|
|
| Национальный заповедник «София Киевская» |
В “Українському Домі” зібралася серцевина нашої справжньої національної еліти: знані представники єпископату, духовенства, віруючі Української православної церкви Київського патріархату, вчені й письменники, народні депутати, політики, журналісти… І звучали молитва “Отче наш”, Гімн України, як годиться. Відкривав і вів форум доктор богословя професор Дмитро Степовик.
Радник Президента України Олександр Саган оголосив привітання Віктора Ющенка, який підкреслив, що в нашому суспільстві Церква завжди має велику повагу. І висловив упевненість, що спільними зусиллями ми здолаємо проблеми українського православя.
Слухати форумні виступи кращих із кращих синів України, народу було надзвичайно цікаво, повчально, корисно. Архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій переконливо доводив необхідність і важливість Єдиної Помісної Церкви для існування Незалежної Держави яскравими історичними фактами.
Митрополит Львівський і Сокальський Андрій теж акцентував увагу присутніх на споконвічній підтримці церкви державою, усім суспільством. Але в Україні певні сили бажають розколу як всередині церкви, так і в державі. Тому потрібні титанічні обєднавчі зусилля.
Митрополит Рівненський і Острозький нагадав, що всі Вселенські Собори в минулому скликалися не церковними діячами, а імператорами. А за часів козаччини гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, коли в Україні після Берестейської унії не залишилося жодного православного владики, умовив Єрусалимського патріарха висвятити для Київської церкви єпископів. Щоб зберегти у нас православя.
Скільки мудрого і правдивого почули присутні з уст голови “Просвіти” Павла Мовчана, патріарха української поезії і громадського діяча Івана Драча, віце-адмірала Збройних сил України Бориса Кожина, народних депутатів Петра Ющенка і Антона Ружинського, видатного вченого Ігоря Юхновського, голови товариства Андрія Первозванного Олександра Гудими, голови Республіканської християнської партії Миколи Поровського, голови прес-служби УПЦ КП архімандрита Євстратія.
Разом із доповідачами ми пригадали, як розпочалася новітня історія українського православя в 1990 році, коли УПЦ уперше очолив Патріарх Мстислав. Затим, 1992-го, УАПЦ і частина православя під проводом митрополита Філарета створили УПЦ Київського патріархату. Тоді був найсприятливіший щасливий час для обєднання усього в нас православя. А значить - і для обєднання молодої нашої держави. Але так не сталося: недруги не дрімали, поки ми були в ейфорії від проголошення Незалежності.
Ота втрата стала жахливою: втратою міцності Української церкви і, отже, втратою єдності українського суспільства. Певні політики руками промосковського духовенства подосі перешкоджають обєднанню. Бо їм вигідно розділяти та владарювати. А немало хто із них мріє і про відродження Російської імперії, із втягненням до неї України.
Однак, незважаючи на значні ворожі перепони, незалежна УПЦ КП утворилась, сформувалась, існує і постійно розвивається, - неодноразово підкреслювали учасники форуму. Цей факт уже визнають не лише в Україні, а й у світі. Тепер історичним завданням, вважає Святійший, є утворення у нас Єдиної Помісної Церкви. А це можливо здійснити тільки за підтримки держави.
За всю історію майже кожна із православних помісних церков на планеті не утворювалася без підтримки держави, імператорів і королів, царів і князів, президентів. Бо вони передовсім зацікавлені мати свою незалежну державу. Бо єдина церква означає єдине суспільство і єдину державу. Два попередні українські президенти те розуміли, однак лише декларували церковну єдність. Тільки Віктор Ющенко почав діяти, зустрічатися з єпископатами церков, закликати їх до нормальних стосунків. Але УПЦ МП відмовляється від будь-яких контактів, переговорів, створення спільної комісії. МП приймає тільки перебіжчиків, які “покаялися” - на вигідних умовах.
Щоправда, є і в МП священики, які не згодні з промосковською політикою. Однак бояться заявляти про це відкрито, відомо чому…
Отож МП, різні перебіжчики і зрадники української справи із УАПЦ здебільшого глухі й нечулі до ідеї цілісної України.
Тому, за нинішніх обставин, щоб достукатися до сердець багатьох непросвітлених, нещодавно й була видана накладом у 50 тисяч (!) примірників історико-канонічна декларація Архієрейського Собору “Київський патріархат - Помісна Українська Православна Церква”.
У ній викладені погляди на головні причини розколу Українського православя. Видання буде перекладено і на російську - для Сходу. Книгу надішлють до всіх православних церков світу. Вона має допомогти зрозуміти ситуацію в Українському православї і довести, що УПЦ КП насправді належить до Церкви Христової, сповідує православну Апостольську віру, наслідує церковні канони.
Між тим, Святійший справедливо сказав на форумі, що МП часто не дотримується давніх канонів: вдається до великого гріха перехрещення людей і цим порушує зміст Символу Віри. І в той же час УПЦ МП називає себе “канонічною церквою”, хоча у Вселенському православї немає такого визначення, формування. І ще додамо: чи свідчать численні хресні ходи УПЦ МП, сповнені ненависті, про любов і всепрощення, злагоду й порозуміння, як заповідав нам Христос? А заклики з їхнього боку не відвідувати “розкольницькі”, “без святості”, “без благодаті” церкви Київського патріархату? Чомусь жодних подібних ганебних вчинків із боку УПЦ КП ж не бачили! Та й не тільки ми!
Із Вселенським патріархом не раз зустрічалися, розмовляли і Патріарх Філарет, і видатні політичні та громадські діячі України. Бачили, що він стоїть уже на позиції Київського патріархату, навіть вів переговори з Московським Патріархом. Хоча поки що й безнадійно. Але раніше чи пізніше визнання помісності УПЦ КП буде!
Помісність - наріжний камінь усього світового православя. У минулому Мати-церква іноді й віками не визнавала автокефалії національних церков, що згодом ставали самостійними. Так було у наших сусідів. Так є нині і в нас. Але підтримка своєї держави була і є обовязковою умовою для нормального функціонування власної церкви. Так само, як і підтримка народом.
Якщо держава наша ще не є активною в цій справі, то люди масово прозрівають: про підтримку українцями КП свідчить те, що з 1992 по 2007 роки церква ця зросла у 3,5 рази!
На форумі Святійший висловив віру в те, що й Українська держава стане на захист обєднання Української православної церкви. Так, як, приміром, нещодавнє приєднання закордонних організацій РПЦ до Московського патріархату було б неможливе без безпосередньої участі уряду і самого Президента Путіна. Нам не завадить у цьому плані повчитися в сусідів.
Форум ухвалив важливі документи. А саме: Звернення до Президента України Віктора Ющенка, де наголошено, що переважна більшість наших громадян сповідує православя. Тому становлення й розвиток Помісної Української церкви не є винятково внутрішнім церковним питанням. І без неї, церкви, не може бути справжньої незалежної Української держави… Причина розділу УПЦ - це втручання в її життя зовнішніх релігійних і політичних сил, які вороже налаштовані до української державності і бажають її ліквідації.
Зібрання проголосило й текст Листа “Його Святості Варфоломею, Архієпископу Константинополя - Нового Рима, Вселенському патріархові”. У ньому йдеться, що “помісний автокефальний статус Української церкви має тверду основу в церковних канонах (34 Апостольське правило, 17 правило ІV Вселенського Собору, 38 правило ІV Вселенського Собору, інші). Від імені мільйонів українських православних ще раз сердечно просимо Вашу Святість і Священний Синод Великої Христової Церкви Константинопольської визнати Українську Православну церкву Київського патріархату як Помісну і Автокефальну Церкву України”…
Ще одне Звернення форуму адресоване православним єпископам, духовенству і віруючим України “із закликом сприяти обєднанню Православя в Україні та утвердженню Помісної Православної Української Церкви”…
Між Київським і Московським патріархатами в Україні, а також і УАПЦ, немає відмінностей ні в сповідуванні віри, ні в догматах і канонах, ні в традиціях богослужіння. Причина розділу - зовнішня… Між православними України повинен обовязково відбуватися плідний діалог з метою подолання упередженості у ставленні один до одного. “Служімо во славу Божу і во благо України!”
…Нині йде затятий змаг за кожну людську душу, територіальний простір, земні блага. Геніальний і вічно сучасний нам Тарас Шевченко, котрого ніяким ідеологічним руйнівникам-бузинам не вдається применшити, закликає: “Обіймітеся, брати мої! Борітеся - поборете!” І нас переконує: “У своїй хаті - своя правда, і сила, і воля!” І, безперечно, своя Церква. Без неї не буде нашої великої міцної Хати, незалежної Волі й Божої правди-істини.