Ніж у серце українській нації встромила російська цариця Катерина II, коли за її наказом у 1775 році була знищена Запорозька Січ. Ще влітку 1774 року російський уряд узяв курс на повне скасування запорозького козацтва. Остаточне рішення про ліквідацію Січі ухвалили на засіданні придворної ради 7 травня наступного року. Ініціатором знищення першої християнської республіки була особисто цариця. Воєнна операція проти Запорожжя готувалася ретельно і в цілковитій таємниці. Для її здійснення уряд зібрав відбірні війська, основу яких склали добре навчені частини 1-ї російської армії, що поверталися з російсько-турецької війни: 31 полк і 37 ескадронів (45 тисяч вояків). Загальна кількість військ, посланих на руйнування Січі, перевищувала 65 тисяч чоловік. Щоб приспати пильність запорожців, російське керівництво оголосило, що проведе свої війська через Запорожжя для участі у прикордонній службі.
4 червня царські вояки на чолі з П. Текелієм оточили Січ, захопили січове передмістя, блокували гавань і флот. Посланець П. Текелія поставив перед козаками вимогу здатися.
Бурхливою була козацька рада, бо більшість козаків і навіть духовенство були за те, щоб битися. Проти збройного опору виступив кошовий Петро Калнишевський, головний аргумент якого про те, що не можна піднімати зброю на братів-християн, виявився найпереконливішим.
З болем у серці тритисячна козацька залога склала зброю. Незважаючи на це, Січ зруйнували, скарбницю, у якій було 160 000 руб. монетами, клейноди і прапори, артилерію, інші цінності й архів було конфісковано й вивезено. Петра Калнишевського зі старшиною репресовано і заслано у Сибір, звідки він та його побратими вже не повернулися.
Разом із Січчю впала українська республіка, на Україні ввели кріпацтво, а саму назву Запорозької Січі та слово „козак” заборонили навіки.
Чи то недоля та неволя розбили душу нашим сучасникам, які попри все намагаються встановити руйнівникам Січі, зокрема Катерині II, як засновниці міст Одеси, Херсона, Миколаєва, Катеринослава, Сімферополя, Маріуполя, пам’ятники, хоч добре відомо, що ці міста виникли не в чистому полі, а на місці давніх городищ: Одеса – Хаджибей, Сімферополь – Ак-Мечеть, Маріуполь – Кальміус.
На початку червня, саме у 232-у річницю знищення Запорозької Січі, у Сімферополі місцева влада відкрила меморіальний знак на місці, де буде встановлено пам’ятник Катерині II. Як образу національних почуттів та насмішку над загальнолюдськими цінностями сприйняли цю акцію українці і кримські татари, що категорично виступили проти вшанування цариці, яка робила все, щоб знищити український і кримсько-татарський народи. І вийшли на вулиці Сімферополя з протестом. Передбачаючи протестні акції, влада перенесла відкриття меморіального знака з 17.00, як планувалося, на значно раніший час.
Для власної підтримки ініціатори заходу поставили у парку відпочинку 500 міліціянтів, які вдень і вночі охороняють закладний камінь. Як повідомляє УНІАН, лідер Меджлісу Мустафа Джемільов заявив, що намір встановити пам’ятник Катерині II кримські татари вважають обурливим, і це рівнозначно тому, що кримські татари поїхали б у Москву і вимагали б там встановили пам’ятник хану Гірею, який кілька разів спалював це місто. Як повідомляє прес-секретар Меджлісу Ліля Муслімова, кримські татари, якщо пам’ятник Катерині все ж з’явиться у Сімферополі, демонтують його і викинуть у ріку Салгир. Міський голова Сімферополя Геннадій Бабенко має намір провести референдум серед населення і заручитися його підтримкою, бо „більшість сімферопольців хоче, щоб пам’ятник Катерині II був”.