|
|
| Великий князь Киевский Юрий Долгорукий |
Депутати Московської міської Думи поставили питання українським можновладцям та Президенту Росії про необхідність повернути до білокам’яної прах її засновника князя Юрія Долгорукого. Рішення мотивоване чутками про те, що останки Долгорукого зберігаються у звичайній фанерній скрині в одному з київських наукових інститутів.
Що ж насправді криється за цією історією з прахом Долгорукого?
Влітку 1989 року українські археологи під час масштабних розкопок на території Києво-Печерської лаври, навколо старовинної церкви Спаса на Берестові, знайшли 78 поховань XII - XIII століть. Три з них являли собою кам’яні гробниці. Один із цих кам’яних саркофагів привернув особливу увагу науковців. Він був виготовлений з рожевого овруцького кварциту, в таких ховали тільки вельмишановних і заможних русичів. Вода, яка просочилася у саркофаг, пошкодила кістяк – він розпався. Не збереглися ані череп, ані деякі кістки верхньої частини. Але залишилися великі довгі руки, які й наштовхнули на припущення, що залишки похованого чоловіка є прахом Юрія Долгорукого. Того самого, який, за літописом 1157 року, «преставися Киеве Гюрги Володимировичь, князь Киевьський, месяца мая, в 15, въ среду наночь, а заутра в четвергъ положиша у манастири святаго Спаса».
Проведена експертиза не підтвердила князівського походження померлого, хоча, на перший погляд, така ідентифікація мала підстави – деякі прикмети співпадають. Але є чимало аргументів проти цієї версії. Низький зріст небіжчика не відповідає відомим описам Юрія Долгорукого – князь був росту немалого, товстий, а ця людина невелика, десь 157 сантиметрів росту, з мало розвиненою мускулатурою. Не знайдено в кістках залишків і твердих металів як основної ознаки отруєння. Хоча історія наполягає - Долгорукого отруїли конкуренти за тим же сценарієм, що і князя Ростислава в Тьмутаракані.
17 років тому останки поклали «в довгий ящик» - до кращих часів. І зараз антропологічний матеріал із саркофага знаходиться в коробці Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАНУ, у приміщенні відділу археології Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Але поголос таки пішов, що знайшли останки великого князя.
Відомо, що саме за часів Долгорукого Москва вперше згадується як невеличке поселення на берегах однойменної річки. Тому й народилася легенда, що засновник граду - сам син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий, князь Київський. З часом Москва стала «спадкоємницею» Київської Русі, забрала назву руську, спадщину князів разом з шапкою Мономаха... У світлі цієї історії варто нагадати, що прах Долгорукого давно не дає спокою Московії. До 800-річчя Москви, у 1947 році, поставили надгробок у центрі храму Спаса на Берестові у Києві. Надпис на дверях собору зробили: «В цій церкві поховано у 1157 році сина Володимира Мономаха, Київського князя Юрія Долгорукого, засновника Москви». Надгробок є, а праху нема.
То не дуже й дивним виглядає, що московські діячі від політики поспішають „закрити” це питання у „потрібному” їм ракурсі. Але ж поспішні висновки іноді найчастіше виглядають досить авантюрно. Тому директор Інституту, де зберігаються сановні рештки, академік Петро Толочко наполягає, що треба перш за все розібратися, «що хотів повідомити давньоруський літописець: „погребен в монастирі» чи «у монастиря»? За статусом, останнім притулком князеві мав бути притвор храму, найпочесніше місце. А знайдене поховання було розташоване за три з половиною метри від церкви. Жодних атрибутів влади чи зброї при ньому не було. Хоча не виключено, що саркофаг руйнував не лише час, але й грабіжники...
Як пояснює П. Толочко, залишається як мінімум ще один метод, який би допоміг розкрити секрет - експертиза ДНК. Але для її проведення потрібні останки когось із Рюриковичів - Івана Грозного, наприклад. Звичайно, серед живих ще є нащадки династії. Але, як твердять генетики, цей процес дуже складний і, на жаль, не гарантує стовідсоткового результату. Якщо, як відзначає П. Толочко, не займатися містифікацією. В будь-якому випадку, належність згаданого поховання до князівських лишається надто гіпотетичною. То чи варто так поспішати?