Люблю, просто медово смакую слова і вирази рідної мови: «удосвіта», «світанок», «напровесні», «розмай», «добридень», «гожий», «розлогий», «тендітний», «окраса», «злагода», «заздалегідь», «невдовзі», «незабаром», «потай», «подумки», «залюбки», «самотужки», «переборщити», «присусідитись», «угіддя», «збіжжя», «проміння», «насіння», «весілля», «ледь-ледь», «обабіч», «нашвидкуруч», «матінка», «серденько», «анітелень», «пестити», «голубити», «шануватись», «нівроку», «знічев’я», «донесхочу», «крадькома», «безгоміння», «любощі», «пахощі», «радощі», «неук», «нелюб», «добродій», «майбутнє», «линути», «лунати», «пильнувати», «знехтувати», «чемний», «нісенітниця», «бентежність», «бодай», «нанівець», «родичатись», «будьмо!», «оболонь», «левада», «світ за очі», «пролісок», «барвінок», «чорнобривці», «любисток», «лілея», «деревій»...
А український прізвищограй! Яка розкіш, яка фантазія, скільки поезії, гумору, тонкої спостережливості й мовної винахідливості! Майже кожне українське прізвище настояне на віках, несе в собі аромат історії, давно відшумілої, але такої славної, героїчної, рідної. Ну хіба не зачудуєшся, не засмієшся серцем, почувши: Задунай, Козак, Гайдамака, Гайдай, Могущий, Шумигора, Шумидуб, Піддубний, Підопригора, Перебийніс, Нехай, Нечай, Добридень, Гомін, Гук, Дзяк, Бринь, Свічкар, Оловар, Золотар, Сухотеплий, Сухомлин, Сухоніс, Панібудьласка, Цаберябий, Моргниоко, Убийвовк, Заплюйсвічка, Несвятипасха, Варивода, Татарець, Литвин, Луговий, Бережний, Гайовий, Гартований, Забашта, Забіла, Тур, Турелик, Турянчик, Рясний, Білостінний, Ягідка, Ясносокирський, Зіркач, Зорик, Світайло, Гуркало, Гупало, Прокапало, Напрягло, Неділька, Бадилинка, Паляничка, Орішечок, Твердохліб, Твердомед, Головня, Проскурня, Папай, Говоруха, Завірюха, Залипуха, Перехрест... Важко зупинитись. Висловлю, можливо, «крамольну» думку, що не в піснях (хоча блиск їх, глибокий ліризм і сердечність визнані всім світом), а в прізвищах у всій повноті своїй проявився геній і характер України… У прізвищах, у звертанні до гостей «Ласкаво просимо!» та ще в отому класичному анекдоті про чумака в степу, який, ненароком перекинувши казанок з кулішем, сердито вигукнув: «Бісова тіснота, ніде й повернутись!» У степу - ніде повернутись!