пізніше, після обрання Богдана гетьманом Війська Запорозького, поміркований Яким Сомко став прилуцьким полковником.

Лагідна, тиха, працьовита Ганна повністю присвятила себе родині. Одне за одним з’являлися діти, і сотникова дружина, від природи слабка на здоров’я, почала нездужати. Аби допомогти їй доглядати за п’ятьма дітьми (деякі джерела стверджують, що у гетьмана було семеро дітей), на хутір привезли з Чигирина дівчину-сироту. Надзвичайно вродлива, метка і весела, Гелена швидко впорувалася з домашнім господарством, з малими синами та доньками Хмельницького. Кволій Ганні гірко було спостерігати, як до її помічниці тягнуться не лише діти, а й сам господар. Крім того, на наймичку накинув оком і сусіда, чигиринський підстароста, жорстокий і жадібний шляхтич Чаплинський.

Через чоловіче суперництво розпочалося протистояння, котре довело суботівського сотника і чигиринського підстаросту до суду. Тому, очевидно, не тільки фізична недуга, а й важкий камінь на серці спричинив смерть ще молодої козачки. Сталося це 1647 року, за рік до початку великої національно-визвольної війни, котра кардинально змінила весь уклад життя не лише у Суботові, а й в Україні.

Гелена (актриса Марина Ягодкина) из фильма Николая Мащенко «Богдан Хмельницкий», который вскоре выйдет на экраны

Фатальна Гелена

Жінку, котра, сама того не відаючи, відіграла історично-доленосну роль, дослідники називають кількома іменами - Геленою, Оленою, Мотроною. Очевидно, це пов’язане з тим, що «ляшку» Гелену, коли вона вінчалася з Хмельницьким за православним обрядом, перехрестили у Мотрю. Можливо, це було й інакше.

Достеменно не відомо, звідки і як з’явилася Гелена у козацькому краї. Припускають, що її батьками могли бути вихідці з Польщі, тому й називали її ляшкою. Оселившись у родині Хмельницьких на правах помічниці Богданової дружини, корислива дівчина подумувала про вигідний і «гоноровий» шлюб. Невдовзі випадок звів її з уже згадуваним немолодим, але заможним удівцем-шляхтичем Данилом Чаплинським. Призначений коронним гетьманом Конецпольським керувати адміністративною управою Чигирина, Чаплинський, схильний до насильства і катувань, почав наводити порядки на свій лад. Ознайомившись з краєм, чванливий Чаплинський звернув увагу на гордого і незалежного Хмельницького.

Не сподобалися вони один одному. Особливо колов очі підстарості добробут і неабияка заможність козацького сотника. Тому він почав наводити довідки про походження Хмельницького, про його право на володіння землею і хутором. Як на лихо, щось у паперах господаря Суботова було не в належному порядку, і чиновник продовжив свої причіпки.

Якось, скориставшись відсутністю Богдана, Чаплинський з’явився у Суботові, щоб навіч оглянути велике господарство. Дружина Хмельницького Ганна, вибачившись за своє нездоров’я, не змогла вийти до підстарости. Натомість з будинку сотника вийшла Гелена... Гість був вражений сліпучою красою дівчини, її безтурботністю і жартівливою вдачею. Вона показала Чаплинському хутір, господарські споруди, пасіки і млини на річці Суба. Можна гадати, Ганнина помічниця дала тоді якусь надію зачарованому її вродою вдівцю, бо через кілька днів той знову з’явився у Суботові.

Цього разу підстароста з жовнірами вчинив на хуторі справжній розбій. Під приводом виселення сотника з «незаконно» ним зайнятого Суботова він розгромив Богданове господарство, викрав Гелену і спішно повінчався з нею у Чигирині. Розлючений Хмельницький, повернувшись додому і побачивши сплюндрований хутір, кинувся за правдою до Конецпольського. Від нього помчав аж до короля Владислава IV у Варшаву. Однак і там не знайшов управи на самочинства польського чиновника.

Ображений і принижений, Хмельницький повертається додому. Суботів йому вже не належить.

Коронний гетьман передав його Чаплинському. Скипаючи гнівом і бажанням помститися, Богдан поселився з родиною у Чигирині, у своїй садибі. Це сусідство зачіпає за живе пихатого підстаросту, і він продовжує переслідувати переможеного, але не зломленого Хмельницького. Один раз він наказує побити Богданового сина публічно на ринку, потім наслав на нього підкупленого жовніра, який під час походу ударив Хмельницького шаблею. Затим звів наклеп на сотника перед Конецпольським, і колишнього господаря Суботова арештовують.

Тоді за Хмельницького, свідчать історичні джерела, поручився старий чигиринський полковник Кричевський. Цьому сприяла сама дружина Чаплинського, красуня Гелена... Пізніше у своїх листах до Адама Кисіля гетьман назвав її біблейним ім’ям , вказавши, що «якби не ця доброзичлива і сердечна Есхір», то йому б не минути помсти жорстокого тирана, її чоловіка. Можна припускати, що Гелена, незважаючи на шлюб з пристаркуватим підстаростою, була не байдужою до пристрасного і мужнього сотника. Можливо, нею керував жаль з приводу того, що через неї він потерпав. Після звільнення з-під арешту, у грудні 1947 року , Хмельницький з сином Тимошем їде на Запорозьку Січ. Через рік він повернеться до Чигирина гетьманом, видатним полководцем, за плечима у якого розгром польських військ під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовим, взяття Львова. У Суботові вже була впорядкована його садиба, яка й стала резиденцією гетьмана. У цей час козацька розвідка приводить до Хмельницького спійману Гелену. За літописом Величка, потрапив у підготовлену для нього пастку й негідник Чаплинський.

За наказом Хмельницького його було страчено. Деякі дослідники гадають, що ворогу Богдана вдалося втекти. Тим часом Гелена чекала своєї долі. Можна стверджувати, що загрубіле у жорстоких битвах серце володаря України залишилося м’яким і лагідним до «Есхір». На початку 1649 року 54-літній гетьман вирішив одружитися з жінкою, яка перевернула його життя. Причому шлюб вчинено було у дуже оригінальний, навіть для нашого часу, спосіб. Гетьман, перебуваючи у державотворчих справах у Києві, просить благословення на одруження у єрусалимського патріарха Паїсія. Священнослужитель дає згоду, заочно відпускає гріхи полководцю та його нареченій, котра перебуває на той час у Чигирині. За Божу милість Паїсій одержує від грізного Хмельницького щедрий гетьманський дарунок - упряжку з шести коней та тисячу злотих. Сам патріарх не залишається у боргу перед молодими і надсилає для Гелени три самозаймисті свічки, молоко пресвятої Діви і миску цитрин.

Всього три роки панувала у гетьманських покоях розкішна Гелена. Вбрана у найдорожчі оксамитові сукні, сяючи діамантами і перлинами, вона виконувала роль господині, набивала тютюном люльки знатним гостям, пригощала їх медом-горілкою. А найбільше, свідчили очевидці, поштувала з золотих кубків самого гетьмана.

Часто державні справи і безперервні воєнні дії кликали Хмельницького до походу, і тоді Гелена у колі своїх прихильників як хотіла відводила душу. Старшинське оточення гетьмана з неприязню ставилося до «ляшки», часто нарікало на неї самому Богданові. Та він палко кохав звабливу жінку і не помічав того, що бачили всі - як Гелена розтринькує гроші, знається з підозрілими шляхтичами...

Розв’язка настала 1651 року. За відсутності у Суботові гетьмана старший його син Тиміш виявив велику нестачу державної казни. Те, у чому він давно підозрював мачуху, неспростовно підтвердилося. Запальний Тиміш наказав козакам стратити Гелену. Її, за тодішніми звичаями, повісили привселюдно - на в’їзній вежі гетьманського палацу. Чи діяв Тиміш самовільно, чи з наказу батька - достовірно невідомо. Трагічним фактом залишається лиш те, що звістка про смерть Гелени досягла гетьмана якраз під Берестечком, місцем найболючішої поразки козацького війська у національно-визвольній війні.

Ганна Золотаренко

Третьою, наймудрішою дружиною Богдана Хмельницького стала знову Ганна, сестра відомих козацьких полковників Івана та Василя Золотаренків. Вона й сама була «полковничихою» - її чоловік, відважний ватажок Пилип, загинув у боях з ворогами. Висока, статна, красива, 34-річна Ганна вирізнялася стриманим, але владним характером. При ній у гетьманському дворі запанували злагода і спокій. Вся козацька старшина і численні іноземні гості з великою пошаною ставилися до дружини Хмельницького. Ганна брала участь у дипломатичних прийомах, підтримувала ділові розмови доречними і розсудливими репліками, дотепними зауваженнями. При ній у гетьманській резиденції з’явився оркестр, побіля палацу заклали сад, для розважання гостей завели звіринець.

Богдан Хмельницький повністю довіряв своїй розумній і поміркованій дружині. В окремих випадках він навіть доручав Ганні видавати універсали на зразок гетьманських. Зокрема, в історичних архівах дійшла до наших днів згадка про універсал на маєтності Густинського монастиря, підписаний «Ганною Гетьмановою-Богдановою».

Про впливовість цієї освіченої жінки свідчить також той факт, що навіть польська королева Марія-Людвіга користувалася її посередництвом у якійсь справі. Цей випадок наводять польські дослідники.

Сповнене безперервних битв, тяжких випробувань та бурхливих пристрастей, життя Богдана Хмельницького з приходом у нього Ганни Золотаренко увійшло у спокійне русло. Якщо й був коли-небудь гетьман щасливим, то тільки з третьою і останньою дружиною. Доля відміряла йому на це не так і багато - всього шість років.

За цей час разом з Ганною він одружив своїх дітей, дочекався онуків, спорудив за свій кошт у Суботові перлину української архітектури - родинний храм, котрий зберігся до наших днів.

Після смерті у 1657 році великого полководця, дипломата, будівничого козацької держави Богдана Хмельницького вірна його дружина ще довго житиме у маєтку, побіля родової усипальниці - Суботівської Іллінської церкви.

На схилі літ, 1671 року, «Ганна Гетьманова-Богданова» постриглась у Печерському монастирі у черниці під ім’ям Анастасії. У святій пустині колишня господиня гетьманської резиденції, хранителька душевного спокою Хмельницького гаряче молилася перед Всевишнім і Божою Матір’ю за царство небесне для свого чоловіка. У тиші і благодаті скінчився її життєвий шлях.

Нині у Чигиринському державному музеї Богдана Хмельницького зберігаються портрети трьох гетьманових дружин, написані народним художником України, лауреатом Національної Шевченківської премії Данилом Нарбутом.