|
|
| Учасник Параду Перемоги 1945 р. у Москві генерал-майор УРК Сергій Васильович Тарновський |
Чи багато зустрінеш сьогодні людей, які знають свій родовід хоча б до п’ятого коліна? У кращому випадку якась частина мешканців України зможуть назвати свою прабабусю. Та більшість і цього не згадають, а може, вони ніколи й не знали цього? Генерал-майор Українського Реєстрового Козацтва Сергій Васильович Тарновський з Донеччини, який нещодавно був нагороджений «Золотим козацьким хрестом» І ступеня, таких людей не розуміє. Він упевнений, що кожна людина повинна знати своє коріння і пишатися ним, адже у цьому наша сила, наше майбутнє.
Сергій Васильович, учасник Великої Вітчизняної війни і кавалер трьох козацьких хрестів, змалку знав, що в нього незвичайне прізвище, але про своє походження дізнався від молодшої сестри свого батька, коли був уже дорослим і самостійним. Згодом Сергія Тарновського запросили до садиби-музею Тарновських у Качанівці, що на Чернігівщині. Несподівана подорож назавжди змінила життя цього поважного чоловіка і надала йому нового сенсу. З тих самих пір він майже увесь свій вільний час присвятив вивченню історії свого роду. Відвідуючи багато бібліотек, музеїв, вивчаючи велику кількість документів, записів генеалогічних дерев, спогадів про Тарновських і Качанівку, Сергій Тарновський вперто йшов до наміченої цілі. Результатом цієї кропіткої праці стало родовідне дерево, яке увібрало в себе усіх представників роду Тарновських, починаючи від його родоначальника.
Родина Тарновських залишила помітний слід в українській культурі. Засновником української гілки династії Тарновських вважається Іван Ляшко, військовий товариш Прилуцького полку, хоча коріння роду сягає ХІІІ ст. і бере початок від краківського воєводи, а потім каштеляна Спицитира. Прізвище Тарновські-Ляшки польського походження. За часів Петра І його носії отримали спадкове дворянство, примножили свої володіння, породичалися з українською старшиною і російським дворянством: з Бутовичами, Милорадовичами, Кулябками, Туманськими, Стороженками та іншими.
Серед багатьох представників роду Тарновських історія виділяє три непересічні постаті: Григорій Степанович (1788-1853), Василь Васильович (1810-1866) та син останнього - також Василь Васильович (1837-1899). Їхні імена нерозривно пов’язані з Качанівкою, селом Борзенського повіту Чернігівської губернії.
|
|
| Запорозький полковник. (Портрет В.В. Тарновського). І.Ю. Рєпін. 1880 |
Тарновський Григорій Степанович був відомим українським меценатом. Саме за його господарювання Качанівка досягає свого розквіту, перетворившись з нікому невідомого маєтку в блискучу аристократичну садибу. На доброму фундаменті, закладеному своїми попередниками, Григорій Степанович зумів звести прекрасну споруду. Він добудував почату церкву, зробив деякі внутрішні зміни в палаці, влаштував зимовий сад у південному флігелі.
Славою Качанівки був садибний парк, якому господар приділяв особливу увагу. Він змінив планування припалацової частини: фруктові дерева були відсунуті вглиб, вся територія отримала регулярне планування і набрала більш парадного вигляду.
Добре відома щира гостинність, якою уславилася Качанівка за часів Григорія Степановича. Садибу відвідували М. Гоголь, П. Куліш, М. Костомаров, М. Глинка, В. Штернберг, М. Маркевич, Т. Шевченко, Д. Яворницький і багато інших славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів.
Качанівка відіграла виключну роль у творчості багатьох відомих митців того часу. Впродовж 1836-1838 років у садибі проводив літні відпустки талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав найкращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.
Влітку 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глинка. Тут він писав пісні, романси, кантату на честь Григорія Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Пізніше на честь Глинки господарі встановили в садибі, біля Майорського ставу, білокам’яну альтанку, названу його іменем.
Качанівку відвідував Микола Гоголь, який навчався в ліцеї разом з племінником Григорія Степановича. В Качанівці досі переконані в тому, що саме тут під час одного із своїх приїздів Гоголь вперше замислився над сюжетом повісті «Тарас Бульба».
У 40-х роках в Качанівці бував Тарас Шевченко, закоханий в Надію Василівну Тарновську. Їй він присвятив вірш «Великомученице кумо!». Свою кохану великий поет називав Кумася, адже разом з цією жінкою хрестив сина Василя Тарновського. Саме Григорію Тарновському, одному з перших, Шевченко надіслав свою поему «Гайдамаки», а також подарував одну з найкращих своїх картин - «Катерину». В садибному парку збереглася галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т. Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.
|
|
| Вигляд палацу Тарновських з центральної алеї парку. Фото з сімейного архіву С.В. Тарновського |
Наступним господарем Качанівки став небіж Григорія Степановича - Василь Васильович-старший, український громадський і культурно-освітній діяч і меценат. Він був відомий тим, що присвятив своє життя звільненню селян від кріпосництва. Василь Васильович був людиною наукового складу, писав праці та статті з земельного питання і статистики. Високо цінував порядність та освіченість. Його друзями були Микола Гоголь і Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш і Марко Вовчок, інші видатні люди, яких він підтримував матеріально. За його сприяння видано «Записки про південну Русь» та роман «Чорна Рада».
Постать Василя Васильовича-молодшого - найяскравіша серед усіх поколінь Тарновських. Відомий ліберально-громадський діяч, фанатичний колекціонер українських старожитностей, істинний меценат і патріот України, Василь Васильович перетворив Качанівку у справжню архітектурно-художню перлину, яка й сьогодні вражає відвідувачів своєю величчю і чарівністю. Дві пристрасті жили в ньому - садибний пейзажний парк і колекціонування. Обидві він реалізував у повній мірі, чим заслужив вдячність нащадків.
Колекціонуванням В.В.Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Козацька добірка - одна із найкращих на той час. Василь Тарновський кохався у козацькому минулому, вишукував найцікавіше, найцінніше, викладав шалені гроші, купуючи раритетні речі, якими була наповнена Чернігівська земля. Серед перлин колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Не менш цінним був і шевченківський розділ, який нараховував 758 одиниць.
Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій.
Інтерес до колекції привів у Качанівку 1880 року Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». На ній в образі козака у чорній смушковій шапці, який стоїть з правого боку від писаря, зображений сам Василь Тарновський-молодший, який позував художнику, коли той робив у Качанівці зарисовки для свого майбутнього шедевра. Протягом майже усього літа художник із натхненням змальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, захоплено працював над картиною «Вечорниці». На портреті під назвою «Запорозький полковник» художник також зобразив господаря дивовижної колекції.
Великі кошти Василь Тарновський-молодший пожертвував на спорудження пам’ятників Богдану Хмельницькому в Києві, Івану Котляревському в Полтаві, на створення Київської публічної бібліотеки і випуск першого українського історико-літературного журналу «Киевская старина», брав участь у підготовці українського видання Біблії.
Саме Тарновському-молодшому ми повинні бути вдячними за те, що в Чернігові є чудові колекції українських старожитностей, а в Україні - Національний музей Тараса Шевченка.
Сьогодні за ініціативою нащадків роду Тарновських, які проживають у різних куточках нашої планети, створено й активно діє Міжнародне товариство «Друзі Качанівки», до якого входить і реєстровий козак Сергій Васильович Тарновський. Благодійний фонд очолює Тетяна Анатоліївна Хайт-Тарновська, правнука Василя Васильовича-молодшого. Вона мешкає у Великобританії, але зуміла запалити своєю ідеєю усіх родичів із різних країн світу, які поставили за мету - створити в Україні, на батьківщині славетних предків, міжнародний центр освіти, розвитку талантів і мистецтв, центр культури і туризму - справжню перлину світового рівня.