(Продовження. Початок у №№11-16)
З мушкетом і бандурою
|
|
| Т. Калинський. Козаки у танці. II пол. XVIII ст. |
Запорозька Січ була не тільки, як мовив Микола Гоголь, «гніздом, звідки розливається воля й козацтво на всю Україну», але й гніздом, де плекалися музика й спів, що згодом зусиллями бандуристів, кобзарів та лірників також розливалися по всій Україні.
Жоден день на Січі, жоден військовий похід не обходився без музики й співу. Запорожець з мушкетом і бандурою - типове тогочасне явище. То розповімо про все це детальніше, вийшовши за рамки нашої екскурсії.
Бувалі козаки-запорожці знали, що на війні як на війні - всяке буває: вчора святкували перемогу, а сьогодні доводиться скуштувати гіркоту невдачі.
Ось і цього разу загін, що рухався степом на південь, потрапив у засаду, орда обсіла зо всіх боків. Козаки, а серед них було чимало молодиків, що вперше йшли в похід, зупинились, почали відходити. Ще мить - і може зчинитись паніка… Тоді - все, посічуть ординці козацькі голови на капусту. І полковник кинув у бій свій останній резерв - групу кобзарів. Ті на конях, рівняючи стрій, не боячись ворожих стріл, ударили по струнах, заспівали похідну пісню… І зупинилися ті, що вже задкували, і, собі рівняючи стрій, пішли за музикою на ворога. І ворог у нерішучості зупинився… Цього було досить, щоб переламати хід бою. Хоч із чималими втратами, та ординців зупинили, а потім погнали аж за Перекоп…
Серед кобзарів побутувала думка: кобзарський спів і музика навіть з боягуза можуть зробити героя. Кобзарі часів Запорозької Січі були не тільки охоронцями, але й творцями бойової слави України.
Уважно придивімося до репродукції картини художника Ю. Брандта «Після перемоги». Попереду козаків, що поверталися з перемогою на Січ, їде група козаків-бандуристів. Уже чути їх дружний спів:
Військо йде, короговки мають,
Попереду музиченьки грають…
Уважний читач уже, певно, помітив, що в попередньому абзаці автор цих нотаток в одному місці вжив словосполучення «козаки-кобзарі», а в іншому - «козаки-бандуристи». Може, це авторський недогляд?
То перед тим як продовжити нашу розмову, зробимо зауваження до її термінології.
У цих нотатках одночасно вживаються два терміни - «кобза» і «бандура», відповідно «кобзар» і «бандурист». Чи немає тут протиріччя? Гортаємо тлумачний словник.
КОБЗА (від тюрк. «Кобиз») - старовинний український струнно-щипковий інструмент. Кобзоподібні інструменти існували ще в Київській Русі.
БАНДУРА - також український національний струнно-щипковий музичний інструмент. Відомий з 80-х років ХVІ ст. З того часу бандура стала витісняти з ужитку кобзу, бо була досконалішою і більшою за розміром, мала більше струн. Проте в народі назва «кобза» збереглася. Вона стала застосовуватись і до бандури, отже, бандуристи - це ті ж самі кобзарі.
Історія нашого народу - це історія невпинної, важкої і кривавої боротьби за волю проти віковічних ворогів і поневолювачів. У цій одвічній визвольній війні з давніх-давен почесну роль відігравали народні співці України - кобзарі й бандуристи. Там, де проти ворогів ішли мужні загони січовиків, неодмінно виділялася постать сивоусого кобзаря, лунали бадьорі звуки його пісень.
(Далі буде)