|
|
| Зустріч заступника Гетьмана УРК з питань релігії Ігоря Козловського з Головним муфтієм України, Головою духовного управління мусульман України, шейхом Ахмедом Тамімом |
Кореспондент:
- Ігоре Анатолійовичу, рік за роком іде відлік часу нашого життя. Нам вдається вирішувати якісь проблеми, а якісь ні. І головна причина в тому, що не навчились іти назустріч одне одному, з розумінням ставитися до уподобань, віри інших.
І. Козловський:
- Ми вже давно стоїмо перед дилемою: як люди з різними поглядами, світоглядами, з різними уподобаннями особистими, з різними проблемами, пов’язаними з життям своїм, можуть домовлятися отут, на цій землі. Ми ж то розуміємо, що будь-яка розумна людина - інакомисляча людина. Якщо вона може розмірковувати над буттям, вона шукає сенс цього буття. І в цих пошуках сенсу люди випрацьовують різні погляди, але загальні наші уявлення дуже близькі одне до одного. Проблема полягає тільки у мові, якою ми розмовляємо: мові символів, мові служінь, богослужінь. І це дилема, яку ми повинні вирішувати на засадах толерантності і духовності. Ми бачимо, що наша Україна - це поліконфесійна держава, навіть під час тієї імперії радянської тут було 50 відсотків всіх релігійних організацій Радянського Cоюзу. В Росії було 25 відсотків, 25 на інших 13 республік припадало. Після руйнації Радянського Союзу і початку незалежності України стрімко починає зростати чисельність релігійних організацій, їхнє місце у формуванні громадянського суспільства. І зараз в Україні - майже 33 тисячі різних релігійних організацій, різних напрямків, починаючи від традиційних для України християнських організацій православної церкви, різних напрямків католицької, греко-католицької, баптисти, євангелійські християни-баптисти, адвентисти сьомого дня. Є багато нових течій, і якщо ми не зможемо домовлятися, і домовлятися не просто для того, щоб існувати, а нам треба створювати громадянське суспільство, яке спрямоване на те, щоб будувати. Ми – будівничі, будівничі держави з новим обличчям, європейським обличчям, яке не повинно лякати світ. Ми повинні вирішувати свої проблеми на притаманному українському етносу толерантно духовному підході. І ми пам’ятаємо, що в свій час українці як етнос складали, за різними даними, від 60 до 80 відсотків від загальної чисельності запорізького козацтва, а інші були від татар до литовців, від французів навіть і шотландців до поляків…
|
|
| Щира розмова Ігоря Козловского з Головним рабином України (у центрі) Азрієлем Хайкіним та Головним рабином Ізраїлю Шломо Амаром |
Кореспондент:
- Але, щоб стати запорізьким козаком-січовиком, необхідно було знати українську мову і прийняти православну віру…
І. Козловський:
- І третє - це прийняти позицію козака. Козацтво - це теж своєрідний світогляд. Козак - це вільна людина. І коли ми у свій час створювали наприкінці 80 років перші, вже сучасні наші об’єднання козацькі, і у 90 – 91 році ми створили Кальміуську паланку українського козацтва, тоді я працював в обласній адміністрації, - ми ставили перед собою завдання, може, й романтичне, відтворити внутрішній зміст людини, яким він був. Тому, коли ми збиралися, перш за все намагалися віднайти свої корені козацькі, зрозуміти дух козацтва. Зразу починали з того, що вивчали звичаєве право. А воно формувалось, як ви знаєте, на засадах духовності. Я багато років був суддею Кальміуської паланки і був начальником відділу у справах релігії Донецької облдержадміністрації. Тоді я вважав, що розпочинати відбудову молодої держави ми повинні: а) з історичної пам’яті; б) з особистості. І не просто з особистості, а створити цю особистість як духовну, високоморальну особистість з історичною пам’яттю. Тому що манкуртизм призвів до руйнації свідомості людей, а загалом і до руйнації самої держави. З цього ми починали. Це романтичний період козацтва. Він своє виконав, він закінчився. Треба було переходити вже до нового етапу, етапу, який є частково і завданням національної ідеї, - це створення громадянського суспільства. Для того щоб створити громадянське суспільство, треба мати компоненти цього суспільства, а я вважаю, що козацтво і церква - це два головних компоненти формування саме українського громадянського суспільства, зі своїм національним обличчям, зі своїм розумінням, що це таке - рідна земля, що таке патріотизм.
|
|
| Протопросвітер Донецький і Луганський УГКЦ отець Василь, єпископ Донецький і Харьківський УГКЦ владика Степан та Ігор Козловський під час семінару |
Кореспондент:
- Тобто, Ігоре Анатолійовичу, духовна філософія козацтва перш за все пов’язана із засадами високоморальної людини?
І. Козловський:
- Я стою на позиції, і це моє кредо, що патріотизм - це моральна і духовна складова, це не просто світоглядна складова, а саме моральна і духовна.
Якщо людина в тій же Америці не патріот Сполучених Штатів, вона або хвора людина, або людина неморальна. І ми повинні формувати у свідомості людей, які зараз живуть на цій землі, що бути патріотом - це означає бути здоровою духовно і морально особистістю.
Саме з цими ідеями ми починали і створення факультету філософії та релігієзнавства в нашому університеті, тоді ще інституті штучного інтелекту. Анатолій Іванович Шевченко свою лінію проводив: ще 15 років тому, тільки створивши інститут штучного інтелекту, впроваджував духовні семінари. Це ж не випадково, коли я зустрівся тоді і побачив однодумця, лідера, для якого не є проблемою підготувати робота або сформувати фахівця. Головну проблему він бачить у формуванні саме людини, яка буде створювати цього робота. Ми й зійшлися концептуально саме на тому, що більшість людей, створюючи штучний інтелект, не розмірковують над наслідками, над тим, як же він буде працювати, чи не буде там конфлікту між людиною і штучним інтелектом. Це химерна, можливо, навіть божевільна ідея - створити штучний інтелект з домінантою совісті. Це - гіперідея. А якщо це буде самоорганізуюча система, ми повинні проробити філософію штучного інтелекту, філософію особистості, яка створює штучний інтелект, підготувати цю особистість. Тому й зрозуміло, що ми поєднуємо багато завдань. І завдання це, передусім, досліджувати ці процеси, духовні процеси, які відбуваються в Україні. Саме цим займається Центр релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних стосунків. Наші напрацювання зацікавили багатьох. Ми співпрацюємо з Інститутом філософії Академії наук. Періодично я читаю лекції в США. Ми спілкуємося з представниками різних конфесій як в Україні, так і за кордоном. З поїздками духовними буваємо у різних країнах з метою духовного діалогу. Це той самий місточок, за допомогою якого ми можемо перейти від протистояння до діалогу конструктивного. Саме для цього ми тут працюємо над багатьма проблемами, такими як дослідження, як створення діалогового простору між представниками різних конфесій, і багато спільних заходів проводимо.
Ми читаємо Святе Письмо і бачимо: Господь не буде виносити суд людині за її віросповідання. Він не буде судити православних, католиків, чи баптистів чи буддистів. Там написано: за вашими справами буде судити вас, які справи ви зробите на цьому світі. Головний сенс нашого буття - це любов. Це створення атмосфери любові - любові, яка є не якимось чуттєвим моментом. Любов - це дія, спрямована на покращення життя людей на світі. Любов не стільки почуття, скільки морально-етичний вибір і вольовий вибір. Тому що любов Агапе, яка є у Святому Письмі, - це вольова любов, любов, яка спрямована на те, щоб людям було краще. І саме задля цього ми співпрацюємо з представниками різних конфесій. У мене склалися не тільки ділові, а й дружні стосунки з дуже багатьма людьми у різних країнах світу. Мене запрошують читати лекції в різних країнах, і я охоче відгукуюся для того, щоб показати, що Україна - це не якась випадкова пляма на мапі нашої земної кулі.
Кореспондент:
- Кожна людина ставить у своєму житті рубікон, якого прагне досягти. Яка Ваша заповітна мрія?
І.Козловський:
- Ви знаєте, я відношусь до тих людей, у яких їхня мрія як обрій. Скільки не йдеш, а обрій постійно є. І я вважаю, якщо ми ставимо мету, яку можна досягти, то це означає, що ми вичерпні. А ми невичерпні. Ми невипадкові на цій землі. І наше завдання, кожної людини, це мій погляд, - зрозуміти цю невипадковість і зреалізувати всі свої можливості для того, щоб відповідати цьому поєднанню божественного ядра, яке є в нас, і людських зусиль, реалізувати себе наскільки це можливо. Ми розуміємо, що життя людського може не вистачити, але ж для мене це не тільки самореалізація, а ще й те, що я люблю вчити людей. Треба рухатись. Є така суфійська мудрість: «не всі, хто біг за газеллю, її впіймали, але серед тих, хто впіймав газель, всі бігли». Треба бігти.