|
|
|
|
Одна з важливих функцій національного одягу - оберегова (магічна, талісманна). Не вміючи пояснити явища навколишнього світу, людина часто наділяла окремі елементи свого побуту, в тому числі одяг, певними обереговими властивостями. Для прикладу можна назвати головні убори. Наші предки усвідомлювали, що саме «головою» вони розуміють навколишній світ та впливають на нього. Тому за допомогою головних уборів прагнули захистити себе від уроків та інших чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків.
Колір стрічок мав певне значення: білий символізував чистоту, голубий - небо, зелений - весну, молодість, червоний - радість, щастя тощо.
Вінок для української дівчини був символом дівочої честі, дівоцтва, він захищав її від «лихого ока», від «нечистої сили». Влітку вінок плели з живих квітів: волошок, маків, ромашок, чорнобривців. Весільний вінок виготовляли з рути-м’яти, барвінку, калини. Вінок є також символом тривалого кохання.
Заміжня жінка у давнину носила очіпок (кораблик, чепець). Це своєрідна шапочка, часто з розрізом ззаду, яку зашнуровують, стягуючи сховане під нею волосся. Очіпок міг бути утеплений, часом його прикрашали вишивкою. Залежно від достатків, очіпки шили з бавовни, шовку, оксамиту і навіть дорогої парчі. За кольором ці головні убори були сині, зелені, червоні, у старих бабусь - чорні.
Очіпок також виконував магічну функцію: одягнений на весіллі, він для молодої був символом щастя і численності сім’ї.