(Продовження. Початок у №№11-14)
|
|
| Запорожець. З акварелі французького художника Я. Норблена. I половина XIX ст. |
Надвечір дзвони січової церкви Святої Покрови знову скликали козаків на молитву. У церкві всіх зачаровував своєю майстерністю хор, який складався з хлопців-підлітків, учнів січової школи.
Після молитви козаки йшли в курені вечеряти. На вечерю їм подавали гречані галушки з часником або щербу.
Ось тепер наступав для кожного січовика час, коли можна було зайнятись улюбленою справою: хтось грав на скрипці, сопілці, бандурі або бубнах, а хтось співав пісень. Місцями здіймалася курява під ногами завзятих танцюристів.
Спливав ще якийсь час… Ближче до півночі Січ, за винятком вартових на фортечних валах та козацьких роз’їздів у степу, занурювалась у сон…
Поки запорожці сплять, розповімо хоч кількома словами про те, як харчувалися вони в походах.
Звісна справа, що тоді козацька їжа була хоч і сита, але не така різноманітна, як у Січі. Все було, як у приказці, винесеній у заголовок до цього підрозділу: «Хліб та вода - то козацька їда».
У далеких морських походах, приміром, сухарі на човнах-чайках зберігалися в бочці завдовжки три метри і діаметром більше метра. Брали козаки з собою також пшоняну кашу та борошно, розмішане на воді, яке їли, змішавши з кашею. Це була одночасно і їжа, і напій.
Суворо заборонялося брати у морський похід горілку. Коли знайдеться у поході якийсь пияка, отаман зразу ж наказував викинути його в море. Там бідолаху чекала неминуча смерть. Такими були неписані закони запорозького братства.
На козаку й рогожа пригожа
Упродовж дня ми, гості на Січі, не могли не придивлятися до одежі запорожців як повсякденної, так і святкової. І ось що відзначили: кожен елемент одежі, особливості зовнішнього вигляду козаків мали свій прототип в історії. Пригадалось те, що в різний час довелося бачити в музеях, картинних галереях.
Світлин наші пращури нам, звичайно, не залишили, але малюнки із зображенням запорожців, картини, портрети і навіть ікони дають можливість скласти уявлення про зовнішній вигляд, одяг козаків.
Один із найбільш ранніх козацьких портретів - це малюнок кінця ХVІ ст. козацького провідника Івана Підкови, страченого польською шляхтою на вимогу Туреччини. Підкову зображено з довгими вусами, з оселедцем на голові та з сережкою у вусі. Всі ці риси зовнішнього вигляду козацького ватажка присутні також на іншому малюнку - зображенні козака Гаврила Голубка.
Окрім того, зображення простих козаків дослідники знаходять на картах французького інженера Боплана, гравюрі В. Гондіуса до книжки Йоахіма Пасторія про події 1648-1651 років в Україні, на малюнках та портретах ХУІІІ ст.
У музеях України збереглися залишки одягу, який носили козаки.
|
|
| Козацький пістоль |
Головною ознакою запорозького козака був оселедець. Чому козаки носили саме таку зачіску, важко сказати.
Є відомості, що деякі князі Київської Русі також носили оселедця. Ось як описує візантійський царедворець Лев Діакон зовнішність князя Святослава під час його мирних перемовин з імператором Іоаном Цимісхієм у 971 році: «Святослав переїздив через ріку у звичайному скіфському човні і, сидячи за веслом, трудився нарівні з іншими, без ніякої різниці… Голова у нього була зовсім гола, але тільки на одній її стороні висіло пасмо волосся, що означало знатність роду…»
Отже, зовнішність запорозького козака була пов’язана з давньою традицією українського народу.
У розповіді про зовнішній вигляд запорожців не обійтися без посилання на малярські твори Іллі Рєпіна. Сам за походженням з козацького роду, він добре знав ту далеку епоху, не раз, спілкуючись із Дмитром Яворницьким, об’їздив всі місця, пов’язані з історією українського козацтва.
І кожного разу, повертаючись із поїздок, Рєпін привозив ескізи, що допомагали йому створити загальновідому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Але найкраще свідчення - це розповідь очевидця. Тому ми знову повертаємося до спогадів 116-літнього Івана Россолода, з яким веде бесіду Дмитро Яворницький. Розповідь старих людей завжди багатослівна, тож будемо терпеливими.
- Розкажіть же тепер мені, дідусю, як зодягалися запорожці.
- Зодягались запорожці добре, ходили браво і чепурно. Вони, бачите, голови брили та ще й милом намаже, щоб добре, бач, волосся росло, одну тільки чуприну (оселедець - П.М.) залишали на голові, довгу таку, з аршин, мабуть, довжини… Заправе її, замота на ліве вухо разів два або й три, та й повісе, так вона й висе аж до самого плеча… Бороди теж брили, тільки одні вуса зоставляли, і кохали їх, довгі-предовгі… Інчий візьме їх обома руками, підніме вгору та позаклада аж за вуха, а вони ще й нижче вух звисають.
Оце він як чуприну замотав, вуса розчесав, тоді вже зодягається у свою одежу. Одежа у їх була на дроту та на бавовні, на шовкових шнурках та на гудзиках, із тонкого сукна та все різних цвітів: той надіне голубе, той - зелене, той - червоне - хто якого забажа, тільки сорочки були своєї рукодії...
На голову надівали високу шапку, гостру, з смушевою околицею, у четверть ширини, з червоним або зеленим вершком у півтори чверті довжини, з срібною китицею на самому вершечку… Шапки робились більш по куреням, який курінь, така і шапка, такий і цвіт на ній… Потім уже надяга каптан, довжини до колін, червоний, з гудзиками, на шовкових шнурках. Застебне той каптан, пов’яже поясом і готов. А пояси робились або шалеві, або шовкові турської та перської рукодії, широкі та довгі - аршин з десять або й більш… Пояси були різних цвітів: зелені, червоні, голубі, коричневі. Окрім таких довгих поясів, носили запорожці і коротенькі, зроблені з кожі… На них ззаду навішувались китиці, а спереду гаплички, пряжечки, ремінчики для пістолів, для люльки, кінжалів та шаблі. Шаблі носились низько: як іде козак, то вона за ним так і волочеться.
От як надів запорожець червоний каптан, підперезався поясом, почепив на себе кинжал, повісив пістолі, шаблю, тоді він надіва черкеску… Черкеска уже була другого цвіта, ніж каптан: як каптан червоний, то черкеска або голуба, або синя…
Поверх черкески інколи надівалась ще керея. Це вже одіяніє зовсім довге, по самі п’яти, зроблене або з кожі, або з вовни, без рукавів, схоже на плащ…
До цієї одежі, широкої та просторої, пристали і широкі та просторі штани… Цвітів усяких, а найбільш - синього. Матні в штанах робились такі, що аж до землі доторкались… Холоші штанів носились поверх голянищ, вони прив’язувались до голянищ срібними підв’язками або шовковими шнурками з золотими або срібними китицями по краях… Під штани вже набувались чоботи сап’янові: жовті, зелені, червоні, з золотими або срібними підковками…
Така була одежа у запорожців, тільки це не повсякденна, а празникова. Дома ж вони, у будень та ще й на роботі, не дуже розкішно обряжались…»
(Далі буде)