Iван Мазепа |
Президент України Л.Д. Кучма у своїй книзі „Україна - не Росія» пише: «У наші дні упереджене ставлення до Мазепи вже безглуздий анахронізм. Воно може свідчити про певну духовну незрілість. Ті, хто називає Мазепу зрадником, повинні трошки помізкувати. Біль і страх за долю України - от що ним керувало. Метою ж була її незалежність».
5 липня 2004 року делегація Українського Реєстрового Козацтва перебувала з офіційним візитом у Святішого архієпископа Константинополя - Нового Риму і Вселенського патріарха Варфоломія І. Гетьман УРК Шевченко А.І., вболіваючи за духовне відродження українського суспільства і за долю православної церкви в Україні, яка сьогодні гостро переживає драму розколу, що знесилює не тільки церковну структуру, але і весь український народ, підняв питання про визнання анафеми на гетьмана Мазепу антиканонічною і звернувся від імені УРК з проханням розглянути це питання на Вселенському Синоді.
Я мріяв волю Україні
Здобути тихою ходою...
(З поеми «Розп’ятий Мазепа»).
Митрополит Іларіон (Огієнко)
В історії Російської Православної Церкви є особи, на яких було накладено анафему. Але накладення анафеми на гетьмана І. Мазепу, який все своє свідоме життя був захисником православної віри і побудував, перебудував в Україні і за її межами більше ніж 100 православних церков і монастирів, аж ніяк не зробило честі Російській православній церкві.
Повне відлучення застосовувалось проти єретиків і злочинців християнської моралі, які не мали любові до церкви та не визнавали її.
Про це пише святий апостол Іоан Богослов: «Всякий, преступающий учение Христово и не пребывающий в нем, не имеет Бога; пребывающий в учении Христовом имеет и Отца и Сына. Кто приходит к вам и не приносит этого учения, того не принимайте в дом и не приветствуйте его» (Второе соборное послание святого апостола Иоанна Богослова, 9- 10).
Анафема застосовувалась тільки тоді, коли були випробувані всі запобіжні засоби: бесіди, погроза покарання тощо.
Використання анафеми у нецерковних цілях, зокрема політичних, не має канонічного обґрунтування і не може застосовуватися проти тих, хто виступає проти мирської влади. Для того щоб зрозуміти різницю між накладенням анафеми на єретиків і гетьмана І. Мазепу, необхідно прочитати текст цієї анафеми: «Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа, бывший гетман украинский, или паче - антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего умышления на православное государство изблева в 1708 году в месяце декабре... Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа (і це про будівника церков і поборника православ’я - авт.) и благочинной державы...». Як ми бачимо, Іван Мазепа обвинувачується не в єресі, а в тому, що він відмовився від Московії на користь побудови незалежної Української держави.
Послухаємо самого гетьмана І.Мазепу: «Пред всеведущимъ Богом протестуюся и на томъ присягаю, что я не для приватной моей ползы, не для вышших гоноровъ, не для большаго обогащенія, ані для инныхъ яковыхъ нибудь прихотей, но для васъ всехъ, под властію и реиментомъ моимъ зостаючихъ для жонъ и детей вашихъ, для общаго добра матки моей отчизны бедной Украины, всего войска запорожскаго и народу малороссійскаго, и для подвышеня и разширеня правъ и вольностей войсковыхъ, хочу тое при помощи Божей чинити, чтобъ вы, зъ жонами и детьми, и отчизна съ войскомъ запорожскимъ такъ отъ московской, якъ шведской стороны не погибли. А если бымъ якихъ нибудь приватных моих прихотей тое дерзалъ чинитъ, побій мене, Боже, в Тройце Святой єдиный и невинная страсть Христова, на души и на теле» (17 вересня 1707 року). І де ж тут «... отвержися Христа Господа»?
«... Как второй Иуда-предатель...» Мова йде про договір, який був підписаний гетьманом І.Мазепою і кошовим отаманом Війська Запорозького К.Гордієнком з однієї сторони та шведським королем Карлом ХІІ з другої сторони.
Спільні дії Запорозької Січі і гетьмана І. Мазепи проти Московії мали, крім політичного, ще й дуже велике моральне значення. Запорозькі козаки, які завжди захищали православні церкви і козацькі вільності, боролися проти панування чужинців, ніколи б не вступили в союз із зрадником інтересів православ’я і своєї батьківщини.
Що ж «зрадницького» було в тому договорі? Тут читаємо: «Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом Малоросійським має бути вічними часами свобідною від всякого чужого володіння... Союзні держави ні під претекстом освобождення її чи під яким-небудь іншим не мають претензій на абсолютну власть над Україною і військом Запорозьким, ні на ленну залежність чи якусь підвласність, ані не мають брати з неї яких-небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі чи обсаджувати своїми залогами кріпостей українських, які були чи зброєю, чи трактатами здобуті від Москви. Не мають ставити нових укріплень в землях українських, ані іншим позволять. Мають Україну содержати в цілості і іншим не дозволяти якимсь чином гнести. Цілість границь її, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій її свято мають заховуватися, аби Україна вічними часами свобідно тішилася своїми правами та вільностями без всякого ущербка». Як бачимо, в «зрадницькому» документі йде мова про незалежність і соборність України.
Таким чином, ми бачимо, що гетьман пішов на розрив з Московією не заради своїх особистих інтересів, а заради інтересів свого українського народу.
Анафема на гетьмана Мазепу була накладена неправомірно, вона була помстою царя Петра І за спробу України отримати свою державність.
Відбувалося це в місті Глухові Сумської області. На ринковому майдані за наказом царя і в його присутності було влаштовано видовисько з театральним ефектом - символічне покарання-страту І.Мазепи, яку Петро І назвав «сошедшие Мазепы в ад». Збудували риштування, встановили на ньому шибеницю й принесли туди опудало, зроблене й одягнуте під І.Мазепу. Меншиков і Головкін увійшли сходами на шибеницю, роздерли диплом, за яким І. Мазепа був колись нагороджений найвищим орденом Росії - святого Андрія Первозванного. Писар зачитав смертний присуд. Опудало повісили на шибеницю, а потім кат тягав його серед пилу вулицями міста, топчучи ногами.
Далі, 23 листопада 1708 року, у глухівській Тро-їцькій церкві, в присутності царя, його царедворців і генералів, козацької старшини, яка залишилася під московською владою, провелося богослужіння, до тих пір невідоме в Україні. Священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були вдягнені в сумні однострої чорного кольору, тримали в руках довгі, як козацькі шаблі, свічки з воску, зафарбовані сажею.
Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи на нього свої чорні свічі, стали викрикувати разом із дяками й паламарями : «Да будет Мазепа проклят». Потім архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: «На зрадника і відступника Івана Мазепу - анафема». Опудало з криками потягли з церкви, а за ним ішли священнослужителі, співаючи: «Днесь Иуда оставляет учителя, приемлет диявола».
Цар Петро І видав спе-ціальне доручення, щоб того самого дня таку ж відправу влаштували у Москві в Успенському соборі в присутності царевича Олексія і всього двору.
Анафему І. Мазепі проголошував його друг, українець, видатний вчений, учитель Пилипа Орлика, автор панегірика на честь І.Мазепи, царський митрополит Стефан Яворський. З того часу понад два століття щорічно в церквах усієї Російської імперії проклинали І.Мазепу й проголошували йому анафему.
Ще за життя сучасники називали Петра І антихристом, і тому було щось сатанинське в цьому наказі Петра І: проклинати І.Мазепу в церквах, збудованих на його кошти. Отець наш Небесний покарав усіх учасників цього дійства і знищив Троїцьку церкву.
Московський цар Петро І, за наказом якого проголошувалась анафема на гетьмана І.Мазепу, в історії України зараз характеризується як кат козацтва і загарбник України.
Підручний царя Меншиков, який узяв активну участь у цьому дійстві, закінчив своє життя в засланні в Сибіру, могила його невідома.
Cвятитель Іоан Золотоустий: «..як простолюдин, що зодягнув себе в царську багряницю, вiддається на смерть як тиран i сам i його спiльники; так, - говорить вiн, - i тi, що зловживають повелiннями Гос-поднiми i пiддають людину церковнiй анафемi, привласнюючи собi достоїнства Сина Божого, накладають на себе повну загибель».
Архієпископ Філарет Гумілевський, розповідаючи про Троїцький собор після накладення в ньому анафеми на гетьмана І.Мазепу, писав: «Страшна потім була доля цього глухівського собору», - і навів відомості про його подальшу долю.
У 1720 році було заплановано будівництво Троїцького мурованого храму замість дерев’яного. Кошти виділив російський уряд. Одначе по смерті І. Скоропадського роботи майже припинились.
Тільки в 1746 році закінчили розбирання дерев’яного собору і заклали новий.
У 1748 році сталася пожежа, і майже все, що встигли побудувати, і заготовлені матеріали згоріли.
У 1759 році будівлю, нарешті, довели до покриття, але збудована дзвіниця завалилась, при тому зруйнувала ріг храму, а на стінах виникли тріщини.
Будівництво відновили тільки в 1765 році, залучивши до роботи архітектора А. Квасова, але після цього він захворів і передав нагляд за будівельними роботами своєму учневі Ф. Савичу.
У 1784 році будівництво майже закінчили, але знову сталася пожежа, і в соборі згоріло все, що могло горіти.
Тільки в 1805 будівництво храму було закінчено.
Але у ХХ столітті на долю храму випали нові нещастя. У кінці 30-х років собор було забрано у віруючих і занедбано.
У 1962 році місцева влада знесла Троїцький храм, мотивуючи тим, що вигляд собору псує місто, і на цьому місці влаштувала сквер.
Така була Божа кара за накладення анафеми на фундатора церков і православ’я України.
Справді важко перелічити всі церкви й монастирі, фундовані, збудовані, перебудовані гетьманом Мазепою. Монастирі - київські (Печерська лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Золотоверхо-Михайлівський, Межигірський), Чернігівський, Троїцький, Лубенський, Мгарський, Прилуцький, Густинський, Батуринський, Крупницький, Петропавлівський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький; церкви в Києві, Чернігові, Переяславі, Батурині, Дігтярях, Ніжині, Новгород-Сіверському, Прилуках і навіть за межами Украіни, в Рильську і у Вільні.
На відміну від своїх сучасників - володарів Західної Європи, Польщі та Московії, що будували палаци,- гетьман І.Мазепа, навпаки, будував переважно церкви та навчальні заклади.
Вражають дотації І.Мазепи церквам. Це були величезні суми - і на той час, і зараз. Тільки на самі будови Києво-Печерської лаври Мазепа, за його власними словами, видав більше ніж мільйон золотих монет.
Мазепа прагнув зробити Київ другим Єрусалимом.
Видатний дослідник Мазепинської доби Оглоблін О. пише, що козацька старшина в Бендерах року 1709 склала реєстр фундацій і дотацій Мазепи. За цими підрахунками, на будівництво церков, придбання церковного начиння, коштовностей, позолочення бань тощо внесок Мазепи становить понад 2 мільйони золотих монет, понад 60 тисяч дукатів, 6 тисяч імперіалів.
Питання про анафему на І.Мазепу поставало неодноразово.
10 липня 1918 р., у день 209-річчя Полтавської битви (після більш як двохсотрічного проклинання в усіх храмах України), на площі собору святої Софії вперше була відправлена панахида по гетьману Івану Мазепі. Відправлення панахиди стало можливим у зв’язку з падінням російського самодержавства - головного винуватця проклинання українського гетьмана, коли Україна стала на короткий час незалежною. Тоді верховна влада у Києві перебувала в руках гетьмана Павла Скоропадського.
Панахиду відправив при великому зібранні народу єпископ Черкаський Назарій, вікарій Київського митрополита. Єпископ Назарій, враховуючи зміну політичної ситуації, наважився відслужити панахиду по гетьману, який вважався зрадником Росії.
О 12 годині 10 хвилин з Софійського Собору вийшли священики на чолі з єпископом Назарієм. Перед початком панахиди о. Крамаренко сказав коротке слово, в якому пояснив трагедію для українського народу дня 27 червня 1709 року.
Він сказав: «Боголю биві брати і сестри! Сьогоднішній день - трагічний для українського народу! В сьогоднішній день більш як 200 років тому відбулася перемога під Полтавою - перемога Петра над Іваном.
Великий гетьман Іван Мазепа в церквах, які сам будував в Україні, проклинався москалями понад 200 років як зрадник! Москвою ж гетьман Мазепа був відданий під анафему. Хто ж з них був зрадником? Той, хто захищав свій народ від ворога, чи той, хто ішов нищити цей народ?
Ні, брати, Іван Мазепа не був зрадником укра- їнського народу, а зрадником був той, хто поневолив наш народ! Петра не віддали під анафему, бо сила була на його боці, як переможця! Щастя України і її незалежність ще не збудовані, і багато ще доведеться нам, брати, боротися за це! Будемо ж вірними синами своєї матері України. Даваймо боротись доти, аж поки не втілимо в життя мрії на меценатом святих Божих церков в усій Україні. Більше двадцяти років (1687-1709) він був гетьманом і весь час свого гетьманування не переставав будувати по всій Україні Божі церкви та щедро прикрашувати їх. На це він видавав величезні власні кошти.
І справді, нема в Україні якої більшої церкви, якій гетьман-меценат не дав би своєї пожертви.
Це ясна ознака людини богобійної та благочестивої, і Свята Українська церква щиро шанувала й шанує свого гетьмана.
...Це все такі дії, через які славний наш гетьман на віки вічні став незабутнім будівничим та меценатом храмів Божих в Україні.
Цієї його праці на віки вічні не забуде ані Українська церква, ані український народ!
Треба ще зазначити, що два співробітники гетьмана Мазепи - митрополит Дмитрик Туптало та митрополит Іван Максимович - православною церквою зараховані до Собору Святих.
У час гетьманування Івана Мазепи Україна перебувала з Росією на умовах Переяславської угоди. Але цар московський Петро І не додержав цих умов і ламав їх зі шкодою для України. Гетьман, як офіційний і обраний оборонець прав України, за ці ламання виступив проти царя Петра І, бажаючи Україні волі. Тоді цар 9 листопада 1708 року силою й страхом змусив єпископів кинути анафему на гетьмана Мазепу. Ця анафема була справою грубо політичною, а тому неканонічною. Інші церкви цієї виключно московської справи ніде й ніколи не прийняли.
Беручи до уваги все вище подане, ми, Собор Єпископів Святої Укра-їнської греко-православної церкви в Канаді, на своїх зборах 6 липня 1959 року в місті Едмонтоні однодумно постановили:
«Анафему, кинуту року 1708-го на гетьмана Івана Мазепу, вважаємо недійсною та неіснуючою, а самого гетьмана Івана Мазепу визнаємо за одного з найбільших церковно-державних мужів. І тому благословляємо всьому нашому духовенству та всім нашим вірним молитися за блаженної пам’яті гетьмана Івана Мазепу, як вірного й благочестивого сина Української православної церкви».
Бо «Храм Божий - Святий» і свята й вічна пам’ять їхніх будівничих!
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде зі всіма нами!
Смиренний І л а р і о н,
Митрополит Вінніпегу і всієї Канади.
Смиренний М и х а ї л,
Архієпископ Торонто й Східної Канади.
Смиренний А н д р е й,
Єпископ Едмонтону й Західної Канади.
Року Божого 1959, місяця липня 6-го дня.
Едмонтонська Катедра Св. Івана Хрестителя.
Після цього українські православні у діаспорі спокійно молилися за упокій душі гетьмана. Зважаючи на те, що тепер більшість їх перебуває у канонічному підпорядкуванні Вселенського Патріарха, можна додати ще один штришок до абсурдності справи: анафему, на чинності якої продовжують гаряче наполягати окремі кола в Російській православній церкві, ігнорують інші канонічні православні церкви.
командувач Східноукраїнського Округу Микола Мазепа біля пам’ятника славетному гетьману на Київщині |
7 травня 2004 року у місті Галаці був відкритий пам’ятник гетьману Івану Мазепі, який встановлено у міському парку Свободи.
На церемонії відкриття пам’ятника від української сторони взяли участь голова Державного комітету України у справах національностей і міграції Г. Москаль, голова Одеської облдержадміністрації С. Гриневецький, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Т. Багер.
Панахида пам’яті гетьмана Івана Мазепи пройшла у соборі Святих імператорів Костянтина і Олени Румунської православної церкви, побудованому на місці поховання російських воїнів, які загинули під час Кримської війни.
Зняття антиканонічної московської анафеми, накладеної на видатного захисника православ’я та будівничого церков І.Мазепу, має важливе значення для духовного відродження та православної єдності українського народу.