Як сивий дід Дніпро вбирає в себе струмки і річки й несе їх до Чорного моря, так і книга “Українська козацька педагогіка”, видана у Києві 2007 року, вбирає в себе всю силу і міць козацької давнини і доносить до нашого життєвого моря той дух, якому не страшні ніякі непогоди й бурі.
З перших сторінок ми заглиблюємося в коріння нашого історичного дерева. Воно й не дивно, тому що гілля без коріння – це сухий хмиз, який плоду не приносить, а гідний хіба що для горіння.
Автори - Юрій Руденко та Олексій Губка - досліджують походження українських козацьких назв, що сягають глибокої давнини, і наводять свідчення вітчизняних та іноземних істориків і науковців. “Завдяки українському козацтву відгук історії рідного народу, сповнений лицарської звитяги і високих злетів козацького духу, було чути у найвіддаленіших куточках Європи та інших землях”.
З названого твору ми бачимо, що козаки були не тільки захисниками Вітчизни і мужніми лицарями, а й провідною елітою, яка формувала світогляд українського народу: “Яскравим прикладом активної участі козацтва як могутньої військово-патріотичної сили в розвитку національної освіти є історія заснування Києво-Могилянської академії”. Автори наводять безліч історичних прикладів науково-просвітньої діяльності козацтва. Як підкреслено в книзі, за змістом освіти, статусом і роллю в національному державотворенні, політичному, культурному, науковому та освітньому житті тогочасного суспільства Канцелярський курінь успішно виконував місію Української козацької академії.
Та насамперед ми бачимо, що головне в козацтві – це духовність. Як тіло без душі мертве, так і козак без духу не козак. Автори зауважують: “Як вища якісна характеристика свідомості, козацька духовність має свою самобутню систему цінностей. Їй притаманні цілісність і гармонійність, віра, надія і любов до всього батьківського свого родоводу, повага до загальнолюдських здобутків, єдність істини, добра й краси”.
Перед нами постають козаки як захисники православної віри. Кожен з них готовий був вмерти, але не зрадити свою віру. Ми знаємо багато прикладів нелюдського катування за віру наших батьків як з боку турків і татар, так і з боку поляків. Неймовірної сили духу давала нашому козацтву віра у Всемогутнього Бога. І до нинішнього дня козаки дають присягу віддати життя за православну віру, також посвячують у козацтво на честь Святої Трійці. “Усі свої духовні сили, любов, віру і надію, - читаємо у книзі, - козаки пов’язували зі святими для них іменами Бога й України… Козаки глибоко вірили в Бога, як у Вищу Справедливість, у їхньому середовищі навіть побутували прислів’я, що відображали провідні ідеї їхнього світогляду: “Із Богом пряма дорога”, “Без Бога ні до порога” та інші. Тобто козаки були переконані в тому, що віра в Бога, надія на те, що Він Всесильний, допоможе у розв’язанні й особистих, і загальнонаціональних, державних питань, сприятиме досягненню поставленої мети. У такому разі вони говорили: “Дякуємо Богу за допомогу”.
Варто звернути увагу на висвітлення козацької філософії, світогляду, моралі та ідеології. Козацький світогляд, як підкреслюють автори, вирізнявся негативним ставленням до підступництва і зради, міщанського животіння, пасивного очікування добра та байдужості до долі України.
У наш час – час духовного занепаду, коли на перший план ставиться матеріальний достаток, як ніколи важливо звернутися до тих, хто ні за які гроші не зраджували своїх переконань, а воліли краще вмерти, але не зганьбити честь козацького роду. Високу лицарську духовність, народотворчі якості у молоді покликана була виховувати козацька педагогіка, - дійшли висновку автори книги. Вони наводять історичні приклади з життя наших лицарів духу. Перед нами постають як живі не тільки постаті славетних гетьманів, а й усіх тих, хто прославив між народами нашу неньку Україну, чиє подвижницьке життя і невсипуща діяльність довели правдивість народного прислів’я: козацькому роду нема переводу.
Нехай кожен, хто називає себе українцем, відкриє скарбницю духовних цінностей козацтва.
“Українська козацька педагогіка” – це насамперед книга про те, як на основі минулого звитяжного козацтва виховати людину цілеспрямовану для жертовного служіння нашій Вітчизні. Загальновідомо, що той народ, який втрачає прагнення до ідеалу – вимирає.
Тож допоки будуть отруювати душу народу різними химерними ідеями, доти народ буде не жити, а гнити у безпросвітній темряві. Тому, як ніколи, зараз потрібно виховувати суспільство згідно з козацькою педагогікою.
І на завершення наведемо слова авторів: “В історії української педагогіки, переконані, немає іншої складової, ніж козацька педагогіка (як окрема система певних ідей, ідеалів, принципів, засобів, форм і методів роботи з молоддю), яка із таким успіхом упродовж багатьох століть пробуджувала і формувала в підростаючих поколінь глибокий патріотизм, силу волі та силу духу, високі лицарські якості, державотворчі прагнення”.