...тая цариця - лютий ворог України...
Т. Шевченко
Ось газетна інформація, що збереглась у моєму домашньому архіві.
Одеський міськвиконком (ще за часів Боделана) вирішив відновити на площі в центрі міста скульптурну композицію Катерини ІІ. Скульптуру ще не встигли дістати з музейних запасників, а вже змінили назву площі з Потьомкінської на Катерининську, послали відповідне клопотання в Кабінет Міністрів, підписали циркуляр про перейменування майже півсотні вулиць, назви яких мали б створити відповідний імператриці антураж…
Не будемо дискутувати з цього приводу, краще надамо слово історії – за першоджерелами складемо історичну хроніку, яка неупереджено покаже, що ж насправді стояло за так званою “любов’ю” Катерини ІІ до України, Гетьманщини та Запорозького козацтва як виразника волелюбних сподівань українців. Факти ці – а ми відібрали лише 20 – настільки разючі, що не потребують коментарів.
1762 – 1796 рр.
- 34 роки сиділа на російському престолі Катерина ІІ, німкеня за походженням. Цариця особливо не любила українців: в одному з приватних листів вона, будучи в Києві, писала, що ніде у своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні та гидкі, як у Малоросії.
1762 р.
- Лише зійшовши на престол, Катерина ІІ видає два маніфести про іноземну колонізацію України: вербувались серби, болгари, молдавани, німці. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безкоштовно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.
1763 р.
- Указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 р.
- Царський маніфест, у якому сповіщалось, “що задля добра малоросійського народу” ліквідовано на Лівобережжі Гетьманство й утворено Малоросійську колегію на чолі з російським намісником Петром Рум’янцевим, який втілював інструкцію Катерини – викоренити серед малоросів фальшивий погляд на себе як на народ, цілком відмінний од росіян. “Коли в Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб з часом і назва гетьмана зникла”, - вимагала цариця у таємній інструкції генерал-прокуророві князю В’яземському.
1765 р.
- Урядовий указ про ліквідацію полкового устрою на Слобожанщині.
- Урядовий указ, який дозволяв поміщикам відправляти селян на каторжні роботи.
1768 р.
- Придушення російськими військами на правобережній Україні антипольського повстання “Коліївщина” під проводом Гонти і Залізняка.
- Ліквідація Української гетьманської держави на Правобережжі.
1769 р.
- Заборона російського Синоду друкувати українські букварі в Києво-Печерській лаврі, вилучення букварів та українських церковних книг у населення.
1775 р.
- Підступний напад московських військ на Запорозьку Січ і зруйнування її після допомоги запорожців у російсько-турецькій війні 1768-1774 роки. Пограбування козаків, захоплення їхнього майна та виселення багатьох із них у Сибір.
- Царський маніфест “Об уничтожении Запорожской Сечи и о причислении оной к Новороссийской губернии”.
- Заслання на Соловецькі острови на 25 років останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
1780 р.
- Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралась понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек України.
1781 р.
- Знищення рештків козацького самоуправління на Лівобережжі та впровадження, починаючи з 1783 року, загальноросійської системи управління.
1783 р.
- Царський указ про прикріплення усіх селян на Лівобережжі та Слобідській Україні до того місця, де вони були записані по останній ревізії, і заборону переходити на нові місця.
- Скасований козацький військовий устрій. Колишні козацькі полки перетворені на кінні полки російської армії з 6-річним терміном служби.
- Царський маніфест про приєднання до Російської імперії Кримського ханства.
1786 р.
- Наказ київського митрополита про читання в усіх церквах молитви та правлення служби російською мовою.
1789 р.
- У Петербурзі видано “Порівняльний словник усіх мов”, де українська мова значиться як російська, що спотворена польською.
1793 р.
- Придушення російськими військами повстання в селі Турбаї проти поміщиків Базилевських і жорстока розправа з селянами.
Ми назвали лише 20 кроків цариці на управлінських шляхах до знищення всього українського, та так, щоб в історичній пам’яті і сліду не залишилось.
Тож хіба за це пам’ятники ставлять? Досить того, що сьогодні стоїть на Сенатській площі в Петербурзі, споруджений 1782 року за наказом Катерини ІІ. На постаменті його написано двома мовами – російською і латинською: “Петру Первому – Екатерина Вторая”.
Хоча Катерина ІІ була не останньою, що відзначилась нищенням українства, однак вона ЗАВЕРШИЛА процес, розпочатий Петром І. Саме про це й писав з болем і гнівом Т.Шевченко в поемі “Сон”:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися: а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко, тяжко мені стало
Так, мов я читаю
Історію України.