| ||
| Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував 1005 років від дня свого заснування. Цьому найцікавішому і найбільш своєрідному місту Буковини додає величі видатна пам’ятка оборонної архітектури ХІІІ-ХVІ ст. - Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», який визнано одним із 7 чудес України |
Кам’яна фортеця є досить цікавим пам’ятником оборонної архітектури. Щоб відчути її красу й велич, треба спуститися з земляного валу дорогою, вимощеною кам’яними плитами, стежкою обійти фортецю навколо, роздивитися мальовничі орнаменти на оборонних стінах, помилуватися тонким білокам’яним різьбленням порталу і фрагментами фресок у приміщенні невеличкої церкви, оглянути навколишню місцевість крізь вікна бійниць, піднятися на бойові майданчики кам’яних стін.
На території так званої «Нової фортеці» були комендантський двір, казарми, майстерні, конюшні, бані, склади тощо. До нашого часу від цих споруд збереглася лише кам’яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р., яка діє й донині. Нижче храму - будівля колишньої військової школи. Там свого часу мав бути музей, але нічого з цієї задумки не вийшло. Ліворуч - руїни турецького мінарету.
Щодо самого замку… Його 40-метрові стіни прикрашені ззовні орнаментом з червоної цегли. Такий мотив часто зустрічається в українському декоративному мистецтві, особливо на Поділлі.
В’їздом у внутрішній двір замку слугує дерев’яний міст, який було встановлено в 1969 році. Раніше кріпосний двір складався з двох відокремлених кам’яною стіною частин. Більше подвір’я замку, забудоване житловими будинками, з колодязем у центрі - так званий двір Воїнів, було призначено для гарнізону фортеці. Невеликий двір у північній частині замку називається Комендантським. Він розташований між північною вежею і комендантським палацом і призначався для військово-феодального панства. Раніше його обрамляла арка-галерея, що робило Комендантський двір по-ренесансному гарним. У ІІ пол. ХV століття було споруджено комендантський палац. Його стіни вкриті суцільним орнаментом: шахівниця червоної цегли та білокам’яних блоків. Портали та різьблене оздоблення вікон виконані в готичному стилі. Під палацом є 2 великі пивниці, де зберігалися зброя та харчі. Цікавим є той факт, що Комендантський палац слугував свого часу золотою кліткою для 37 юних бранок гарему паші. В цьому ж будинку були славетні турецькі бані та басейн.
Окрім палацу, на території замку збереглися руїни двоповерхового житлового будинку. Колись в його підземеллі знаходилася тюрма, в якій було закатовано чимало людей. Тут чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. Борулі начальник міста відрубав голову, а всіх його прибічників наказав скинути живцем зі стін Хотинського замку. В цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква.
В Хотині збереглися також залишки ще однієї, найдавнішої мурованої фортеці, та знаходяться вони в землі. Їх розкопала в 1961-1964 рр. наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева і Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5000 років тому). Саме з цього п’ятачка землі й почав розвиватися Хотин.
|
|
| Хорватський поет Іван Гундулич в епічній поемі «Осман» прославив мужність і героїзм запорозьких козаків в історичній битві під Хотином |
Сторінками історії
З давніх-давен на високих берегах Дністра пращури-слов’яни будували свої укріплення-фортеці. Одна з них - Хотинська фортеця - протягом чотирьох століть відігравала найважливішу роль у долі не лише України, а й усієї Південно-Східної Європи.
На початку ХІ століття для захисту кордонів своєї держави київський князь Володимир Великий наказав побудувати на її східних і західних кордонах ряд захисних укріплень, у тому числі Хотин. Саме з цього й розпочалася історія міста, яка налічує понад 1000 років.
Укріплення було споруджено на кам’янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. Спочатку це була невелика, збудована східними слов’янами на місці давнього поселення дерев’яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею й одночасно з нею існувало неукріплене селище.
Особливо великим населеним пунктом Хотин був у ХІ-ХІІІ ст., коли він входив до складу Київської Русі. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин засновані на початку ХІ ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі й стримували грабіжницькі напади степових кочівників.
Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові й укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50 роках ХІІІ ст. замість дерев’яних побудували кам’яні укріплення.
Перша кам’яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі й простягалася на південь.
Наприкінці ХІV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан ІІІ Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур завширшки 5 і заввишки 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж ХV-ХVІ століть Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів.
Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, в свою чергу, сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Євангеліє ХІV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим пунктом в європейсько-азіатській торгівлі.
|
|
| Укріплення було споруджено на кам’янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки |
Влітку 1538 р., під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським, було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 р., коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю й почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений у Константинополі.
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею і Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці відбувались події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки.
Упродовж ХVІ століття Хотин переходив з рук у руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час Визвольної війни 1650-1653 років у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького. 11 листопада 1673 року коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку ХVІІІ ст. туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і у фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча у ХVІІІ-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають у Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами, в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдавани.
У 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 років Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватися.
1826 року місту Хотину був наданий герб: серед золотого поля срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
У 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об’єкта. Саме місто протягом ХІХ ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства.
Легенди Хотинської фортеці
Якщо обходити фортецю за периметром, на стіні, недалеко від страшної вологої плями (вчені досі не визначили, що воно таке), можна побачити слід від гармати. Орнамент там переривається, натомість легко побачити зображення глечика. Туристам завжди розповідають романтичну і дещо наївну легенду про це місце. Начебто у ті часи, коли ще не було колодязя на території фортеці, замок якось узяли в облогу вороги. Мужньо обороняли твердиню сотні воїнів, але вони робили б це з подвійною силою, якби мали що попити. Спраглі вояки були на межі смерті - і тоді якась мужня дівчина вночі спустилась по мотузяній драбині до струмка, який оббігав навколо фортеці. Вона набрала повний глечик води, та на зворотному шляху її помітили вороги, й отруєна стріла наздогнала дівчину. Стікаючи кров’ю, вона все ж донесла свою цінну ношу до змучених солдат, - а потім померла в них на руках. Кажуть, лише тоді у гарнізоні задумалися над водопостачанням фортеці.
А ця проблема справді вирішувалася нелегко. Адже фортеця стоїть на скелястому березі. Однак і камінь поступився людській волі. Було викопано колодязь завглибшки 65 метрів. Потім кожен раз хтось із в’язнів гауптвахти працював «білкою» у великому дерев’яному колесі, щоб витягнути відро води з такої глибини.
Засекречені мінні галереї, на які згодом час від часу натрапляли люди, стали приводом для створення легенди про підземний хід, який начебто проходив від Хотина до самої Кам’янець-Подільської фортеці. Версія про існування такого ходу малоймовірна. Підземних ходів такої великої протяжності - понад 20 кілометрів - в епоху середньовіччя не будували. До того ж у цьому не було жодної необхідності, адже Хотин і Кам’янець-Подільський тоді були на територіях різних держав.
Хотин у мистецтві
Хотин… Його минуле - це сторінки героїчної історії нашого народу, сторінки його боротьби проти поневолювачів за соціальне і національне визволення. Тож не дивно, що така «натура» вабить кінематографістів. Особливо полюбив Хотинську фортецю режисер Сергій Тарасов. Попри суттєві архітектурні відмінності, режисер відтворював тут «стару добру Англію» у стрічках «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Стріли Робін Гуда» та «Чорну стрілу». Тут знімалися картини «Гадюка», «На війні як на війні», «Захар Беркут», «Русалонька», «Д’Артаньян і три мушкетери», «Хотин», «Ясса», «Богдан-Зіновій Хмельницький» тощо.
Хотинська битва справила велике враження на всі народи і знайшла живий відгомін у літературі. Хорватський поет Іван Гундулич (1589-1638) в епічній поемі «Осман» прославив мужність і героїзм запорозьких козаків в історичній битві під Хотином. Про Хотинську війну писав польський поет Вацлав Потоцький (поема «Хотинська війна»), український письменник, критик, публіцист і громадський діяч Осип Маковей (історична поема «Ярошенко»), румунський і молдавський літописець і письменник Мирон Костін (історіографічний твір «Літопис землі Молдавської») і багато інших літераторів. Цій пам’ятній події присвячено роман «Людолови» української письменниці Зінаїди Тулуб.
Картин, що зображають битви під Хотином, існує безліч. Одна з них належить художникові О. Климку - «Бій запорозьких козаків з турками під Хотином у 1621 році».
З Хотином пов’язано багато відомих імен. Хтось присвятив йому свої твори, хтось боровся під його стінами, вписавши славні сторінки в його історію.
Імена Михайла Ломоносова і Василя Докучаєва, Давида Гурамішвилі й Олександра Афанасьєва-Чужбинського, Богдана Хмельницького і Петра Сагайдачного, французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана, легендарних Василя Чапаєва і Григорія Котовського увійшли в багату історію Хотина.