Шановна редакціє!
Якось потрапила до рук газета «Україна козацька». З величезним інтересом і задоволенням перечитав від першої до останньої сторінки. Адже друкуєте цікаві матеріали з історії козацтва й рідної мови, родоводу наших співвітчизників, про наші звичаї і традиції. Такі матеріали не знайдеш в жодній іншій газеті, тож передплатив «Україну козацьку» до кінця цього року, а згодом продовжу передплату на наступний рік. Якщо буде Ваша ласка, то я згоден подавати в газету статті на козацьку тематику, зокрема до ювілейних дат Запорізького козацтва.
З повагою до Вас
Володимир КОШЛАТИЙ,
письменник,
м. Запоріжжя
Рідна мова
Морочать нас, що не було такої…
Не мова то - мужичий діалект;
То суржик, запозичений з чужої,
«Наречие» з «великого» - мале.
Чому ж то нерозумні наші предки,
Не знавши зроду, що такеє «речь»,
Ліпили з глини повногруді глеки,
А не «кувшины», мові всупереч?
Не знаючи, що десь «едят пельмени»,
Або лаптями десь «хлебают щи»,
Ліпили з вишнями породистий вареник
Й варили непорівняні борщі.
Збирали жито, сіяли пшеницю,
Чомусь не приживалась у них «рожь».
І годували хлібом на дурницю
Своїх та і чужих ясновельмож.
Жили в бідненькій
чепурненькій хаті,
Чужої їм не треба, Боже збав!
Робили й з дерева, в Поліссі і Карпатах,
Але не знали, що то є - «изба».
Пили горілку і пили наливку,
Не знаючи, що десь там водка є,
А як були в житті непереливки -
В пісні зливали горенько своє.
В сумні й веселі, жваві і розлогі,
Що згодом облетіли білий світ,
Здолали всі кордони і пороги
І втілились в Великий «Заповіт»!
Михайло ПИШНИЙ,
Дніпропетровська область