Мітинг-реквієм біля пам’ятника жертвам Батуринської трагедії |
Вже не один рік на цю святу землю, до славного Батурина, летять, їдуть, ідуть люди звідусіль, аби доторкнутися до його історії, пройтися вулицями Гетьманської столиці, яку, на превеликий жаль, за влучним висловом поетеси Наталки Поклад, «спіткала та сама доля, що Ніневію, Трою, Карфаген, Єрусалим. Тільки з однією різницею: названі міста знає весь світ, а згадка про Батурин випалювалася, викорчовувалася з українських душ упродовж кількох віків – як єресь, як злочин, а тим більше про його роль, його велич, його потаємний зміст – як символ змагань за свободу».
Українська козацька держава - Гетьманщина - залишається своєрідним наріжним каменем в історії національного державотворення. Майже піввіку Батурин був офіційною резиденцією гетьманів, столицею Лівобережної України. Починаючи з 1669 року тут з’явились і почали функціонувати вищі установи, жила козацька старшина, яка, не шкодуючи сил і коштів, розбудовувала Батурин. Після перенесення козацької столиці до цього міста на території Цитаделі постав гетьманський палац, з якого у різні роки керували державою Дем’ян Многогрішний (1669-1672 рр.), Іван Самойлович (1672-1687 рр.) та Іван Мазепа (1687-1708 рр.). У Батурині жили, зводили оселі та храми, прикрашали їх витворами вітчизняних та іноземних митців. Так, поруч з гетьманським палацом височіла дерев’яна Воскресенська церква – головний храм міста. Саме тут намагалися знайти порятунок діти та жінки під час штурму і погрому Батурина військом Олександра Меншикова у листопаді 1708 року, саме тут вони і загинули…
Лизогубівський літопис подає досить широку панораму кривавого, безжального побоїща, влаштованого озлобленими стрільцями листопадової ночі, ночі загибелі гетьманської столиці: «…військо заюшеное, а паче рядове солдаты, понапившиеся (понесе везде изобилие было всякого напою) кололи людей и рубали, а для того боячися прочне скрытых містах сідели, аж когда огонь обойшел ввесь город, и скрыты пострадали; мало однак от огня спаслося и только одна хатка, под самою стіною вала стоячая уцілела не якогось старушка; церков же в замку деревяная сгоріла, в городі Тройцы Святой каменная верхами и работою внутрь огоріла».
Усі ці жахи вкарбувалися назавжди в народну пам’ять. У рядках однієї з дум проривається пекучий біль-стогін батуринського люду:
А в городі у Батурині
Мужиків да жінок
У пень сікли да рубали,
Церкви палили, святості да
Ікони під ноги топтали…
З того трагічного дня минуло 299 років, та свідомі, не скалічені духовно українці пам’ятають цю трагічну дату в історії нашого народу. Щоб віддати шану жертвам кривавої різанини, до Батурина 13 листопада цього року прибули керівники Чернігівської області, Бахмацького району, члени територіальних громад, представники Українського Реєстрового Козацтва, Вільного козацтва, Батуринської козацької сотні, політичних партій, діаспори. Вшанування пам’яті загиблих батуринців розпочалося панахидою в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Після хресної ходи засніженими вулицями селища міського типу біля пам’ятника жертвам Батуринської трагедії 1708 р. відбувся мітинг-реквієм. Після молитви та коротких виступів на сніжно-біле підніжжя скорботного пам’ятника – великого Кам’яного Хреста з розп’яттям Ісуса - лягли, неначе краплі крові, червоні квіти та поставлені свічі пам’яті. Вшанування продовжилося в нещодавно реконструйованому батуринському Будинку культури. Виступаючі говорили про те, що відродження Батурина - це, перш за все, не тільки наш святий обов’язок, а пам’ять про загиблих предків, глибоке розуміння минулого і вміння виносити з нього уроки. Директор Національного заповідника «Гетьманська столиця» Наталія Реброва та її соратники переконані, що «відродження Батурина - це справа не приватна, навіть не громади селища, а всього народу, це справа, в першу чергу, відродження нашої історії, величі, слави - лише так здобудемо повагу самі до себе та серед народів світу».
У хресній ході вулицями Батурина взяли участь реєстрові козаки на чолі з отаманом Чернігівського обласного товариства УРК, генерал-майором УРК Петром Лобасом |
Заступник голови Чернігівської обласної ради Олег Обушний, зокрема, сказав: «Аби подібні трагедії ніколи більше не повторилися, українцям слід не забувати про ті численні людські жертви трагедій у Батурині, Крутах та навмисно спланованих голодоморів. Історію України писали чужі їй люди, тому й замовчували історичну правду, подаючи лише те, що було їм вигідно. Лише поодинокі патріоти передавали із вуст в уста те, що відбувалося насправді. Завдяки їм збереглася пам’ять і про цю подію. 299 років тому, через зраду козацького старшини Івана Носа, ворог пробрався в укріплену фортецю Батурина і без жалю вирізав дітей, жінок, літніх людей - практично все населення. Іван Ніс за свій ганебний вчинок отримав підвищення – із сотника став полковником», — наголосив Олег Обушний.
У своєму виступі він звернув увагу на те, що в наш час є чимало людей подібних Івану Носу, які намагаються руйнувати незалежність України і пропонують запровадити другу державну мову. „Сьогодні нам не можна цього допустити, - акцентував О. Обушний. - Потрібно відроджувати історію, зберігати і збагачувати мову, культуру та передавати прийдешнім поколінням історичну правду”.
Заступник голови обласної ради вдався і до вражаючого порівняння: „Колись варварські племена вандалів все безглуздо нищили на своєму шляху і у 426 році пограбували та жорстоко зруйнували Рим, то чим кращі посіпаки Петра І, які у Батурині знищили все населення та зруйнували тогочасні будівлі Гетьманської столиці, за отих вандалів»? Олег Обушний закликав зробити висновки з Батуринської трагедії: «Наш святий обов’язок - любити й захищати свою землю та свій народ. Ми повинні проявити національну свідомість і відновити історичну справедливість та належно вшанувати у наступному році 300-річчя Батуринської трагедії».