|
|
| «Диссиденты» |
Художника Володимира Євтушевського знаю дуже давно. Упродовж не одного десятиліття відвідую його виставки, майстерню, але писати про нього якось не доводилось, тепер роблю це, зважаючи на здобутки, зокрема в козацтві. Доля у митця - складна й нелегка. Та чи буває вона іншою, більш фортунною у по-справжньому творчих людей?! Та попри тілесні й душевні травми, що їх довелося зазнати, не впадав у відчай, не зупиняючись, продовжував свою ходу до сходження. І визнання прийшло, і почуває себе щасливим.
Володимир усамітнюється лише тоді, коли малює, коли натхнення осіняє його наскрізь. А у вільний час не замикається в собі відлюдькувато, як часом буває в художників, не здатних нормально спілкуватися, котрі не вміють чи не хочуть шукати шляхів до людей. А він – сміливий і доброзичливий, скромний, але не сором’язливий. І до будь-кого із сильних світу цього може пробитися, переконати у своїй правоті й попросити те, що йому необхідно. Рідко хто не йде йому назустріч.
Пан Євтушевський – широкознаний у столиці: як національний художник і громадський діяч. Уже багато років він – киянин, хоча його родовід із Дніпропетровщини. Народився у грізний 1941-й, рік початку Великої Вітчизняної війни, в Дніпродзержинську, зросійщеному місті. Та Володя ніколи від українського коріння не відривався, не переходив на чужу мову на догоду іншим. Упродовж життя й подосі спілкується виключно рідною, прихильний серцем до нашої багатющої культури й себе присвятив її розвою.
Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури в Києві, став членом Національної спілки художників України. Брав участь у понад сотні міжнародних і вітчизняних виставках, мав близько 30 персональних.
Йому з дитинства, юності було тісно в рамках одного жанру: береться за все, що миле душі, – живопис і графіку, мозаїку і темперний стінний розпис, вітражі і різьблення по дереву, гобелени і карбування… Так розвинувся універсальний талант. Стос власних гобеленів дотепер зберігає під ліжком – не все продалося. Дворовий дитячий майданчик з різьбою по дереву й нині приваблює малечу. Мозаїка, декоративний розпис будинків, зроблені Євтушевським, привертають увагу дорослих.
Отож після академії його, молодого “майстра на всі руки”, столиця залюбки прийняла. Він тривалий час трудиться художником на Київському комбінаті монументального декоративного мистецтва. Працював одержимо багато: з одного боку, охоплений спрагою до розмаїтої творчості, з другого, - потребою заробітку. Бо мав уже сім’ю, маленьку донечку, хоча художник і достаток – рідко сумісні речі. Звісно, одиниці, та й часто не з кращих митців, мають пристойні гроші.
Велика фізична й душевна напруга призвели до травм, погіршили здоров’я. Тому змушений був обмежити свою творчу палітру живописом і графікою. Й тут працює дуже плідно, багатогранно. Зрозуміло, як і в кожного художника, є в нього і пейзажі – хто ж із них не буває на пленерах?! Є сюжетні картини, позначені авторськими почуттями, фантазією, символікою, абстрактним віянням. Однак найбільше його вподобання – Людина. І не тільки як найважливіше Боже творіння, а наш Достойник-Українець.
|
|
| «Казак Черноус» |
Як кожний самосвідомий митець, він шукав свій творчий почерк, власний художній стиль. У роботах бачимо здебільшого національні кольори: жовто-блакитні й червоно-малиново-чорні. Картини, наче павутинками, помережані білими, злегка хвилястими лініями, що не рвуть зображення, гармонії, не псують сприйняття. А дають можливість художникові використовувати різні плани, форми, композиції, поглиблювати зміст, відстежувати нам зв’язок між минулим, сучасним, майбутнім.
Пан Володимир цікавиться і знає українську історію, культуру, традиції народу, національних героїв минулих часів і сучасності. Він створив цілу галерею українських видатних діячів: портрети Тараса Шевченка, зокрема, в нього є своя Шевченкіана, композиторів Георгія Майбороди і Платона Майбороди, співаків Анатолія Солов’яненка і Назарія Яремчука, поетів Василя Симоненка і Василя Забаштанського, художників Миколи Бідняка і Миколи Стратілата, славного музейника Михайла Сікорського, керівника легендарного хору “Гомін” Леопольда Ященка, незрячого кобзаря Павла Супруна…
Політика й політики теж не поза увагою В. Євтушевського. Подружжю трагічної долі політв’язнів Катерині Зарицькій і Михайлові Сороці присвятив своє полотно. А також вірному синові України Степанові Бандері, провідникові УПА Василеві Куку, патріотові Олексі Гірнику та його синові, народному депутатові Євгену. Є і портрети Президента Віктора Ющенка та лідерки БЮТ Юлії Тимошенко. На масштабній картині “Дисиденти” бачимо аж 30 образів борців за волю України: Б. Антоненка-Давидовича, І. Світличного, І. Дзюби, М. Руденка, В. Стуса, Л. Лук’яненка, В. Чорновола, Михайла і Богдана Горинів…
Не забуває про родичів, друзів, майже всіх їх перемалював: народного лікаря Євгена Товстуху, унікального майстра мініатюри Миколи Сядристого.., доньку й онучку, успіхами останньої дуже пишається. Особливо зворушує портрет матері Катерини Іванівни, до якої у сина велика любов і вдячність. Серед жіночих образів слід назвати українську меценатку Ганну Гулевичівну та символічний образ України – “А на сих рушниках Україна моя”. На тлі орнаментів усіх регіонів зображена українка. Уславлює автор пращурів у картині “Чумацький меридіан”, проймається оптимізмом і вірою в майбутнє України у триптиху “Відродження”.
|
|
| «Кобзарь» |
Захоплення свого часу українським язичництвом знайшло відображення в образах Ора, Даждьбога, Леля. Від язичницької давньої Праматері до образу Христової Матері звертається художник. Один з важливих своїх творів назвав “Мій Бог”. Він високо сидить у духовному ореолі, а перед ним стоїть, схиливши голову, маленький і голий автор картини – мов пилинка, краплинка, атом - перед Силою Всевишнього. І тільки перед Ним стоїть уклінно. У Володі розвинене почуття власної гідності, він не плазує перед можновладцями. Може “заломити” їм баснословну ціну за картину, в той час як бідняку продати роботу за безцінь або й подарувати.
До козацької тематики Євтушевський звертається все життя. Закарбував у фарбах фундатора Січі Дмитра Байду – Вишневецького, легендарних Петра Конашевича-Сагайдачного, Гонту і Мамая, “Козака на коні”, “Козака Чорноуса”, інших, а також достойних дослідників козацтва Дмитра Яворницького й Олену Апанович. До фестивалю козацьких фільмів створив кіноплакат “Пропала грамота” - до однойменної стрічки, де грав Іван Миколайчук.
Нещодавно Володя закінчив портрет Миколи Гоголя у вишиванці. До речі, одягнув письменника у свою старовинну сорочку, яку його мама ще вишивала батькові, а тепер вишиванка перейшла у спадок синові. Плани на майбутнє у нього завжди є: вистачило б життя для реалізації їх, як каже живописець.
Вважає для себе обов’язковою і громадську роботу. Крім уже згадуваної в “Козацтві Запорозькому”, В.Євтушевський є членом редколегії газети “Хата” і членом Благодійного фонду “Українська хата”. Бути гідним Українцем і Національним митцем для художника найголовніше…