|
|
Заснована церква за ініціативою полковника гайдамацького загону Семена Палія. Побудована в 1770 році на місці колишньої споруди. З 1930 по 1989 роки переобладнана в селищний клуб. Відновлена на власні кошти жителів селища в 1989 році. В 1999 році за ініціативою отця Петра були підняті нові бані Свято-Покровської церкви. Зараз церква продовжує ще більше розбудовуватися та вдосконалюватися. Вона стає з кожним роком все кращою і красивішою.
Під час розкопок у 1956 році біля Гостомельського склозаводу археолог М.Євтропов виявив кераміку, вугілля, напівземляне житло. Знахідка датується ХV-ХІ ст. до н.е. За переказами, Гостомель існує з дуже давніх часів і колись називався Остромир. Але перша письмова згадка про населений пункт Гостомель на території Приірпіння датується 1494 роком. Тоді великий князь литовський Олександр відібрав гостомельський маєток у Сенька Володкевича й передав його князю Іванові Глинському. Пізніше Гостомель належав українському шляхтичу Сенькові Полозовичу (Семенові Полозу), який відіграв велику роль в обороні України від нападів татар. У 1506-му вперше в писемних джерелах згадується село Романівка (нині частина Ірпеня). Тут поселив селян архімандрит Києво-Печерського монастиря Никифор Тур. За письмовими джерелами, цю землю монастирю надав 1240 року князь Роман Галицький. У 1614-му польський король Сигізмунд III надав Гостомелю магдебурзьке право, тобто право на самоврядування. За часів, коли Запорозька Січ стала ідеалом українського народу, волелюбне прагнення покозачитися охопило й жителів нашого краю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих у басейнах річок Тетерів та Ірпінь, утворило козацькі сотні й проголосило себе частиною Запорозького війська. Так Гостомель стає козацьким сотенним містечком. Гостомельська сотня входить до Київського полку. У 1651 році згадується село Мостище (нині частина Ірпеня), яке належало київським монастирям. Гостомель наприкінці XVII століття належав до володінь фастівського полковника Семена Палія. Сам він кілька разів відвідував це містечко. За наказом Палія тут було нарощено вали й поглиблено рови замку, а також споруджено церкву. Але незабаром Гостомель захопили польські жовніри і сплюндрували його. З 1686 по 1793-й по річці Ірпінь пролягав кордон між московськими та польськими володіннями на Правобережжі. У XVIII столітті навколо Гостомеля діяли гайдамацькі загони.
|
|
У другій половині XIX століття багато представників української інтелігенції займалися вивченням народних звичаїв і фольклору. На початку 1870-х років композитор Микола Лисенко записав у Гостомелі цикл весільних пісень, що є класичним зразком цього жанру. У 1875-му український історик, філолог, письменник і перекладач Осип Бодянський видав “Реєстр всього Війська Запорозького”, складений після Зборівського договору 1649 року. Весь він написаний особисто генеральним писарем Іваном Виговським. На той час у складі Київського полку перебувала Гостомельська сотня. В реєстрі вона називається Гостомська сотня. Нею командував сотник Ярмула Басаренко. Крім нього, у ній було 76 козаків. У реєстрі Гостомельської сотні вказано прізвища, частина яких і нині зустрічається серед жителів селища. Наприклад, Драч, Зінченко, Омеляненко, Петренко, Ткач, Шевченко, Юрченко, Ярмоленко. Певно, нащадками козака Міська Римаренка були, нині, на жаль, уже покійні, брати-гостомельці — поет і головний редактор газети “Зірка” Петро Римаренко та художник Валентин.Чимало прізвищ у козацькому реєстрі закінчується на -ч і -цький, -ський. Вони належать переважно українській шляхті — нащадкам князів і дружинників Київської Русі. У другій половині ХVІІ століття Гостомель відносився до володінь фастівського полковника Семена Палія. 13 лютого 1694 року Бальцер Вільга з польським військовим загоном виступив із Чорнобиля і напав на Гостомель, де застав тільки чотирьох козаків. Він захопив сорок коней, 20 волів і спустошив містечко, завдавши шкоди на 5 тисяч злотих. Хоча є підстави припускати, що козацький період в історії Гостомеля розпочався ще в першій половині ХVІ століття, але достовірно датується він 1648-1694 роками.
Під час громадянської війни і на початку 20-х років поблизу Гостомеля проти більшовиків боролися українські партизанські загони. Одним з них командував отаман Орлик (Федір Дмитрович Артеменко). У 1922-му більшовикам удалося розгромити український партизанський рух. Більшовики, поєднуючи деяке послаблення в економічній сфері та політику українізації з жорстокими репресіями, зуміли придушити збройний опір. Невдалими виявилися і спроби колективізації сільського господарства в двадцяті роки. У 1930 році в Гостомелі було створено колгосп. Колгоспна система була своєрідною формою масового вилучення зерна. Для цього була вигадана дворазова оплата праці в колгоспах на вироблену кількість продуктів: аванс і повний розрахунок наприкінці року. Двічі на рік селянин мав одержувати символічну плату. Але розрахунки затримували цілком свідомо, оскільки була відповідна постанова уряду, яка забороняла видавати зерно на трудодні в колгоспах, які не виконали державного плану. Хліб забирали з домівок селян. Розпочався голодомор. Згідно з дослідженнями києвознавця Сергія Вакулишина, у населених пунктах Київської приміської смуги людські втрати сягнули понад 40 відсотків. У 1936 році Покровська церква в Гостомелі була перетворена на клуб. Не минули містечко і масові репресії.
Пам’ять про ті трагічно-героїчні часи зберігає вже не одне покоління гостомельців. Місцевий меморіальний комплекс увічнив імена тих, хто віддав життя за мир на рідній землі…