Немає потреби переповідати про життєвий шлях фундатора російської науки, зачинателя новітньої російської літератури Михайла Ломоносова. Він по праву займає чільне місце у пантеоні світової слави. Все це добре всім відомо. Але так склалося, що не скрізь і не завжди, розповідаючи про Ломоносова, згадують про «український слід» у долі цього інтелектуального велета. Ось під цим кутом зору уважно придивимось до біографічної канви Ломоносова, зокрема до того, як «починався Ломоносов», хто суттєво впливав на його розвиток у дитячих і юнацьких роках.
Михайлові вже йшов одинадцятий рік. Якось побачив він у Христофора Дудіна, що жив по сусідству, «Граматику» Смотрицького і «Арифметику» Магницького. І як не заперечував Христофор, усіма правдами і неправдами Михайло таки випросив у нього ці підручники. «Вратами моей учености» назвав їх пізніше Ломоносов. Це був чи не перший контакт Михайла з наукою, витоки якої потрібно було шукати в Україні. Перший, але не останній.
Хто ж був автором «Граматики»? Ним був український філолог, письменник і громадський діяч, вихованець Острозької академії Мелетій Смотрицький (родом зі Смотрича на Поділлі).
«Граматика словенська» Смотрицького, що вийшла друком у 1619 році, поширилася по всьому слов’янському світі, у тому числі і в Московії. Цьому підручнику судилося довге життя, аж до 1755 року, коли почала його заступати «Граматика» Ломоносова.
Неподалік Холмогорів, де пройшло дитинство Михайла, знаходився монастир розкольників. У монастирі була школа, що нею опікувались освічені монахи, які здобули освіту в Київській академії. У монастирській школі, крім усього, опановували ораторське мистецтво, користувалися книгами монастирської бібліотеки. Це був своєрідний центр культури на Помор’ї. Юний Ломоносов був частим гостем у розкольників, він навіть два роки поділяв їхню віру і, звичайно, був допущений до бібліотечних книг. Отже, і тут Михайло опосередковано долучався до науки і культури далекого від нього Подніпров’я.
У 1731 році Михайло Ломоносов прийшов пішки у Москву і став учнем Слов’яно-греко-латинської академії.
Нагадаємо, що проект цієї академії, яка була відкрита у 1687 році, створив вихованець Києво-Могилянського колегіуму Симеон Полоцький. У 1664 році він прибув до Москви, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію, а пізніше і царевича Петра. Полоцький був людиною високого європейського зразка. Він мав великий вплив на розвиток у Москві шкільництва і культури, де особливо вславився як поет і драматург.
Справу Полоцького продовжив професор Києво-Могилянського колегіуму Стефан Яворський. Він за велінням Петра І у 1700 році став місцеблюстителем патріаршого престолу в Москві. Яворський брав безпосередню участь у реформуванні Слов’яно-греко-латинської академії, він обійняв там посаду протектора (покровителя).
Навчально-виховний процес Яворський намагався перебудувати на зразок Київського колегіуму, для чого він запросив групу викладачів з Києва, серед яких був і Стефан Калиновський. У 1732 році Калиновський був призначений професором Слов’яно-греко-латинської академії. (Михайло вже навчався в академії другий рік). Отже, київські професори й були першими навчителями Михайла Ломоносова.
Закінчивши студії у Слов’яно-греко-латинській академії, Михайло Ломоносов їде у Київ. Тут він у 1734 - 1735 роках поглиблює свої знання у Київській академії, про яку Михайлові так багато розповідали його професори, що приїхали до Москви з України. Тут на шляху Михайла чи не головною особою постає Феофан Прокопович - визначний церковний і громадський діяч, оратор, поет, драматург, теоретик літератури, реформатор в галузі церковної політики, духовного і світського виховання.
Вищу освіту, як водилось, Прокопович здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім вдосконалював свої знання в славетній Римській академії, де студіював філософію і богослов’я, там він виховувався на кращих зразках європейського класицизму та гуманізму. З 1710 року він - ректор Київської академії, викладає курси фізики, арифметики, геометрії. Це дозволило йому надати курсові філософії природничо-наукового спрямування.
Прокопович протегував багатьом талановитим людям. Збереглося свідчення про те, що він підтримав юного Михайла Ломоносова: «Не бійся нічого… Я твій захисник!..» Правда, у роки навчання Ломоносова у Києві Прокопович уже обіймав у Петербурзі посаду віце-президента Синоду. Але Ломоносов мав змогу познайомитися з текстами лекцій Прокоповича, про що ми можемо здогадатись, порівнюючи написане у різний час Прокоповичем і Ломоносовим.
Ось, приміром, «Речь о заслугах науки, приравниваемых к заслугам оружия», яку Прокопович виголосив перед студентами Київської академії і яка була опублікована окремим виданням. Звернемо увагу ось на цей абзац: «Мне кажется, что любая наука может быть достойнейшей, если о ней постоянно говорят то же самое, что известный оракул красноренчия Туллий сказал о поэтическом искусстве. «Науки, - говорит, - юношей питают, старых удовлетворяют, в счастии украшают, в несчастии дают пристанище и утешение…»
Усім нам ще з шкільних років знайомі поетичні рядки, що вийшли з-під пера Ломоносова:
«Науки юношей питают,
отраду старцам подают…»
Ось так і перегукуються титани: Марк Туллій Цицерон - Феофан Прокопович - Михайло Ломоносов, Давній Рим - Україна - Росія.