|
|
| отаман Черкаської обласної організації УРК генерал-майор УРК Олександр Василенко вручає Т.Г.Шевченку орден «Бронзовий козацький хрест». |
Руська Поляна, що під Черкасами, - село особливе. Майже чотириста років пройшлися над ним бурями і громами, лягли карбами здобутків і втрат у долях багатьох поколінь. Місцеві жителі - справжні патріоти своєї маленької батьківщини, бо впевнені, що кращого краю нема і не може бути. Бо тільки тут таке ласкаве і привітне сонце, і щедрі чорноземи, що виколошують пшениці і жита, і віковий ліс, і мальви мало не під кожним вікном. А ще Руська Поляна пишається своїми людьми, яким дала крила для злету. Серед них і незаперечний авторитет сільської громади - Тарас Григорович Шевченко.
Знайти оселю героя нашої розповіді у 8-тисячному селі - справа непроста.
У самісінькому центрі, на чималому майдані, переймаємо молодого чоловіка у білосніжній сорочці.
- Тарас Григорович Шевченко? Він перед вами. Може, паспорт показати? - посміхається.- Не дивуйтесь, нас таких аж троє. А перший Тарас, звісно, наш патріарх і ветеран. Шукайте його на он тій вулиці.
Він стояв біля хвіртки - високий, під два метри зростом, як на свої роки стрункий, підтягнутий.
- Скільки це вам, Тарасе Григоровичу, від роду?
- В акурат двадцять четвертого серпня вісімдесят три. Горджусь, що волею долі мій день народження співпав з датою проголошення незалежності України.
Незалежність України виболена, вистраждана самим Тарасом Григоровичем, усім родом Шевченків. Зловісного 1932-го всю їхню сім’ю - і батька, і матір, і малих Олексія, Катерину, Віру, Гришу і Тарасика - з Руської Поляни вислали в Сибір, на холодну станцію Яя за пособництво повстанцям Холодного Яру. Незадовго перед війною батько, Григорій Якович, застудився на лісоповалі і, немовби передчуваючи невідворотність смерті, прошепотів Тарасові: “Пам’ятай! Ти - Шевченко. Матимеш сина - наречи Григорієм, а він свого - Тарасом. Щоб не переводився наш рід, щоб на сторожі України вічно стояв Тарас Григорович Шевченко...” Але не так сталось, як гадалось. Старшого сина Тарас Григорович назвав Олексієм, на честь брата, середнього - Григорієм, молодшого - Анатолієм. Григорію Бог послав двох доньок, Анатолію - два сини, з яких один - Тарас. Тепер в Руській Поляні п’ять Тарасів Шевченків і три повних тезки Кобзаря - п’ятнадцяти, тридцяти двох і вісімдесяти трьох років.
Розповідає Тарас Григорович Шевченко:
- Як сьогодні пам’ятаю, 15 травня 1941 року я був призваний до війська.
Війна застала мене на полігоні. А на вечір 22 червня нас зібрали в училищі. Декому з хлопців присвоїли звання молодшого лейтенанта, і вони пішли на фронт. Я теж на це розраховував, але начальник училища розчарував: “Прийшла рознарядка, і ти поїдеш у Сибір. Піхоти у нас вистачає. А ти ж - механік. Нинішня ж війна - це своєрідне змагання техніки і моторів. От і будеш цю справу вивчати.
- Група, у якій я навчався при одній засекреченій установі у Новосибірську, вивчала зарубіжну військову техніку та озброєння - американські та англійські танки, бронетехніку вермахту. Бойове хрещення пройшов під Сталінградом. Потім були Степовий фронт, Курська дуга. Бачив, як горів і плавився метал, як день ставав ніччю від димів і згарищ. Як уцілів у тому пеклі - сам дивуюсь. У серії смертельних боїв (це було вже під Оршею в Білорусії) наш 245-й танковий полк втратив всі бронемашини, до останньої! Потім був Сандомирський плацдарм, згорьована Польща, звільнення Варшави і апофеоз війни - взяття Берліна. Мені судилося пройти цей вогненний шлях і на поверженому рейхстазі засвідчити перемогу лаконічним написом: “Тут був Тарас Григорович Шевченко, Україна”.
Про події тих далеких, але незабутніх днів нагадують рани та ще бойові відзнаки - два ордени Вітчизняної війни, медалі “За відвагу”, “За визволення Варшави”, “За взяття Берліна” та безліч ювілейних нагород, в тому числі й український орден “За мужність”.
Після демобілізації багато років працював у Рівненській області, а в 1966-му з дружиною і трьома синами повернувся у Руську Поляну. І тут знайшлася для нього робота, на Ірдинській торфобрикетній фабриці. Бувало, відбуде трудову зміну, і не на диван з газетою, а в Будинок культури на репетицію етнографічного самодіяльного народного хору “Поляни”, який веде свій пісенний родовід з 1918 року.
- Без пісні аж ніяк не можна,- розмірковує ветеран.- Вона з людиною і в щасті, і в біді. Це наче молитва і сповідь перед Всевишнім.
Протягом чверті століття Тарас Григорович Шевченко - незмінний голова сільської ради ветеранів війни і праці. Нерідко Тарас Григорович - остання інстанція в боротьбі з бюрократизмом і бездушшям. І він клопочеться, щоб старенькій завезли машину дров, водогін полагодили, допомогли хворому коштами на ліки.
А от про себе подбати - безпорадний.
А родом ми із Руської Поляни
Багато років Тарас Григорович Шевченко виношував заповітну мрію-думку - спорудити у селі пам’ятник своєму великому тезці. І щоб той пам’ятник був не за державний рахунок, а за кошти самих жителів. Говорити про це раніше не наважувався, бо пенсії були - курям на сміх, а заробленого ледь вистачало зводити кінці з кінцями. А тепер, слава Богу, життя поправляється, вирівнюється, кращає. Одне слово - саме час за пам’ятник братися. Таку пропозицію виніс на розгляд сесії сільської ради, яка підтримала шанованого депутата. Пам’ятник вирішено спорудити методом народної толоки, коли буде зібрано достатньо коштів. А поки що на честь 190-ї річниці з дня народження Т. Г. Шевченка в центрі села закладено перший камінь і меморіальну плиту на місці, де незабаром постане у бронзі образ Великого Кобзаря. У почесній варті тоді стояли всі троє Тарасів Григоровичів Шевченків.
Наостанок ми запитали Тараса Григоровича, який заповіт він хотів би залишити своїм нащадкам, всій Україні.
- Відповім словами нашого батька Тараса: “Свою Україну любіть...”
У День незалежності України повний тезка Великого Кобзаря святкував свій день народження. З цієї нагоди до Руської Поляни завітала представницька делегація на чолі з заступником голови облдержадміністрації Анатолієм Риженком. Він зачитав вітального листа, якого надіслав Т.Г. Шевченкові Прем’єр-міністр України, кандидат у Президенти України Віктор Янукович.
У той день на іменинника чекав не один приємний сюрприз. На раді генеральної старшини Українського реєстрового козацтва було прийнято рішення про нагородження Тараса Григоровича відзнакою Українського реєстрового козацтва - орденом “Бронзовий козацький хрест ІІІ ступеня”, присвоєння почесного козацького звання - підполковника - “За особистий вагомий внесок у зміцнення державності, збагачення духовної спадщини, відродження культурних і національних традицій українського народу”. Нагороду вручив головний отаман Черкаської обласної організації Українського реєстрового козацтва Олександр Василенко.
Довірена особа кандидата у президенти України Віктора Януковича - директор Черкаської швейної фабрики “Вайсе-стиль”, заступник голови обласної організації Спілки промисловців і підприємців, Спілки роботодавців Наталія Сіренко - подарувала ветеранові добротну куртку, виготовлену на “Вайсе-стиль”.