31 липня 2004 року Президентом України Л.Д.Кучмою був підписаний Указ „Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”.
Документ передбачає необхідність створення ефективних організаційних та правових умов для всебічної реалізації громадянами конститу-ційного права на участь в управлінні державними справами. Поряд із Законом України „Про основи національної безпеки України” (підписаний 19 червня 2003 року), іншими законодавчими актами, які спрямовані на досягнення пріоритетів національних інтересів України у внутрішньополітичній, еконо-мічній, соціальній та гуманітарній, екологічній сферах, Указ Президента створює надійну правову базу участі Українського Реєстрового Козацтва в реалізації найбільш важливої частини своєї Програми. Ще більш значущими стають проблеми участі громадських організацій, а саме козацького спрямування, у вихованні антитерористичних настроїв суспільства.
Є безліч характеристик тероризму, що в основному ґрунтуються на поняттях так званого політичного тероризму. При цьому, як усі соціальні явища, тероризм має дуже багатий спектр проявів, цілей, методів та передбачуваних чи непередбачуваних результатів. Тому необхідно визначити наступне: що таке тероризм у загальному вимірі, що таке протидія йому та на яких засадах вона має бути організована в Україні?
Фахівці виділяють чотири типових ознаки тероризму, які відрізняють його від інших злочинів:
1. Тероризм породжує загальну небезпеку, що виникає в результаті здійснення небезпечних дій або погрози такими. Небезпека при цьому повинна бути реальною і загрожувати невизначеному колу осіб.
2. Публічний характер виконання терористичних дій. Тероризм без широкого розголосу, без відкритого пред’явлення вимог не існує. Це форма насильства, яка розрахована на масове сприйняття.
3. Навмисне створення атмосфери страху, пригніченості, напруженості. Причому створюється ця атмосфера не на індивідуальному чи вузько груповому рівні, а на рівні соціальному і являє собою об’єктивно сформований соціально-психологічний фактор, що впливає на інших осіб і змушує їх до дій в інтересах терористів.
4. Завдяки створеній атмосфері страху терористи прагнуть до досягнення своїх цілей, причому не стільки за рахунок власних дій, скільки дій інших осіб, на яких покладено робити вплив залякування. Тому, на відміну від інших злочинів, тут наявний страх іншого роду - це страх не „паралізуючий”, а, так би мовити, „мобілізуючий” на вибір варіанта поведінки, що влаштовує терористів.
Аналізуючи існуючі наукові положення і міжнародний досвід боротьби з тероризмом, можна зупинитися на узагальнюючому визначенні тероризму як явища, що виражене в дії: тероризм – це негативне явище, обумовлене соціальними, політичними та економічними чинниками, що полягає в застосуванні чи погрозі застосування насильства або інших загально небезпечних дій особою або групою осіб, які прагнуть шляхом залякування і примусу досягти певних змін у власних інтересах. Це визначення в однаковій мірі підходить до різних угруповань, напрямів, програм терористичних дій - чи то політичних, чи економічних, чи релігійних. Але сьогодні ми розуміємо, що, незалежно від типу чи мети терористичних дій, це явище розповсюджується, набуває характерних рис, з розподілом праці, специфічними функціями, ідеологією, фінансовою структурою, кадрами. Терористичні дії стають одним із методів впливу на економіку країн. Логіка при цьому одна – страх призводить до нестабільності та неадекватності в управлінських діях.
Однією з причин розповсю-дження тероризму як найкоротшого шляху досягнення мети є недосконалість системи і комплексу заходів боротьби з ним. Доцільно звернути увагу на типове сприйняття у свідомості людей таких категорій окреслювання, як „анти” та „контра”. Сьогодні поширеним є термін „контртерор”, але він включає переважно силові методи, які характеризуються як боротьба з тероризмом. Адже боротися можна з явищем, яке вже існує та набуло сили. Тобто контртерор – це робота з наслідками вже існуючої проблеми чи захисні заходи, які, на жаль, не завжди є дієвими. Менше зустрічається термін „антитерор”, тобто постійне протистояння терору. Саме до цього логічно відноситься словосполучення “протидія тероризму”. Таким чином, ми виділяємо два напрями: боротьба та протидія. Яскравим зразком боротьби, тобто контртерору, є суто силові дії США в Афганістані та Іраку. Попри воєнну та економічну перевагу, незважаючи на успіх військових, ці дії не є ефективними стовідсотково, тому що: по-перше, призводять до значних втрат серед мирного населення; по-друге, створюють на своїх територіях нездорову, нервозну атмосферу, яка межує зі страхом (а страх – це одна із складових „формули” тероризму). Більш пластичними, переважно антитерористичними, є дії урядів Іспанії та Великої Британії, де протягом десятиліть гостро стоїть проблема баскського та ірландського тероризму. Комплексними є дії різних урядів Ізраїлю, де поряд із суто військовою та по-ліцейською боротьбою створена система так званої „соціальної” протидії, яка заснована на комплексі політичних, культурних та економічних заходів безболісної інтеграції арабів-палестинців у ізраїльське суспільство. Але названі дієві системи залишаються переважно контртерористичними, тобто мають характер боротьби. Це не призводить до бажаних результатів, а лише дозволяє, в кращому разі, підтримувати певний баланс безпеки.
Стосовно України можна зазначити, що проблема тероризму нас не минає хоча б тому, що вона є одним із проявів глобалізації. Але перед нами постає гостре питання: як реагувати на цю загрозу, який напрям є виправданим – антитероризм чи контртероризм, протидія чи боротьба? Одночасно відповісти на це питання неможливо, зрозуміло лише одне – необхідні комплексні дії. Силові дії будь-якої спрямованості можуть стати чинником подальшої дестабілізації. На те є декілька причин. По-перше, це сформована протягом десятиліть недовіра до силових методів. По-друге, часткове відокремлення влади та сус-пільства. По-третє, і сьогодні це вкрай серйозна проблема, великий “протестний” потенціал, недостатній рівень соціальної зрілості та неоформленість у свідомості громадян України загальної державної та громадської мети.
Саме третя причина, окрім політичних та економічних вад, і є тією проблемою, на яку слід звернути увагу, тому що зрілість та громадянська позиція, на відміну від економіки, не мають чітких критеріїв оцінки. Це ускладнює розробку програмних дій, спрямованих на створення цілісної системи українського суспільства, без якого неможлива сильна держава Україна. Під силою розуміємо тут одночасно можливість створення системи протидії небезпеці і,в першу чергу, тероризму в будь-яких його проявах.
Таким чином, ми маємо визначити можливості забезпечення соціальної безпеки, які є у держави, та конкретизувати, що сьогодні є справді реальним та ефективним у цій сфері.
Ми вже зазначили високий рівень настроїв протесту та недостатній рівень соціальної зрілості в межах усього суспільства. Це свідчить про наступне: по-перше, про потенційні можливості до самоорганізації. Тобто українське суспільство не є інертним, воно потенційно активне. По-друге, ця активність має бути організована в межах конструктивної та зрозумілої для всіх громадян, незалежно від національності, релігійних переконань та со-ціального статусу, ідеології.
Що стосується протидії тероризму, то неможливо створити її систему без сталого суспільства. Саме в цьому ми виділяємо один з перспективних векторів боротьби з цим явищем – в Україні має бути створена система антитероризму, яка базується на високому рівні суспільної свідомості, що, у свою чергу, є передумовою діалогу суспільства і влади і забезпечення стабільності. Нестабільність є однією з умов розвитку усвідомленого страху, який може стати інструментом тероризму.
Виходячи з цього, потрібно зазначити, що може стати механізмом підвищення суспільної свідомості. Це, перш за все, різноманітні громадські орга-нізації, основною метою яких і є вираження специфічних інтересів різних груп населення та налагодження діалогових відносин з владою. Немає потреби перелічувати їх усі: тут і профспілки, і організації чорнобильців, і організації інвалідів, і союзи бізнес-структур, територіальні об’єднання і так далі. Саме вони і є тим механізмом, який має створити систему зв’язків між різними суспільними групами та владою.
Окремо ми маємо визначити специфічну роль у цьому процесі різноманітних козацьких організацій, яких в Україні існує велика кількість. Саме вони є тією силою, яка асоціюється з історією державотворення України та в різні часи виступала консолідуючим елементом. Але сьогодні ця сила має стати тим механізмом, який, уособлюючи загальнонаціональну ідею, підтримуючи традиційність та водночас розвиваючи у свідомості громадян сучасне сприйняття дійсності, створює нову для українців систему цінностей у відносинах з владою.
Саме так може бути створена загальноприйнята система, основною метою якої буде не фактова боротьба з наслідками ризиків, до яких сьогодні відноситься і тероризм, а постійна протидія суспільства будь-яким проявам залякування та дестабілізації.