(Закінчення. Початок у № 15-16)
|
|
| Ранок на Великдень. М. Пимоненко. 1910 рік |
Населення зустрічало радянські війська щиро й радісно. Багато людей вірили пропаганді КПЗУ, що слова гімну «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла» є правдою. З перших тижнів все стало зрозумілим для багатьох обдурених. Почались арешти інтелігенції та студентів, активістів просвіти. В лютому 1940 року потяглися ешелони в Сибір: у них арештанти - українці і сім’ї поляків. Війна, що продовжилась для нас 22 червня 1941 року, остаточно переконала народ, що окупанти ніколи не були доброзичливими до нас - українців. З відходом радянських військ відкрилась страшна картина розстрілів у тюрмах. У багатьох випадках людей перед смертю по-садистському катували. В селі Стара Сіль живцем кидали арештантів у шахти. Подібне, знаємо, зробили фашисти з молодогвардійцями Донбасу. В останні дні відходу зі Львова в НКВД розстріляли знаних в науковому світі Європи викладачів Політехніки, Університету.
Фашисти з перших днів приходу до нас продовжили справу НКВД. Почались арешти учасників іспанської війни і продовжились арешти інтелігенції, членів КПЗУ і ОУН. Що стосується членів КПЗУ, яких сталінська система смерті не встигла знищити, то цю справу завершили фашисти. Лише одиниці членів КПЗУ залишилися живими. З фашистських тюрем і таборів теж мало хто вцілів.
Народ взявся за зброю, якої залишилось на території боїв багато. Не залякало й те, що фашисти розстрілювали кожного десятого чоловіка або взагалі все село. Почався збройний опір, який перейшов у високоорганізований повстанський рух. Слова І.Франка «краще смерть, як неволя» перетворилися в сильне ідейне гасло - «Здобудеш Українську державу або загинеш в боротьбі за неї!»
Козацька відвага, козацький дух проник у свідомість більшості народу західних областей. Вир боротьби захопив у першу чергу молодих людей. Жертви були великі. Майже кожній родині війна принесла горе і втрати. Для нас це був голокост, про який спеціально замовчували і замовчують, як і про голодомор. Люди гинули в боях, фашистських таборах, а після втечі фашистів - у радянських таборах. Гинули і на фронтах у лавах радянських військ. Моє село Яксманичі, що під Перемишлем, відрядило в Червону Армію 150 чоловіків.
Біди продовжувалися ще довго після проходження фронту на Захід. З компактно етнічних українських сіл близько мільйона українців були вигнані. На збори давалося три години. Це була вже спільна робота радянських і польських керівників, а виконувалась за середньовічними правилами.
У сльозах українського народу вже давно повинні потонути їхні вороги. Нам у школі розповідали про чеське Лідіце і що це робота фашистів. У нас таких сіл сотні, і це теж робота фашистів різного походження.
Не втрачали гідності козацькі нащадки. Вони були відважні в боях, вони піднімали повстання в таборах. Завдяки їм не загинув козацький дух. Василь Порик став національним героєм Франції. За героїзм у боротьбі за незалежну державу, на жаль, у нашій Україні ще не нагороджують. А це тисячі безіменних героїв.
Наступні події, пов’язані з дисидентським рухом, привели нас до «ланцюга єднання». Від Львова до Харкова подали один одному руку відважні духом. Це був мирний, але потужний заклик до єднання від Сяну до Дону заради незалежної держави - України.
Розпадом Радянського Союзу скористались партфункціонери, які допомагали його розвалювати. Колишній президент Леонід Кучма часто просив, щоб йому Верховна Рада підказала, яку Україну будувати. Договорився до того, що держава є, а нації нема. Багато з нас стало учасниками «помаранчевої революції». Кожен українець на площах міст незалежно від свого походження сказав своє слово, кого і чого він хоче, і підтвердив, що ми могутня європейська нація. Все це відбулося мирним шляхом і на очах у всього світу. Серед сотень тисяч людей на майдані виділялись люди у формах реєстрових козаків. Їх радісно і шанобливо вітали.
Це було так зворушливо і природно, адже народ і козаки знову разом і назавжди.
Майдан відродив козацький дух від Сяну до Дону. І Франкові слова звучать заповітом: «Нам пора, нам пора для України жити».
Сподіваємось на відродження патріотизму, духовності і жертовної праці задля українського народу. Ми віримо, що відродження духовності зцементує наш народ.
Схід і Захід єдині, і назавжди, тому що ми одного роду - козацького.