(Закінчення. Початок у №№ 3-16)
Після цього обряду всі вони - чоловіки, жінки, парубки і дівчата - стають навколішки перед єпископом і подають йому яйце, зафарбоване у червоний або жовтий колір, із словами „Христос воскрес!”. Єпископ бере яйце, відповідає „Воістинно воскрес” і христосується з жінками та дівчатами. Таким чином протягом якихось двох годин він збирає понад 5-6 тисяч яєць, а крім того, має ще й приємність цілувати найвродливіших молодиць і дівчат, які є у церкві. Звісно, йому було б не з руки та неприємно цілувати старих жінок, але він спритно дає собі раду: коли якесь обличчя йому не подобається, він простягає для цілування руку. Так робив у Києві митрополит Могила, який є верховним над усіма єпископами.
Протягом наступного тижня на вулицю треба неодмінно виходити з певною кількістю крашанок, щоб частувати ними усіх зустрічних знайомих.
Спозаранку у світлий понеділок парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п’ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п’ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.
Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлий понеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися із своїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю. З вдячності пан частує своїх селян горілкою; задля цього наказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану. Тоді пан підступає з великим ополоником і, зачерпнувши ним горілку, п’є до найстаршого із селян. Потім передає ополоник тому, до кого пив. Так усі вони п’ють по черзі, а далі розпочинається те саме, поки бочка зовсім не спорожніє. А коли бочка порожніє ще до сутінків, пан неодмінно розпоряджається викотити ще одну. Коли ж заходить сонце, звучить сигнал розходитися; той, хто добре себе почуває, вертається додому; якщо ж не годен іти, кладеться просто серед вулиці і засинає, поки не очуняє. Хіба що жінка чи діти змилосердяться, покладуть на ноші і занесуть додому. Гидко дивитися на тих п’яниць, які не з’їли ні шматка хліба, а безперевно пили і лежать тепер у нечистотах, як ті свині. Ото дивні звичаї, що марно гублять людей; справедливим є прислів’я, яке вони залюбки повторюють: не вмієш пити горілку, пий воду.
Козацька медицина
Бачив я хворих козаків, у лихоманці, які замість уживати якихось ліків брали півзаряду гарматного пороху, змішували його навпіл з горілкою і все це випивали; а далі клалися спати, щоб вранці прокинутися зовсім здоровими. Мав я машталіра (тобто візника – ред.), який неодноразово видужував, уживаючи ліків, яких не визнають ні лікарі, ні аптекарі. Інші ж козаки брали попіл і так само змішували його з горілкою, усе це випивали і також видужували. Неодноразово бачив, як козаки, поранені стрілами, перебуваючи далеко від хірургів, замазували свої рани землею, замоченою власною слиною; це виліковувало їхні рани ніби найкращий бальзам. Отже, у цій країні, як і в багатьоїх інших, дотепна вигадка породжується самим життям.
Це мені нагадало одного козака, якого я стрів на ріці Самарі: той козак варив рибу у дерев’яному цебрику, який козаки чіпляють до сідла і напувають з нього коней. Для цього козак розпікав на вогні круглі камінці і кидав їх у відро; робив це доти, доки вода не закипала і риба не зварювалась. Спочатку воно видалось мені дуже простацьким, однак це не позбавлене здорового глузду.
Про фауну України
Надибував у Дикому Полі, біля порогів уздовж Дніпра, тварину, схожу на нашу козу, але з тонкою і гладкою шерстю. Ця тварина має два лискучо-білі роги і зветься сугак.
У тих самих краях живуть олені, лані, дикі кози, пасуться цілими отарами. Є також дикі кабани неймовірної величини і дикі коні, що бігають табунами по 50-60 голів. Ці легкі коні дуже часто нас лякали, бо здалеку ми приймали їх за татарів. Названі коні нічого не вартують у роботі, навіть ті, яких приручили ще молодими, лише м’ясо їхнє смачне, ніжніше від телячого.
Уздовж рік, на їхніх берегах, гніздиться також багато птахів, з таким великим горлом, що всередині знаходиться ніби цілий ставок,у якому зберігається жива риба, яку при потребі ті птахи поїдають. Таких самих птахів я бачив у Західній Індії. Іншими цікавими птахами є лелеки, їх тут дуже багато. Щодо буйволів та великих тварин, то їх багато на кордоні з Московією; там є також білі зайці та дикі коти.
Великим недоліком цих українських земель є брак солі. Аби цьому зарадити, її привозять з Покуття.
Про клімат
Хоча ці землі знаходяться на тій самій широті, що й Нормандія, тут суворіші та холодніші зими. Останніми роками морози були такими тривалими, суворими і сильними, що неможливо було їх витримати не тільки людям, надто тим, хто ішов з військом чи знаходився у війську, але й худобі, коням або свійським тваринам.
Ми перенесли на собі ті люті морози року 1646, коли польська армія вступила у Московські володіння, очікуючи повернення татар. Хотіли ми їм дати бій і відбити численних бранців. Мороз був таким пекучим і лютим, що ми змушені були знятись табором з обраного місця, при цьому втратили дві тисячі воїнів. Під час нашої кампанії понад тисяча коней відморозили ноги і не могли більше йти, а між ними і шість коней з кухні польного гетьмана Потоцького, який є сьогодні коронним гетьманом і каштеляном краківським. Мороз розгулявся в той час, коли ми зупинилися коло річки Мерла, що впадає у Борисфен. Єдина рада при таких морозах, звичайно, не ліки, а тепло вдягнутись,закутатись у все, що гріє і може оберегти тіло від такого лютого холоду. Щодо мене, то у возі чи в кареті завжди тримав на колінах пса, який розігрівав мені ноги.