Невеличке кримське містечко Балаклава оспівано багатьма відомими літераторами: Міцкевичем, Купріним, Скитальцем, Маміним-Сибіряком, Короленком, Чеховим, Горьким, Аксаковим... Але особливу роль Балаклава відіграла у житті і творчості видатної української поетеси Лесі Українки. Осінь 1907 року, яку вона провела тут разом зі своїм чоловіком Климентом Васильовичем Квіткою, справедливо порівнюють з болдинською осінню Олександра Пушкіна.
Через хворобу Лесю ще з дитинства вивозили до Криму, і вона дуже любила його, тут їй завжди добре працювалося. Вперше вона побувала у Балаклаві - мальовничому рибацькому містечку поблизу Севастополя - разом з мамою ще у 1890 році. Схоже, на все подальше життя вона полонилася чарівністю, неповторною красою цієї бухти, овіяної тисячолітніми легендами... Саме тут пізніше оживали герої давньогрецької міфології і лицарі середньовіччя – персонажі поезії і драматургії Лесі Українки.
Можливо, невипадково після одруження з Климентієм Квіткою, восени 1907 року, Леся приїхала саме сюди, в Балаклаву, де чоловік одержав посаду в суді. Тридцятишестирічна поетеса разом з Квіткою приїхала до Севастополя і після короткого перебування в готелі «Кіст» (біля Графської пристані) переселилася до Балаклави - у скромний флігель дачі Соколової на Новій набережній (нині набережна Назукіна).
Трохи згодом подружжя переїхало до Ялти. Як твердять літературознавці, у Балаклаві Леся за півтора місяця написала вірш «За горою блискавиці», у якому в алегоричних образах відображені події першої російської революції, завершила драму «У пущі». Скоріш за все, саме напівзруйновані, але й досі величні генуезькі вежі XIV століття допомогли їй у роботі над драматичною поемою «Руфін і Прісцілла», про що вона записала у своїх щоденниках: «...я ставлюся до цієї своєї речі дуже серйозно і хотіла б докласти всіх зусиль, щоб зробити її чимось людським». У цей же період Л. Українка працює над драматичними поемами «Айше та Моххамед», «Іфігенія в Тавриді», «Кассандра»... Здавалося б, чудовий морський клімат мав би сприяти не лише творчому піднесенню поетеси, а й покращенню здоров’я. Втім, на жаль, Леся стала почуватися гірше. Німецька професура радила їхати до Єгипту, але молоде подружжя зібрані на поїздку гроші вирішило витратити на етнографічну експедицію, планувало здійснити запис мелодій українських народних дум...
2004 року Балаклава відзначала своє 2500-річчя. До цієї ж дати була приурочена ще одна подія - у рамках святкування такого видатного ювілею в Балаклаві вшанували і славну доньку українського народу Лесю Українку. На центральній площі міста їй було урочисто відкрито пам’ятник роботи балаклавського скульптора, члена творчого об’єднання «Мистецький шлях» Володимира Суханова. Скульптор розповідав, що спочатку йому запропонували зробити погруддя поетеси, але під час роботи над образом Лесі автор вирішив зробити півфігуру. Саме в ній, вважає митець, можна було якнайкраще передати характерні риси образу та душевний стан людини. Скульптура вироблена з білосніжного мармуру саме тому, пояснює Суханов, що Леся була „світлою особистістю”. Він зобразив її 36-річною – саме в цьому віці вона востаннє приїжджала до Балаклави. Правда, біографи твердять, що останнього разу Леся Українка бачила Балаклаву з борту пароплава - наприкінці травня 1913 року, коли поверталася в Грузію з України. Але, як кажуть, то вже був шлях у безсмертя...
Торік на урочистій церемонії закриття першого міжнародного кінофестивалю «Острів Крим» президент фестивалю Богдан Ступка розповів про свій намір відреставрувати музей Лесі Українки в Балаклаві й відкрити в ньому концертний зал. Сподіваємося, що колись цей задум здійсниться.