|
|
| Гетьман Петро Сагайдачний. XIX ст. Невідомий художник |
Різниця в одному - П. Сагайдачний зійшов на політичний небосхил, коли соціальні й національні проблеми України в історичному процесі перебували на початковій стадії розвитку, а в часи Б.Хмельницького цей процес визрів і досягнув найвищої точки.
Петро Сагайдачний першим із гетьманів України створив дисципліновану двадцятитисячну козацьку армію і привів її до Москви у 1618 році. Армія була сформована в чіткі боєздатні полки, які могли самостійно розв’язувати окремі бойові задачі. Про це говорять дії окремих полковників українського війська під час Московського походу: Михайла Дорошенка, Милославського, Баришпольця.
Упродовж життя Петро Сагайдачний постійно турбувався, щоб на теренах України завжди була дійова козацька армія, а цементуючою її силою - реєстрові козаки. Унікальний феномен - український народ не мав своєї державності, але мав одну із кращих армій у Європі.
Петро Сагайдачний вперше в історії України підняв козацтво до загальнонаціонального рівня і вивів його на широку дорогу згуртованим етносом. Тільки за таких умов могла з’явитися можливість вписати усе запорізьке військо в київське братство і розпочати роботу зі створення міжнародної організації Ліги міліції, головним завданням якої було перетнути шлях подальшому просуванню Османської імперії в Європу.
Політичні дії Петра Сагайдачного, які він утілював у життя, занадто дивовижні і не мали аналогів ні до його гетьманства, ні після нього. Він добре розумів становище України серед держав-хижаків, які оточували її: Туреччина, Кримське ханство, Московська держава і Польща, до складу якої входила Україна. Він безперестанно тримає в напруженні Туреччину морськими набігами і примушує її коливатися на межі війни з Польщею. Це змушує Польщу підтримувати, хоч і напружені, зв’язки з козацтвом на випадок війни з Туреччиною чи з її васалом - Кримським ханством.
Похід Сагайдачного на Москву пов’язаний з авантюрним планом Польщі. Ішла боротьба за корону Московської держави, на яку претендував не тільки польський король Сігізмунд, але і його син Владислав.
Ще в серпні 1617 року армія Владислава чисельністю близько 11000 вояків перетнула кордон Московщини і в жовтні досягла м. Вязьми. На цьому похід скінчився; настала мокра й холодна осінь, потім люта зима. Жоден вояк не отримав за службу платні. Настав моральний розклад армії. Польський король був у відчаї і звернувся по допомогу до козацького гетьмана Петра Сагайдачного.
Петро Сагайдачний, вислухавши королівських послів, погодився допомогти королевичу, але висунув свої вимоги:
- розширення території козацьких вольностей;
- свобода на Україні православної віри;
- збільшення чисельності реєстру козацького війська;
- визнання судової та адміністративної автономії України.
Це була перша в історії пропозиція польському уряду на утворення Української державної федерації в рамках Польщі подібно до Литовської…
Аналіз походу Петра Сагайдачного на Москву дозволяє зробити висновок, що він ретельно готував його, продумуючи окремі деталі, які на перший погляд не мали суттєвого значення. План походу залишався таємницею не тільки для військових стратегів Польщі, а навіть для близького оточення гетьмана. Полковники гетьмана знали тільки одне, що треба допомогти польському королевичу вийти зі скрутного становища, в якому він опинився. Маршрут руху на Москву став відомий полковникам лише тоді, коли армія перетнула кордон Московської держави і вийшла до м.Путивля.
На початку червня 1618 року, оговтавшись від тяжкої зимівлі, армія Владислава, майже нездатна до бойових дій, залишила м. Вязьму й вирушила до міста Можайська. Поблизу нього 28 липня 1618 року Владислав отримав радісну звістку, що козацька армія гетьмана Петра Сагайдачного іде йому на підмогу. Шлях від Вязьми до Можайська - приблизно 310 км, і армія Владислава долала його два місяці.
Від м.Путивля до м. Можайська козаки-гінці могли пройти за 11 - 12 діб, не враховуючи днів перепочинку в дорозі. Гінці П.Сагайдачного добиралися до королевича майже півтора місяця. Де ж вони блукали так довго?
Таке непорозуміння пояснюється тільки одним: П. Сагайдачний вищезгаданим шляхом послав не гінців, а цілий полк козаків, а можливо, й більше. Козацьке з’єднання з боями пробивалося до Калуги, привертаючи на себе значні ворожі сили та увагу ворога. Це був тактичний маневр полководця - пішов передовий загін, а за ним ідуть головні сили. Так завжди було в часи середніх віків.
Гетьман добре розумів, що, починаючи з висунутого далеко в степ м.Путивля, міста-фортеці по річці Ока - Болхов, Бельов, Ліхвін, Калуга, Серпухов, Кашира і Коломна - надійно прикривають Москву з півдня. Щоб дістатися до столиці Московської держави, потрібно взяти під контроль ці міста-фортеці. Крім того, міста Бельов і Ліхвін прикривалися «засіками» у важко прохідних лісах.
У часи літнього бездоріжжя по болотистій місцевості вести двадцятитисячну армію з обозом у понад дві тисячі підвід було би повним безглуздям. На в’яземсько-можайські дороги вийшла б виснажена і зморена армія, яка була б мало спроможна вести фронтальні бої перед Москвою.
Петро Сагайдачний, розробляючи стратегічний план походу на Москву, в першу чергу ставив завдання не тільки розгромити або блокувати гарнізони міст по р. Ока, а й повністю розгромити ворожі сили правофлангового угруповання Московської держави у верхів’ях Сіверського Дону та розгалужених правобережних притоків р. Оки. Якщо виконати це завдання, то з’явиться можливість підійти до Москви з тилу, де зосереджені найслабкіші, а можливо, малочисельні військові сили.
Тому з Путивля його шлях пролягав правим берегом р. Сейм через міста Рильськ, Льгов, Курськ, через верхів’я р. Тускар (притока Сейму) з подальшим виходом у витоки р. Сосна на міста Ливні та Єлець, а потім у верхів’я Сіверського Дону, чим забезпечував спокійний тил і продовольчу базу для армії.
Міста Посейм’я - Рильськ, Льгов, Курськ - не чинили супротиву козацькому гетьману, адже джерела не говорять про бої під цими містами. Припустити, що П. Сагайдачний обійшов їх, просто неможливо з тактичної точки зору. Не міг він залишити в тилу ворожі гарнізони і спокійно продовжувати свій шлях.
Швидше за все, вони здалися на милість козацького полководця, який з воєводами цих міст дійшов мирної угоди.
Від Курська уздовж р.Тускар козацька армія підійшла до р. Сосна, форсувала її у верхів’ях і, можливо, в тому районі зупинилася на добовий перепочинок, а розвідка вирушила до м. Ливні, щоб виявити слабкі місця в його обороні. До м. Ливні армія підійшла 29 червня, на Петрів день, і в той же день місто було взяте штурмом. Під час битви в полон потрапив і сам воєвода міста князь Микита Черкаський.
(Далі буде)