(Продовження. Початок у № 11-12)
Мати Божа з Княжої гори
Село Крилос славиться не тільки своєю величною історією, що сягає корінням у сиву давнину, але й великою духовністю. Адже саме тут знаходився центр Галицької держави - м. Галич, яке не тільки було столицею, а й місцем паломництва тисяч вірних з куточків галицької землі.
|
|
| Чудотворная икона Богородицы из села Крылос |
А вабила їх сюди своїм неповторним світлом Чудотворна ікона Матері Божої, яка знаходилась у кафедральному Успенському соборі, збудованому в часи правління Ярослава Осмомисла.
Як передають перекази, галицькі князі отримали цей образ з Царгорода, з яким підтримували тісні культурні та дипломатичні звязки. Коли Успенський собор був зруйнований у часи монголо-татарської навали, ікона дивом уціліла. Деякий час її переховували у себе отці Василіяни, спочатку в Галичі, а потім у Львові. З часом слід цієї ікони губиться. Проте у XVІІІ ст. Божа Матір знову повернулася на галицькі терени.
Вперше нову ікону Богородиці побачили селяни с. Сокіл у лісі, де колись стояв монастир. Після зяви на дубі було вирішено забрати її до церкви, а на тому місці побудувати капличку.
Однак ікона зникла з церкви і знову появилася в лісі. Згодом було зроблено ще кілька спроб занести її до найближчих церков, та всі вони виявилися марними. Яким чином ікона зникала з церков і появлялась у лісі - ніхто не знає.
Вістка про це диво швидко розійшлася галицьким краєм. Та всі розуміли, що ліс - не місце для ікони. І ось одного серпневого дня, у день Успіння Пресвятої Богородиці, коли на Крилоську гору прибуло кілька тисяч прочан, вони, разом із священиками, з великими почестями принесли ікону Божої Матері і поставили у вівтарі над престолом. У своїх щирих молитвах люди почали благати Царицю Неба залишатися тут і з цієї гори роздавати ласки по всій Галичині. Богородиця, вислухавши молитви, залишилася і більше з церкви не зникала.
Церковний інвентар крилоської парафіяльної церкви, підписаний Митрополитом Андреєм Шептицьким 21 червня 1906 року, засвідчує наявність у храмі Чудотворної ікони пречистої Діви Марії (так названо цей образ у тому документі).
Під час Першої світової війни Успенська церква, збудована у XVІ ст., зазнала руйнувань від гарматних обстрілів, сліди яких і досі видно на її фасаді. Тоді згоріли дах, іконостас та церковний інвентар, але Чудотворна ікона залишилася неушкодженою.
У 1927-1928 рр. художник А. Монастирський розписав новий іконостас, а згадувану ікону помістили на освяченому місці у вівтарі. Там вона знаходилася і в період Другої світової війни. Увесь цей час тисячі прочан приходили до неї.
Прощі до Чудотворної ікони на Крилоській горі припинилися на початку 60-х років XX ст., коли церковне приміщення було перетворене на філіал Івано-Франківського краєзнавчого музею. Однак ікона витримала і перипетії радянського часу. Тоді вона знаходилася на хорах, серед уламків церковних речей, які музеєві виявилися непотрібними. Наприкінці 80-х років ікону віднайшли крилошани, які відреставрували її і помістили на те саме місце, де вона перебувала до війни.
Зараз парох с. Крилос і церковна громада прагнуть відродити прадавні відпусти на Крилоську гору і поклоніння Чудотворній іконі Божої Матері з Ісусом, щоб перепросити Діву Марію за ті роки забуття і подякувати за всі ласки, чуда та оздоровлення, які Вона зсилає на всіх, хто звертається до Неї. Бо саме тут галичани, котрі несуть сюди свої смутки і горе, отримують очищення душ.
В останні роки, окрім величних відправ на свято Успення Пресвятої Богородиці, популярними до Крилоса стали прощі, які організовує Молодіжна комісія Івано-Франківської Єпархії УГКЦ, та прощі Вервиці за підтримки голови місійного згромадження св.св. Кирила і Мефодія Йозефа-Марії де Вольф з Німеччини.
Чуда обновленої ікони (Лучинці)
У 1860 році у с. Лучинці на Рогатинщині, в хаті однієї бідної селянської сімї Миколи та Ганни Кугнатів сталося диво. Там у незвичайний спосіб обновилася проста картинна копія Чудотворного образу Матері Божої Почаївської. І хоча пізніше такі факти мали місце в інших регіонах Галичини, обновлення образу в Лучинцях стало особливим. Справа в тому, що ця лучинецька копія ніби перейняла силу Почаївської ікони.
|
|
| Чудотворная икона Богородицы из села Лучинцы |
Після того, як у Лучинцях відбулося обновлення образа, тодішній парох села о. Антін Величковський підтвердив цей факт і урочисто, в супроводі багатьох людей, переніс уже обновлений образ до старої деревяної церкви св. Миколая.
Розголос про цю подію швидко облетів Опілля і долинув до столиці Галичини. Цим фактом зацікавилися у Львові. Можливо, не випадково саме цю ікону у 1906 р. взяли з собою прочани у Святу Землю. До речі, цю прощу очолював Галицький Митрополит Андрей Шептицький. З його благословення лучинецьку святиню було виставлено перед Гробом Господнім і біля неї відправлено Молебень до Богородиці. Це надало іконі ще більшої Божої сили.
Того ж року Папа Римський Пій ІX уділив обновленій іконі своє окреме благословення з наданням Лучинцям повного відпусту у свята Співстраждання, Успення і Покрови Пресвятої Богородиці.
Коли у Лучинцях було розпочато будівництво нової церкви, ікону перенесли для починання у місцеву каплицю. Там Божа Мати явила мешканцям села нове чудо.
Під час Першої світової війни біля самої каплиці вибухнув гарматний снаряд. Це дуже пошкодило будову, але частина стіни та поміщена на ній копія образу Почаївської Богородиці залишились неушкодженими!
З часом (за пароха о. Йосифа Яворського) цю ікону було перенесено до нової церкви. На жаль, невдовзі і цій святині судилася доля каплички. У 1915 р. у храм влучило пять снарядів, що призвело до значних руйнувань. Та ікона знову вціліла, незважаючи на те, що вогнем і вибухами було знищено усе церковне майно. У той же час вражені Божою всемогутністю селяни стали свідками ще одного чуда: вісім осколків влучили у кивот, але жоден з них не зачепив Найсвятіших Тайн! Лише один осколок прошив Святе Євангеліє, яке й досі має на собі цю “рану” війни.
Після воєнного лихоліття, обнадієні Божою присутністю й опікою Пречистої, жителі Лучинців взялися за відбудову. А слава про їхню Чудотворну ікону все більше поширювалась галицькими землями.
Цікаво, що на місці тієї старої хати, де образ чудесно обновився, господар Петро Ружило власним коштом побудував каплицю, в якій часто відбувались Богослужіння.
Починаючи з 20-х років аж до початку Другої світової війни прощі до Лучинців були особливо велелюдними. Від пяти до восьми тисяч людей складали свої молитви до стіп Богородиці, випрошуючи у Неї допомоги і заступництва.
Ще одне чудо, яке також має певне відношення до ікони, - таємниця лучинецьких дзвонів. Щоб вони не потрапили у руки ворогів, дяк-регент Якимович заховав дзвони так надійно, що їх не могли знайти ані німці, ані більшовики. Правда, не знали про сховок і вірні села. І тільки в роки незалежності, завдяки молитвам до Богородиці, їх було віднайдено, коли споруджували фундамент під нову дзвіницю. Це ще більше посилило віру людей.
З 1997 р. у Лучинцях, після кількадесятирічної перерви, було відновлено прощу до Чудотворного образа. До речі, історію обновленої ікони детально описав свого часу о. Стефан Яворський на маргінесах Біблії, яку у роки війни зачепив осколок снаряду.
Отож нехай і далі шириться слава про ікону на Галицькій землі, а Пресвята Богородиця візьме під опіку всіх людей.