|
|
| Пізнаючи Україну, її людей, Керол Бейлі все більше переконувався, що цей народ володіє високим духовним потенціалом |
Керол Бейлі - вік 75 років. Народився у сім’ї незаможного малоосвіченого фермера, на півночі штату Міссурі. Після закінчення школи пішов працювати. У 20 років одружився з Дорою. За 55 років подружнього життя виростили та виховали трьох дітей, сімох онуків, двох правнуків.
У 2006 році досить успішний у минулому менеджер провідної у світі компанії «Моторола», президент відомої міжнародної благодійної організації «Благовіст», нині її почесний президент, вступає до лав Українського Реєстрового Козацтва.
У кожної людини своя стежина від батьківського порога. А стежина сина американського незаможного фермера вивела його на розлогу життєву дорогу самоосвіти, кар’єрного зростання, пізнання істин любові, добра та духовності. І розпочалася ця стежина із зустрічі десятирічного Керола Бейлі з власником супермаркетів, торгівцем зерном Джейсом Пені. Попри те, що він був поважною і досить зайнятою людиною, все ж знаходив час для відвідин своєї ферми і розмов з допитливим і кмітливим хлопчиком, на ім’я Керол, із сусідньої ферми.
- Вели мову про все і на різні теми, - пригадує Керол Бейлі. Та одного разу Джейс розпочав зі мною говорити як з дорослим. Він мені сказав: «Якщо ти хочеш стати успішним у цьому житті,ти повинен вирішити, що ти хочеш робити, і потім наполегливо досягати цієї мети і все робити для цього». І він був насправді тією людиною, яка вклала у мою ще дитячу голову саме таку ідею. Можливо, ця зустріч стала своєрідним стимулом до наступних моїх кроків, дій. Я на той час дуже захоплювався електронікою і тому сфокусувався саме на цьому. У мене ще одне було бажання - більше знати про Ісуса і розповідати про нього людям, тому що я люблю Бога. І я хотів бути не тільки інженером, але стати тією людиною, яка зможе допомогти багатьом. Та в мене не було можливості вступити до університету, тому зайнявся самоосвітою. Я знав: нехай у мене не буде диплома, але освіту я повинен мати. Таку філософію проніс через усе своє життя: що я ніколи не хочу зупинитися в освіті, ніколи не перестану навчатися. Навіть сьогодні, коли мені вже 75 років, я читаю багато, завжди готовий сприймати нову інформацію. Я вірю, що людина може навчатися, поки вона жива. Коли люди виходять на пенсію, - це не час, коли вони перестають навчатися.
Після успішного закінчення школи Керол іде працювати до рідного дядька Алонзо. Ремонтує електронні системи літаків, але не за гроші, замість зарплати дядько навчав та інструктував племінника, як літати. Звичайно, щоб якось жити, Керол вимушений підзаробляти в інших місцях. Водночас Керол не перестає цікавитися життям церкви,багато читає, ходить на проповіді. Одного разу він зустрів дівчину на ім’я Дора, в яку закохався, а згодом одружився з нею. Йому на той час виповнилося 20 років.
Бажання вдосконалювати свої знання в електроніці спонукали його написати заяву про прийом на роботу в компанію, яка тісно співпрацювала з компанією «Моторола». Там сказали, що потрібні працівники, але з вищою освітою.
- В мене немає диплома. Але це я вмію робити, - переконував роботодавців Керол. - Я готовий певний час працювати безоплатно, але показати, на що здатний.
|
|
| Отаман УРК у США Керол Бейлі і отаман Волинського обласного товариства УРК Роман Карпюк покладають квіти до пам’ятника Борцям за волю України |
Очевидно, такий підхід влаштовував господарів фірми, і молодий фахівець-самоук протягом місяця довів, що він не гірше від дипломованих розбирається в електронних системах. Керола взяли на оплачувану роботу. Та він на цьому не зупинився: придивлявся, як працюють дипломовані, висококваліфіковані спеціалісти з «Мотороли», розмовляв з ними, інколи просив поради, навчався в них, бо виникла мрія працювати в цій відомій фірмі. Та сюди відбирали спеціалістів не тільки з вищою освітою, а тих, які зуміють пройти досить складне тестування. Тільки через два роки наполегливому Керолу пощастило поїхати в центральний офіс компанії «Моторола», що знаходився в Чикаго. Протягом п’яти днів по десять годин тривало тестування.
- Дуже складний тест був, - пригадує Керол Бейлі, - я повернувся додому, не знаючи результатів. Та через тиждень мені повідомили, щоб я негайно приїхав до Чикаго. Уявляєте собі - всі ці дні мене не покидали сумніви. Не розвіялись вони, коли я прийшов до офісу, де зазвичай оформлюють на роботу. «Ви ж не дипломований спеціаліст, тому у вас все по-іншому», - лише натякнули мені і тут додали, що мене хоче бачити сам президент компанії. Майже півгодини тривала моя розмова з ним. Говорили про все, але не про результати мого тесту. І вже наприкінці розмови він сказав: «Ми беремо вас, коли можете приступити до роботи?» Та хоч сьогодні, - випалив поспішно я. Щодо тестів, то результатів не знав ще років з десять.
Так, у 1964 році Керол почав працювати в компанії. Протягом дворічної невтомної праці він стає регіональним керівником, а згодом йому пропонують посаду національного керуючого, який відповідає не тільки за долю багатьох тисяч працівників, а й за фінансовий стан компанії «Моторола». Цей період у його житті був досить успішним. Завдяки його вмілому керівництву добре розвивалася компанія, росли ії прибутки та авторитет її віце-президента Керола Бейлі, який своїм умінням і талантом переконував себе й оточення у тому, що він досить успішний менеджер. Після 20 років керівної роботи в «Моторолі» вирішив піти на заслужений відпочинок і займатися лише місіонерством. Але його вміння приймати неординарні рішення, знаходити виходи зі скрути та застою знадобились іншим компаніям. Спочатку Керол Бейлі допомагає налагодити успішну роботу компанії, що виготовляє медичне електронне устаткування, потім - компаніям AOC та IDS. До нього зверталась не одна компанія по допомогу. І завдяки його вмінню знаходити неординарні рішення всі три компанії, що скористалися порадами Керола Бейлі, змогли вийти зі скрути. А в одній з них йому навіть була запропонована посада президента компанії, але відмовився, бо центральний офіс її перемістився у Тайвань. Родина Бейлів на той час не бажала таких змін. Маючи досить надійне матеріальне становище, чималу, навіть за американським мірками, пенсію, 62-річний Керол і його дружина Дора прийняли вже остаточне рішення проводити лише місіонерську і волонтерську роботу. Вибір випав на Африку. В одній із клінік Дорі запропонували працювати за її фахом, медсестрою, а Керолу - керівником клініки. Свою роботу вони виконували безоплатно, але з душею, бо допомагали людям здолати хвороби, підбадьорювали їх добрим словом. Все йшло на лад, з’явились нові друзі, але прийшло лихо. Надаючи допомогу хворим, Дора й сама важко захворіла на малярію. Довелось терміново повертатися до Америки. Керол ще рік підтримував досить тісні зв’язки з клінікою, всіляко допомагав. Водночас він і надалі продовжує нести знання про Бога, слово Господнє до людей як своєї країни, так і інших країн світу, де Керолу Бейлі доводилося бувати як члену відомої благодійної організації «Благовіст». В основі діяльності цієї організації – допомога малозахищеним верствам населення, сиротам, літнім людям. Досвід керівної роботи, активна доброчинність були основними аргументами, коли Керола Бейлі обирали президентом «Благовісту».
Україну він вперше відвідує в 1996 році, буває у різних її регіонах, дивується духовному багатству українців, працьовитості. З тих пір президент «Благовісту» майже щороку по кілька тижнів, часом і місяців, проводив у нашій країні, яка хоч і повільно, але наполегливо вибиралася на шлях демократичних змін. А особливо його як богослова, досвідченого бізнесмена цікавили непересічні люди. І тому не дивно, що майже з першої зустрічі з ректором нині вже Державного університету інформатики і штучного інтелекту, Гетьманом Українського Реєстрового Козацтва Анатолієм Шевченком у Керола Бейлі виникло почуття симпатії до цієї неординарної особистості.
- Років з п’ять тому, - згадує Керол Бейлі, - я читав студентам лекції з практичної англійської мови. На одну з таких лекцій прийшов сам ректор. Він уважно вислухав мій діалог зі студентами, а потім у нас була досить тривала розмова. І я вже тоді відчув якусь спорідненість у наших поглядах на життя. У нас - спільна мета: допомогти найбільшій кількості людей стати духовно багатшими. Він чимало мені розповів про діяльність у цьому напрямку Українського Реєстрового Козацтва, про те, що працює над книгою, яка б допомогла людям, особливо молодим, які в постійному пошуку шляху до пізнання істини, витоків зародження життя та призначення людини. І вже тоді я задумувався, а чому б мені не стати козаком. Кожна моя наступна зустріч з Анатолієм переконувала саме в цій думці, а ще і в тому, що хоч ми обидва з різних материків, майже з протилежних систем формування нашого світогляду, але маємо багато спільного. І справді, Анатолій Шевченко, як і Керол Бейлі, всього досягав своєю наполегливістю, невтомним прагненням доводити розпочату справу до логічного кінця. Мабуть, саме в цьому секрет їхнього успіху. Одного - як умілого організатора, вченого, як людини досить публічної, яка зуміла за короткий термін з науково-дослідної лабораторії створити два унікальних по суті своїй інститути, а на їхній основі – Державний університет інформатики і штучного інтелекту, згуртувати навколо ідеї духовності і патріотизму Українське Реєстрове Козацтво. Іншого - як успішного менеджера, який зумів протягом 20 років забезпечувати розвиток провідної компанії «Моторола», успіх та популярність міжнародної благодійної організації «Благовіст». А об’єднує обох прагнення донести духовні принципи побудови та існування Всесвіту до людей.
А засади Українського Реєстрового Козацтва спонукали його першим з американців вступити до лав цього козацтва. Ця подія сталася в жовтні минулого року.
- На урочистій посвяті мене в козаки, - згадує Керол Бейлі, - я сказав, що свято вірю у ті ж самі ідеали: патріотизм - любов до своєї країни; в духовність - любов до Бога. І я переконаний в тому, що ми повинні допомагати людям стати духовними. Не просто просити їх бути християнами, любити Бога, а любити інших людей, вірити в життя, в цей світ і жити так, як хоче цього Бог.