|
|
| Чудотворная икона Богородицы из села Гошев |
Опіка Пречистої Діви Марії відчувається над нашим народом упродовж багатьох віків. Коли інші народи величають Її царицею, королевою, володаркою, панею, наш народ, переконаний багатьма Її чудами, називає Її своєю Матір’ю.
Цю традицію започатковано ще у княжі часи, коли Ярослав Мудрий у 1037 р. віддав свій народ під опіку Богородиці – Матері України. Він збудував на Її честь першу Богородичну церкву – Благовіщенську, і з того часу храми, присвячені Матері Божій, появилися по всій державі.
Разом з храмами великого поширення набули ікони із зображенням Пречистої Діви Марії. Саме образ Богородиці, Яка тримає на руках Божого Сина, став улюбленою темою іконопису. Чому ж люди поклоняються іконам? Чи не є вони знаряддям ідолопоклонства? Якщо ні, то що робить шматок полотна чи дерева, покритий фарбами, незбагненним чинником нашого існування? Відповідь одна. Ми служимо тому духові, який надихає і преображає те дерево чи полотно, котрі стають живими, одухотвореними, можуть плакати, торжествувати, відновлюватися і сяяти знову у неземній величі і красі.
Подібні таїнства перевтілення відбуваються тоді, коли наша душа прагне вже тут, на землі, хоч трохи наблизитися до Духа Небесного. І саме тоді Святий Дух, сходячи на ікону, перетворює її на живу святиню.
У такій органічній єдності нашого земного начала і Бога відбувається таїнство народження ікони як духовної одиниці. Немає нашого духовного служіння – немає Богонатхненної ікони. Лише в щиросердечній єдності людського і Божого ми бачимо причину того, чому ікона сяє усіма даними з неба доброчестями. Звідси стає зрозумілим, чому так багато ікон стали Чудотворними. Їх дуже багато, та назвемо найвідоміші – Вишгородська, Белзька, Почаївська, Зарваницька, Теребовлянська, Волинська, Учнівська, Крехівська, Самбірська та інші.
Величаючи чудотворні ікони, український народ плекає сердечну побожність до своєї Заступниці і Покровительки. Небесна Мати завжди приходить на допомогу. Її поміч, Її Покров над нами.
Чимало чудотворних ікон на Галичині. Звичайно, не всі вони збереглися до наших днів – одні були вивезені за межі України, інші знищені у часи розгулу атеїзму.
Сподіваємося, що розповіді про Чудотворні ікони Прикарпаття викличуть не лише більшу прихильність і віру до Пресвятої Богородиці, але й повагу до минулого.
Владичиця Ясної Гори
Походження Чудотворної ікони Гошівської Божої Матері пов’язується з родиною Гошовських. За одним із переказів, у 1735 р. в маєтку заможного шляхтича Миколи Гошовського, який проживав недалеко Перемишля, появилася копія Чудотворної ікони Божої Матері з монастиря м. Белза. Кожної суботи Гошовський засвічував перед нею лампадку і всією сім’єю вони молились. Через деякий час ікона виявила свою чудодійну силу – вона засяяла чудесним світлом. Як занотовано в монастирській хроніці, одного дня дружина Гошовського з гостею, дідичкою з Білої, побачила незвичну ясність на стіні, яку прикрашала ікона. А коли вона зникла, у Божої Матері потекли сльози.
Господар після цього побоявся тримати ікону в домі, тому віддав її до собору с. Дунаєва, а пізніше подарував монастирю і став його фундатором, віддаючи частину свого майна на розбудову чернечої обителі. На честь жертводавця монастир було названо Гошівським.
За іншим переказом, згадуваний шляхтич начебто давно хотів мати в себе вдома образ Богородиці. Його бажання здійснилося в такий спосіб. Одного разу, перелякавшись козацького заворушення, в домі Гошовських переховувались три доньки якогось пана Андрія Шугая. Коли козаки відійшли, панянки повернулися додому, але забули в Гошовських скриню з одягом, серед якого і був полотняний образ Пречистої Діви, згорнутий у трубку.
Дім господарів наповнила радість знахідки. Але з часом Шугай зажадав повернення ікони, якою дуже дорожив. За його розповідями, вона чудом врятувалася разом з єдиною стіною, де висіла в охопленому полум’ям будинку. І все ж Гошовським, які не хотіли розлучатися з образом, вдалося переконати дідича залишити його. Відтепер, вражені почутим, вони ще з більшою шаною почали ставитись до ікони.
З часом незвичайні події, що відбувалися з іконою, примусили господаря звернутися за порадою до польських ксьондзів. Ті забрали образ до костелу, але повісили його не перед престолом, де вже були дві Чудотворні ікони, а в захристії. Більше року він перебував не на видному місці.
Відчуваючи несправедливість, Гошовський шукає належне місце для знаходження ікони. Ним і стала греко-католицька церква в Гошеві.
З 5 серпня 1737 р. Чудотворний образ зайняв своє почесне місце в монастирській церкві оо. Василіян. З того часу гора почала називатися Ясною, а ікона стала іменуватися Гошівською Богоматір’ю. Відтоді й почалися чудодійні ласки цієї ікони, які занотовувались у записах монастиря.
“Монастирський літопис” наводить і підтверджує сотні чудес, які записані з давніших часів за порядковими числами. Тільки від 1737 р. до кінця XVIII ст. їх було 117.
Записав їх з архіву відомий письменник Осип Назарук на початку 1937 р. А в період 1936-1939 рр., як подає м. Дирда у довіднику “Ясна Гора в Гошеві”, оздоровилось понад 100 осіб, які молились до Чудотворної ікони Божої Матері.
З часів Другої світової війни про ікону Богородиці зберігся такий факт. Після сильного обстрілу Червоною армією німецького гарнізону, який розміщувався на горі, загорілася церква, інші монастирські будівлі, але стіна, де висіла ікона Богоматері, збереглась, і ченці, які просили у Неї заступництва, зосталися живими.
На жаль, подальша доля Чудотворної ікони невідома. Вона пропала десь у 1946 р. Версій, як це могло статись, - декілька. Одні вважають, що людей, які зберігали її, вивезли в Сибір, а ікону забрали енкаведисти, інші – що причиною пропажі могло бути золото (2,5 кг) окладу. Ікона оцінювалась у 500 тисяч доларів. Ще інші вважають, що вона може бути десь на Заході в одній із приватних колекцій.
Відродження чернечої обителі Гошівської Гори, закритої 1950 р., розпочалось у 1987 р. Коли монастирську церкву ремонтували, в Римі український художник-іконописець отець Ювеналій Мокрицький декілька літ відтворював копію Владичиці Ясної Гори. Освятив ікону Папа Римський Іван Павло ІІ.
12 липня 2001 року несподівано віднайшлася ще одна копія Гошівської Чудотворної ікони, в її первозданному вигляді. Художники-реставратори датують її приблизно сторічною. Ікона тривалий час зберігалася в Івано-Франківську. А попала вона сюди після останнього Богослужіння в Гошеві, на якому монахи роздали людям різні церковні речі, щоб ті їх оберігали.
Весь цей час ікона не була на видному місці, а знаходилась у сховку, в шафі. Але з Божої волі, коли у нас настали безпечні часи, вона повернулася до монастиря.
Зберігаючи традицію, люди, які приходять у Гошів, змовляють давню молитву, що збереглася від часу появи Чудотворної ікони:
“Пречиста Діво Маріє! Ти вибрала Собі Ясну Гору на престіл, що з нього розливаєш струї благодаті на всю Україну. І я сподобався цієї благодаті, що міг стати перед Твоєю святою іконою. З цілого серця дякую Тобі, моя найдорожча Мати, за це добродійство і прошу, і молю: не випускай мене через ціле моє життя з Твоєї святої опіки, благослови мою родину, благослови моє домівство, благослови моє село, благослови всіх, що до Твого святого Престолу приходять, благослови й всю Україну, щоби всі Тебе пізнали, і цілим жаром серця полюбили, і славили по всі віки. Амінь”.
Поручення себе Пресвятій Богородиці
Мати Божа, Непорочна Маріє!
Поручаю Тобі тіло і душу мою, всі молитви і вчинки, радості і терпіння, і все, чим я є і що маю.
Радо поручаюся Тобі в неволю любові.
Залишаю Тобі повну свободу послугуватися мною для спасіння людей і для помочі святій Церкві, котрої Ти є Матір’ю.
Відтепер хочу все робити разом з Тобою, через Тебе і для Тебе.
Знаю, що власними силами я нічого не доконаю.
Ти одна можеш все, що є волею Твого Сина, і завжди перемагаєш.
Отже, вчини, Пресвята Богородице і опікунко вірних, щоб моя родина, село і вся Батьківщина – Україна були правдивим Царством Твого Сина і Твоїм.
Амінь.
Знайдена у водах Дністра
Обставини появи цієї ікони в околиці Галича були такими. Восени 1621 р. гетьман польського війська Мартин Казановський, переслідуючи загін татар, зупинився на березі Дністра. Під час переправи через ріку воїни помітили, як течія несе дерев’яну таблицю (за іншими даними – згорток). Вийнявши її з води, люди побачили ікону Богоматері з Ісусом. Вбачаючи в цьому Боже Провидіння, військо помолилося перед образом за близьку перемогу. І справді, незабаром татар було виявлено і розбито.
Повернувшись додому, Мартин Казановський помістив ікону у своїй замковій каплиці. На той час Казановські, що мешкали в Більшівцях, добилися королівського привілею про надання цьому поселенню статусу містечка (1590 рік). Через це вони збудували тут міцний дерев’яний замок.
За порадою Зигмунда Гдавського, Казановський запросив до Більшівців монахів цього ордену. Сталося це приблизно у 1622-1624 рр. Тоді ж у містечку було збудовано з дерева величний костел Успення Богородиці. При великому зібранні віруючих знайдену у Дністрі ікону Богородиці 20 березня 1624 р. було урочисто перенесено із замкової каплиці до нового храму.
З того часу багато людей поспішало до Більшівців, щоб віддатися під опіку Небесній Заступниці.
Чисельні напади татар у другій половині XVII ст., пожежі і руйнування змушували кармелітів постійно переховувати святиню. Знята з вівтаря, ікона помандрувала краєм, шукаючи безпечнішого місця. Та з часом вона усе ж повернулась у Більшівці.
На честь повернення ікони новий власник містечка Ян Галецький у 1718 р. почав будувати костел. Закінчувала будівництво його вдова Елеонора. Правда, після її від’їзду монастир поступово занепадає.
Його відродження знову пов’язане з іконою Богоматері. Історики пишуть, що не було такої хвороби, від якої б не звільняв людину образ. Траплялися випадки, коли Богородиця зцілювала віруючого від залежності диявола і навіть мертвим повертала життя. Нанизані на окутті ікони прикраси – воти – засвідчують, скільком християнам вона допомогла.
Чудодійна сила ікони не могла залишитися поза увагою церковної влади. 12 травня 1769 р. Папа Римський Климент XIII видав привілей на її коронування. Однак тільки через вісім років після відбудови костелу відбулася коронація ікони Більшівцівської Богородиці. Тоді храм набув такого зовнішнього вигляду, яким ми бачимо його тепер.
Посвячення костелу здійснив Львівський архієпископ Кристіан Цешковський 15 серпня 1777 р., а через три дні на голови Господнього Дитятка і Богородиці були вкладені золоті корони. На це величаве свято з’їхалися не тільки прелати чину кармелітів, але й величезна кількість духовенства обох обрядів та віруючих з різних околиць Галичини.
Прибраний у коштовності образ Богородиці несли у процесії до храму монахи, а золочені корони – світські особи: жалиборський дідич Онуфрій Кунашівський і крилоський намісник Роман Шумлянський.
(Далі буде)